Зовнішнє оздоблення в стилі українського архітектурного модерну // https://yourforest.ua/uk/ukranskiy-arhtekturniy-modern---samobutnya-ditina-xx-stolttya
Український модерн – один із унікальних архітектурних стилів, який виник на початку ХХ сторіччя. В його основі закладені форми української церковної та хатньої архітектури з сильним впливом європейського модерну й українського бароко. (Моде́рн – від французької moderne – новітній, сучасний, або а́р-нуво́ – від французької L'Art Nouveau – нове мистецтво).
З історії народження стилю
Кінець ХІХ – початок ХХ сторіччя… Що то був за унікальний період!? Бурхливий розвиток науки, техніки, здійснення доленосних відкриттів. Виникнення телеграфу, радіо, розширення залізничних шляхів сприяло комунікації між людьми, давало можливість обмінюватись досвідом. Здобутки науково-технічного прогресу призвели до поширення освіти, до змін концепцій у «філософській думці» (перевага духу над формою, наближення «земного» до вищих світів). Мистецтво теж прагнуло змін, шукало нового сенсу, оновлення форм, оригінальних ідей. У повітрі відчувається дух свободи й експресії.
«В архітектурі до загальноєвропейських пошуків нового змісту, згідно з духом часу, додалось бажання відійти від застарілих традицій 19 століття, з'явилася втома від кокетливої вичурності ампіру. Демократичність на противагу елітарності, експресія і спрощення, чіткість силуету, графічність і динамізм, акцентування на кольорі – ось ті складові, що відповідали духові модерну».
На той час, на жаль, Україна не мала державності, перебувала під владою двох імперій – Російської й Австро-Угорської, що зумовило їх вплив на всі сфери життя на наших землях. Про національний культурно-представницький розвиток тут особливо не дбали, а, навпаки, – перешкоджали.
Але нові європейські культурно-мистецькі тенденції поширюються серед української творчої інтелігенції і знаходять відгук.
Дослідники стверджують, що новий оригінальний український стиль в архітектурі породила… література. Цікаві твори, написані українською, дали поштовх освіченим людям звернути увагу на Україну – з’явились українофіли, в колах інтелігенції розвинулась шляхетна мода на вивчення української старовини: звичаїв, казок, легенд, пісень, історії, народних ремесел і промислів, музики й архітектури як побутової народної, так і культової – в дусі візантійства та бароко. Поступово сформувалась ідея відтворення архітектурного надбання народу в новій архітектурі з подальшим розвитком згідно сучасності. Одним із головних теоретиків нового стилю був Опанас Сластіон, видатний український художник, етнограф, архітектор, мистецтвознавець, який не тільки сформулював принципи, характерні риси українського архітектурного стилю, але і всіляко сприяв його розповсюдженню й утвердженню. (більше читати про О. Сластіона за посиланням: https://www.libr.dp.ua/?do=ukrainica&lng=1&id=4&idg=357).
З’являються гуртки (зачасто нелегальні) серед студентства, мистецьких осередків із вивчення української народної архітектури, відродження українського зодчества на Полтавщині та Харківщині.
Але то було лише пів кроку для ствердження стилю. Потрібні ще замовники і фінансисти, які готові «вкладатись» у будівництво і підтримувати нові стильові тенденції. На щастя, о тій порі такі люди були. Бурхливий розвиток капіталізму в імперіях, до складу яких входили українські землі, спричинив трансформацію у соціальних відносинах, збільшив кількість людей, які мали вільні кошти і могли їх витратити на будівництво, а також породив державне замовлення. А ще то був період «золотої доби меценатства», представники якого були налаштовані доволі патріотично і не стояли осторонь суспільно-культурних перетворень. Родини відомих підприємців Ґалаґанів, Терещенків, Харитоненків, Симиренків, Ханенків та інші зробили чималий внесок в українське мистецтво й архітектуру.
