Микола Миклуха-Маклай: «Необхідно щось важливе зробити для людей, і лише тоді ти – людина»

Микола Миколайович Миклуха-Маклай (1846–1888) – видатний вчений-антрополог, етнограф, географ, дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць, публіцист, знавець 13 мов, мандрівник у вишиванці, його ім’ям названо 300 кілометрів узбережжя острова Нова Гвінея – Берег Миклухо-Маклая.

 

Він народився в селі Язикове Боровицького повіту Новгородської губернії (зараз село без постійного населення в Окуловському муніципальному районі Новгородської області рф) в родині інженера-залізничника Миколи Ілліча Миклухи. 

 

Мати, Катерина Семенівна, походила з мішаної родини зрусифікованого німця С.Ф. Беккера – лікаря, учасника війни 1812 року, підполковника у відставці та польської шляхтянки Лідії Шатковської. Її родичами були Гете і Міцкевич. Батько Микола Ілліч – українець, шляхтич, родом зі Стародуба Чернігівської губернії, його пращури – славнозвісні запорозькі козаки. У родині знали свій родовід, збирали родинні перекази та легенди.

 

Є дві версії походження здвоєного прізвища. За однією, пращур дослідника запорожець Макуха змінив прізвище на Миклуха, а додаток Махлай (клаповухий) – на Маклай. Інша версія більш екзотична і пов`язана з легендою. Буцімто предок Миколи Миколайовича ще за Хмельниччини захопив на Жовтих Водах у полон шотландця Мак-Лая, а потім одружив його зі своєю донькою. Ще одна історія з родинного переказу така: відважний козак Охрім Макуха був у 30-ті роки XVII століття курінним отаманом Війська Запорозького. І всі три його сини – Омелько, Назар і Хома – теж взяли зброю в руки та стали до боротьби з польською шляхтою. Але середній син, Назар, закохавшись в чарівну шляхтянку, під час облоги військом козаків польської фортеці зрадив товаришів, за що був засуджений на смерть і особисто покараний своїм батьком. Цікаво, що рідний дядько майбутнього вченого, Григорій Ілліч, який у 1824–1828 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук і товаришував там з юним Миколою Гоголем, не раз розповідав йому цю сімейну легенду й до кінця життя був абсолютно переконаний, що саме вона покладена геніальним письменником в основу одного з найдраматичніших епізодів «Тараса Бульби».

 

Степан Макуха, правнук згаданого Охріма, прапрадід Миколи Миколайовича, за бойові заслуги під час російсько-турецької війни отримав звання сотника і спадкове дворянство.

 

 

Не зважаючи на козацьку кров, Микола був у дитинстві досить кволим, заїкався, тож його навіть не хотіли брати до першого класу початкової школи (але він отримав пристойну початкову освіту вдома). Нічого не віщувало тоді, що хлопчина стане всесвітньо відомим мандрівником-дослідником.

 

Згодом родина переїздить до столиці росії – Петербурга. Батько – Микола Ілліч, у 50- ті роки XIX століття став начальником Петербурзької пасажирської станції та вокзалу. Але за рік до смерті (1856) він був звільнений з посади та мало не заарештований за те, що, бажаючи полегшити долю Тараса Григоровича Шевченка, послав йому на заслання кошти – 150 карбованців.

 

Микола після закінчення навчання в гімназії відвідує лекції на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. Звідти він був відрахований за участь у студентському русі без права отримання освіти у будь якому виші країни. Майбутній етнолог їде на навчання до Німеччини, вступає в Гейдельберзький університет. Але вже через рік розуміє, що хоче займатись іншим і переводиться до Лейпцизького університет на медичний факультет. Пізніше знову змінює місце навчання – на цей раз у Йенському університеті Микола вивчає анатомію тварин.

 

  . 

 

Після закінчення навчання почалися його славнозвісні мандри. Він вирушив до Іспанії та Португалії, на Канарські острови, пішки обійшов Марокко, був на узбережжі Червоного моря, на Філіппінах, в Індонезії, Китаї, Австралії, Океанії, на островах Меланезії… Та всесвітню славу Миклухо-Маклаєві принесла Папуа Нова Гвінея. Три роки прожив дослідник серед папуасів, вивчав їхній побут і діалекти. Зокрема Миклухо-Маклай досліджував антропологію аборигенів і вперше науково довів, що всі люди, незалежно від раси, однакові. Окрім наукової роботи, займався і громадською – став на захист поневолених папуасів і змусив світ говорити про проблеми расизму. Він уклав перший проєкт загальної декларації прав людини і ще у свій час пропонував створити структуру, на зразок створеної згодом ЮНЕСКО. Ця організація у 1996 році проголосила дослідника Громадянином світу. З його думкою змушені були рахуватися уряди європейських держав, провідні наукові географічні товариства розвинених країн вважали за честь обрати його своїм членом.