Про назву і знакові риси стилю
На початку появи і розвитку стиль мав різні найменування: «український стиль», «український архітектурний стиль», «український народний стиль», «новий український стиль» та інші. Щодо цього видатний історик архітектури, академік Віктор Чепелик зазначав: «В історії української архітектури жодне інше стильове явище не відзначалося такою розмаїтістю, різнохарактерністю і суперечливістю у назві, як УАМ. Починаючи з перших публікацій на цю тему у 1900-ті роки і закінчуючи роботами істориків останніх літ, здійснюється пошук оптимальної назви, котра здатна найповніше розкрити характер і особливості досліджуваного явища». Український архітектурний модерн як окремий стиль мав свої внутрішні течії, а саме: сецесійно-романсько-візантійська, народностильова, з декоративно-романтичними тенденціями, необарокова, раціоналістична, неокласицистична.
До найхарактерніших рис українського архітектурного модерну належать шестикутні трапецієподібні вікна (а також прямокутні великі та в напівколо) та портали (вхідної групи). Вальмові (шатрові, схожі на дахи народних хат), наметові з заломленням дахи, башти, лоджеві фронтони, трицентрові арки, піддашки, кручені колонки, мансарди і псевдо-мансарди. Окрім того, в українському модерні активно використовується кольорова майоліка (різновид кераміки з розписною глазур’ю) та рослинний і геометричний орнаменти.
«Прагнучи створити новий стиль, архітектори відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задуму й орнаментальному ритмові. Звернення до хвилястих, природніх форм стало найбільш характерною ознакою стилю, хоча повної відмови від прямокутних об’ємів в архітектурі досягти не вдалося. Мали місце компромісні варіанти, що не погіршило образну та функціональну складові стилю».
Творчий розквіт і поширення
Новий український стиль мав характерні особливості на різних українських територіях. Так, архітектура Західної України на початку ХХ ст. перебувала під впливом Віденського сецесіону (стильовий напрямок в архітектурі Центральної Європи початку ХХ ст.), і набула назви «сецесія». Поєднання народного мистецтва і сецесії стало наслідком виникнення «Української сецесії», котра мала риси гуцульського і закопанського народного мистецтва (мистецтво горян Татр). На території Центральної, Південної та Східної України існував національний різновид модерну – «Український модерн», який виник у Полтаві.
Датою народження українського модерну історики архітектури вважають 1903 рік – саме тоді молодий архітектор Василь Кричевський представив на конкурс проєкт будівлі Полтавського губернського земства. У дискусії щодо цього проєкту, автора підтримав Опанас Сластіон, який у пресі наводив об’єктивні докази на користь створення будинку саме в народному стилі: «Монументальні будівлі, як і інші види мистецтва, повинні мати відбиток не тільки конкретного народу, а й конкретної місцевості, адже вони також є похідними самої природи».
Проєкт Василя Кричевського переміг, і будинок було зведено у 1904 році, він і досі є своєрідною іконою стилю – настільки він досконалий як з фасаду, так і в середині. Нині тут розташований Краєзнавчий музей Полтави.
Майже одночасно в інших містах були зведені ще п’ять будинків, виразно позначених комплексом рис, характерних для українського стилю. Новаторські ідеї архітекторів припали до душі замовникам будівництва і невдовзі поширилися майже по усіх теренах українських земель.
«Загалом, УАМ обійняв собою не тільки зовнішнє архітектурне рішення, цей стиль був комплексним, характерним і для внутрішнього інтер’єру: оздоблення стін, стель, сходових майданчиків, кахлів, меблів, люстр, килимів – усе дихало осучасненою українською традицією».
Згодом сформувались декілька осередків-центрів українського архітектурного модерну: Полтавський, Харківський, Львівський, Київський, на Півдні України – Катеринослав і Одеса, кожний з яких позначився своєрідністю.
Найбільшу кількість споруд було зведено у Полтавській області. Тут знову потрібно відзначити архітектурні здобутки Опанаса Сластіона, за проєктами якого було зведено низку сільських громадських будинків (лікарні, амбулаторії, санаторій та інші) та велику кількість земських шкіл не тільки на Полтавщині, а й на Чернігівщині, Сумщині, Київщині. На той час ідеї митця були дуже прогресивними і не мали аналогу в народному будівництві. Всі вони зведені у стилі українського архітектурного модерну і мали яскраво виражені характерні національні ознаки: цегляний декор на фасаді, котрий повторював український народний візерунок, трапецієподібні прорізи дверей і вікон, дах із заломами та вежу з високим шпилем над головним входом.
У Харкові ж збереглося найбільше пам’яток в цьому стилі – цілих 25 споруд (що тільки з ними сталося під час нищівних обстрілів рашистів? Чи змогли вони вистояти?). Знаковою серед них є будинок (зведений 1911–1913 рр.), у якому зараз міститься Харківська державна академія дизайну та мистецтв. Архітектор Костянтин Жуков був росіянином за походженням, але цікавився, вивчав і шанував українське мистецтво. «Натхненний українською спадщиною, Жуков створив вдалий образ будинку, який увібрав в себе експресивні мотиви Західної України в поєднанні з європейським модерном».
Якщо говорити про Західну Україну, то це, перш за все, архітектурні шедеври Івана Левинського й Олександра Лушпинського. Левинський був художником, архітектором, педагогом, інженером і талановитим підприємцем, який створив успішну будівельну компанію, котра мала практично завершений будівельний цикл – від архітектурного бюро до фабрики з виготовлення кераміки для дизайну. Левинський більше спеціалізувався на розробці архітектурної ідеї, конструктивному рішенні, а вже розробкою фасадів, художнім оздобленням займався Олександр Лушпинський. Тому досить важко виділити авторство зі спільного проєкту. В художньому оздобленні будинків, у колористиці та пластиці в стилі УАМ в Галичині можна знайти поєднання європейських традицій і мотивів не тільки гуцульських, а й Середньої Наддніпрянщини.
Унікальною спорудою в українському стилі пишається і місто Дніпро. Це – готель «Україна», відомий під назвою «будинок Хрінникова». Володимир Хрінников, катеринославський просвітянин-мільйонер у 1909 році задумав побудувати найкращу споруду міста Катеринослава – новий прибутковий дім. Місцева преса тієї пори повідомляла: «…будується велика кам’яниця, на 4 поверхи, на головній вулиці – на Проспекті; належить будівля інженерові В. Хрінникову. Архітектура дверей, вікон, а також вся надвірна оздоба – в українському стилі на зразок Земського Дому в Полтаві».
Безпосередню участь у створенні будинку брав Дмитро Яворницький, консультуючи митців щодо історично вивірених деталей, лобіюючи проєкт у владних структурах. Автором проєкту став молодий архітектор Петро Фетисов, випускник Академії мистецтв Він був блискучим малювальником і людиною з виразними романтичними симпатіями, що й позначилось у декоративно-романтичних тенденціях проєкту. (Більше читати про історію забудови за посиланням: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Dnipro_budinok_Hrennikova_arhitektura)
У Києві була трішки інша історія. Архітектурні вподобання ділилися навпіл: «одна частина тяжіла до модерну з виразними бароковими мотивами, інша – до модерну раціоналістичного. Будинки в стилі українського архітектурного модерну будувались з ухилом у конструктивізм, акцентом на багатство вікон і чистоту ліній». Прикладами реалістичного напрямку стилю можуть слугувати: будівля училища ім. Грушевського на Куренівці (архітектори В. Кричевський і Брадтман), житловий будинок Юркевича на вул. Паньківській (архітектор М. Шехонін), прибутковий будинок Лаврєнтьєва на вул. Саксаганського (за проєктом С. Тимошенка). Всі перелічені будинки створені в період 1910-х років.
Необарокова течія символізувала народно-барокові форми, що яскраво проглядаються у будівлі Корпусів Лісотехнічного інституту, у Комплексі споруд Української сільськогосподарської академії (архітектор Д. Дяченко).