 

Мандрував він також Україною, досліджував фауну Криму. Двічі (у 1886 та 1887 рр.) приїздив до Малина на Житомирщину, в маєток своєї матері Катерини Семенівни (пізніше та садиба належала його молодшому братові Михайлу). Тут вивчав побут, звичаї, традиції поліщуків. Цікавився походженням древлян, їхньою історією. У навколишніх селах вивчав антропологічну будову місцевих мешканців. У Малині закінчив редакційну підготовку своїх «Подорожей». До слова, наша книгозбірня має зібрання творів вченого у 6-ти томах, повісті та оповідання, присвячені життю і діяльності М. Миклухо-Маклая.

 

Учений був знайомий із Дмитром Яворницьким. Учені неодноразово зустрічались у петербурзькій квартирі Миколи Миколайовича. Відомо, що окремі екзотичні експонати Дмитро Іванович «випросив» у дослідника для свого музею.

 

Під час своєї подорожі Австралією він познайомився з Маргарет-Еммою Робертсон (вдовою есквайра Роберта Кларка, донкою багатого землевласника і політика), з якою невдовзі одружився (1884). З Маргарет мав двох синів – Олександра-Нільса (14 листопада 1884) та Володимира-Аллана (29 грудня 1885). Нині 12 правнуків і праправнуків Миколи Миклухо-Маклая живуть в Австралії та вважають себе українцями, очолюють Товариство українців цієї країни. Старійшина роду – диктор австралійського державного телебачення Роберт Миклухо-Маклай ще за радянських часів двічі відвідував Київ і таємно, не маючи дозволу, на таксі зміг дістатися Малина і сфотографувати родинний маєток свої пращурів.

 

Помер Микола Миклухо-Маклай молодим, йому було неповних 42 роки, у клініці Санкт-Петербургу, до якого великий мандрівник повернувся майже за рік до того. Змучений численними подорожами і дослідженнями, організм вченого дав слабину.

 

У багатьох державах світу, в тому числі, й в Україні, Миклухо-Маклаєві встановлено пам’ятники та погруддя, названо вулиці на його честь. В Україні є кілька музеїв, присвячених вченому, зокрема під Малином у приміщені лісотехнічного коледжу. Ця будівля зберіглася від садиби Миклух. До окупації Криму на набережній Качі можна було побачити і реконструйовану частину вітрильника, на якому мандрівник ходив до Нової Гвінеї. У 2016-му російські окупанти розібрали судно.

 

Нині існує астероїд 3196 Маклай, а ще прізвище Миклухо-Маклая відзначається у міжнародних наукових назвах виду дерева з їстівними плодами з Нової Гвінеї – Pouteria maclayana та банана Musa maclayi, які він виявив. Етнографи світу вибрали день народження Миклухо-Маклая – 17 липня своїм святом.

 

Проживши так мало, Миклухо-Маклай зробив так багато, що своїм його вважають у багатьох країнах світу. Але частина душі й біографії ученого належить також і Україні.

 

    

 

 

 

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B9_

%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%
B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Miklukho-Maklai.jpg

 

 

Миклухо-Маклай Н.Н. Собрание сочинений: в 6-ти томах; Рос. акад. наук; Ин-т этнологии и антропологии им. Н.Н. Миклухо-Маклая.– М.: Наука. 1990–1999.

Миклухо-Маклай Н.Н. (1846–1888) Собрание сочинений в 5-ти томах.– М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1950–1954.

Миклухо-Маклай М.М. Серед дикунів Нової Гвінеї. Архівовано 23 листопада 2021 у Wayback Machine.– Київ: Молодь, 1961 (український переклад Б. Антоненка-Давидовича).

Миклухо-Маклай Н.Н. Путешествия на Новую Гвинею.– М.: Мир книги: Литература, 2009.– (Путешествия вокруг света). Кн. 1: Дневник путешествий 1871–1875.– 365 с.; Кн. 2: Дневник путешествий 1874–1887.– 384 с.

Миклухо-Маклай Н.Н. (1846–1888). Путешествие на Новую Гвинею [Аудиокнига]: 11 ч. 41 мин. / текст чит. Д. Некрасов.– Київ: Сідіком, 2006.– эл. опт. диск (CD-ROM); МР3-334.– (Кругозор. Путешествия. Этнография).

***

Костриця М.Ю., Тимошенко В.І. М.М. Миклухо-Маклай і Україна.– Житомир: Полісся, 2011.– 80 с.

Чуб Д. З новогвінейських вражень. На слідах Миклухи-Маклая.– Репр. вид.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 126 с.