Зачасто у роки радянської влади такі проєкти засуджувались, вважалися не потрібними пережитками буржуазного націоналізму. Архітекторів піддавали нищівній критиці та навіть переслідували.
Але, попри усі перешкоди, український стиль ствердився і поширився по всіх теренах і етнографічній території українського народу. Цікаві приклади будівель є у Чернігові – Наукова бібліотека ім. Короленка, в минулому – офіс Дворянського і селянського поземельного банку (архітектор О. Фон-Гоген), в Івано-Франківську – монастир сестер-василіанок Української Греко-Католицької Церкви (І. Левинський, і О. Лушпинський), в Одесі – Прибутковий будинок Павла Раллі (архітектор В. Зуєв), у Луганську – Готель «Жовтень» (архітектор Й. Каракіс) та інші.
Те, що нам лишилось
Період українського модерну тривав в Україні майже сорок років (довше ніж у Європі), від 1904 до 1941 року. І це попри незадоволення і протидію з боку пануючої ідеології – спочатку в російській імперії, а потім в Радянському Союзі. Збудовано понад 500 об’єктів у цьому стилі. Найбільш видатні архітектори, які творили у стилі українського архітектурного модерну: Василь Кричевський, Віктор Троценко, Костянтин Жуков, Дмитро Дяченко, Сергій Тимошенко, Євген Сердюк, Іван Левинський, Олександр Лушпинський, Опанас Сластіон.
Але спадщина українського архітектурного модерну повністю не збереглася. Багато чого знищено у роки Першої світової війни, війни УНР з підступними сусідами, в пеклі Другої світової війни. Руйнівну роль у недостатньому збереженні об’єктів стилю відіграло ставлення до них радянської влади, в період якої багато споруд або знищувались, як такі, що не мають архітектурної й історичної цінності, або зазнавали неправильної реставрації.
Надбання українського архітектурного модерну довгий час офіційно не вивчалися, цензура не дозволяла навіть писати про цей стиль, прізвища архітекторів замовчувались. Але завдяки ентузіастам, науковцям-патріотам, таким як Віктор Чепелик, національна архітектура має дослідження з цього архітектурного явища, перелік будівель у стилі українського модерну. Архітектор їздив по всій Україні, шукав і знаходив, проводив обміри, замальовував і систематизував, відновлював креслення за майже зруйнованими будівлями, багато працював в архівах, читав лекції і знайомив своїх студентів з цією спадщиною, друкував статті у пресі, де доводив думку про унікальність українського стилю. Наразі тішить, що його зусилля не були даремні…
Як все автентичне, органічне, український архітектурний модерн не пішов назавжди, а продовжує своє життя і зараз. Придивіться уважніше, і ви обов’язково побачите його риси в силуетах сучасних споруд, деталях оздоблень фасадів, в оформленні інтер’єрів.
Радимо прочитати:
Власенко А. Земські школи Опанаса Сластіона.– Київ, 2016.– 151 с.
Друг О. Особняки Києва.– Київ: Кий, 2004.– 823 с.
Жук І. Львів Левинського: місто і будівничий.– Київ: Грані-Т, 2010.– 322 с.
Старостін В. Дніпро: символ міста. Будинок Хрінникова.– Дніпро: Герда, 2017.– 133 с.
Чепелик В. Український архітектурний модерн / упоряд. З. Мойсеєнко-Чепелик.– Київ: КНУБА, 2000.– 378 с.
Чепелик В. Бесіди про українську архітектуру.– Київ: Фенікс, 2013.– 224 с.
Ясиевич В. Архитектура Украины на рубеже XIX – XX веков.– Київ: Будівельник, 1988.– 184 с.
***
Український архітектурний модерн. Коротка історія втраченої естетики: Електронний ресурс: Код доступу: https://texty.org.ua/articles/46453/Ukrajinskyj_arkhitekturnyj_modern_Korotka_istorija_vtrachenoji_jestetyky-46453/
Радимо переглянути:
Чим виділяється український модерн // https://www.youtube.com/watch?v=YlXPzW7VSbc
