Витинанка «Різдвяний вертеп», Олена Половна-Васильєва //
https://www.facebook.com/photo/?fbid=2042221789473915&set=pcb.2042222132807214 )
Мережковий світ української витинанки
Хто підгледів таке тихе диво?
Хто придумав її, витинанку?
Витинанка – вид народного декоративного мистецтва, зокрема українського. Назва походить від українського слова «витинати», тобто «вирізувати», «вивертати». Вироби ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем із білого або кольорового паперу. У давнину вони слугували орнаментальними прикрасами житла: для оздоблення стін, вікон, полиць, груб, печей, тощо. А також їх застосовували під час релігійних або світських свят.
З історії витинанки
Перші витинанки відомі ще з V ст. до н.е. Це були вироби зі шкіри та хутра. Перші паперові прикраси, які можна вважати аналогами традиційних витинанок в Україні, виникли в Китаї та пов’язані з винаходом там паперу і ножиць. Перші письмові згадки датуються VІІ–ХІІ ст. Напередодні свята весни китайські жінки наклеювали на вікна традиційні паперові узори, сюжети у вигляді драконів, квітів, різних символів.
У ХІІІ ст. паперові прикраси з’явились у Персії, а у ХV ст. через Туреччину потрапили до Європи, спочатку до Венеції, потім Угорщини й інших країн. Наприкінці ХVІ ст. у Німеччині витинанки використовували для оздоблення книг. У ХVІІІ–ХІХ ст. вони поширились у Франції, Португалії, Данії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Польщі, Литві, Україні. У країнах Західної Європи витинанки були здебільшого сюжетно-розповідними й уподібнювалися до графіки: складні багатофігурні, дзеркально-симетричні композиції завжди вміщувались на одному аркуші паперу. Ажурні паперові прикраси слов’янських народів мали декоративне спрямування і здебільшого були орієнтовані на традиційні народні мотиви орнаменту.
Українська витинанка
Вчені вважають, що традиції витинання на території України були закладені ще з давніх часів, зразки яких віднаходять ще у трипільській кераміці.
Попередниками цього виду мистецтва були витинанки зі шкіри та тканини. Найбільше вони були поширені у гуцулів і лемків. На плечах і передніх полах кожухів і кептарів і донині, крім рясної вишивки, їх щедро обшивають різними вирізаними зі шкіри деталями. На Полтавщині до середини ХХ століття верхній жіночий одяг-юпка декорувався аплікаціями з оксамиту або іншої тканини. Часто це були зображення дерева життя, симетричних стилізованих галузок, декоративних елементів.
А от папір не одразу «перебрався» зі Сходу в Україну. Перші паперові витинанки з’являються на наших теренах у ХVІІ–ХVІІІ століттях. Це були підкладки для печаток, так звані «кустодії».
Коли в середині ХІХ століття папір стає досить дешевим, прикраса-витинанка надовго входить у побут міщан і селян. Поштовхом до поширення витинанок став перехід від хат-курянок до чистих хат зі світлицями. Паперові витвори можна було бачити в оселях на вікнах, стінах, сволоках, на печі.
Певний час паперовий декор співіснував із мальованим, інколи доповнюючи його. Іноді паперові прикраси повністю витісняли розписи. Селянки надавали перевагу витинанкам, оскільки виготовити їх швидше та простіше замінити при потребі. «Жили» такі вироби переважно півроку, рідше рік.
Витинанка стала популярною прикрасою українського житла. Нескладні прийоми витинання і недорогий матеріал давали широкі можливості для творчості народним майстриням, в якому вони втілювали вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, свої фантазії та мрії.
При всій подібності, витинанки різних місцевостей мали самобутні риси, притаманні лише цьому певному регіону. Так, витинанки західних областей розмиті та дрібно орнаментовані, як і писанки та рушники. Подільські продовжують традиції народних килимів, гончарних розписів, вишивок. На Житомирщині вони мали прямокутну форму, ними прикрашали полички та мисники. Витинанки Хмельниччини відрізнялись від інших великими розмірами, їх виконували у червоному, жовтогарячому та темно-зеленому кольорах і використовували для оформлення стін інтер’єру. На Придністров’ї це була ажурна паперова стрічка (лиштва), яку розміщували на поличках, над вікнами хат, тощо. На Поділлі і Прикарпатті подібні паперові прикраси називали «фіранками». Згодом з’являються паперові рушники, рамочки, серветки тощо. Витинанки Придніпров’я перегукувались із петриківським розписом та в кожній паперовій прикрасі проглядалось обличчя окремого народного майстра.
На свята українці виготовляли особливі витинанки: напередодні Різдва – у вигляді сніжинок-зірочок, хреста, чи постатей ангелів, перед святами Воскресіння – у вигляді голубів, гілочок, барвінку, квітів. До жнив вирізали і клеїли «врожайну», на заручини – «заквітчану», яку потім змінювали на «весільну». До слова, наклеювали витинанки на стіни знятим (знежиреним) молоком.
Особливо поширеним в українській хаті було оздоблення божниць. Витинанка-хрест була оберегом, її чіпляли на сволок, де висіла дитяча колиска. І сам сволок зачасто прикрашали нехитрими елементами, утворюючи таким чином своєрідний декоративний фриз. Полиці мисників прикрашали серветками з ажурно вирізаними краями, паперовими рушниками.
На простінках між вікнами в українській хаті висіли витинанки зі зображенням «дерева життя». На гіллі цих дерев часто розміщуються птахи, внизу біля дерева можна побачити людські постаті чи силуети звірів. Ці символи родини, роду і були типовим для всіх регіонів України.
Навіть у тяжкі воєнні та повоєнні 1940–1950-ті рр. витинанка жила по звичайних сільських хатах як прикраса. За браком паперу їх витинали з газет і фарбували у різні кольори природними барвниками.
З роками роль витинанки як поширеного хатнього декору відійшла у минуле. Але давнє мистецтво витинання не загубилось і не забулось…
Технологічні прийоми і мистецькі секрети
Найпоширенішим матеріалом для витинання є тонкий однотонний глянцевий папір, що має блискучу поверхню, яскраві насичені кольори добре складається і легко піддається витинанню та вирізуванню. Також використовують друкарський і канцелярський папір. Великих розмірів роботи вирізують з рисувального, пергаментного, обгорткового паперу. В окремих випадках майстри використовують фольгу та папір з особливою фактурою (велюровий, тиснутий, крейдовий тощо). Паперові візерунки на папір, картон чи інші поверхні прилаштовують за допомогою клею, для наклеювання виробів на стіни застосовують, як і в давнину, молоко.
У художньому витинанні розрізняють витинанки витяті ножицями, вирізані ножем, відщипувані та комбіновані з розписом, аплікацією тощо.
При виготовленні майже всіх видів паперових прикрас чільне місце належить ножицям. Така техніка витинання дає майстрам широкий діапазон виражальних можливостей, при цьому досягається плавність ліній, виразність силуетів, велика ажурність. Кінчиками ножиць витинають по краях, а широким розворотом боків роблять великі надрізи, відповідно провертаючи і прокручуючи в руках складений аркуш паперу. Техніка вирізання ножем сягає давніх часів. І сьогодні він успішно конкурує з ножицями. Особливо у тих випадках, коли потрібно відтворити роботу масштабних розмірів з великою кількістю орнаментальних повторів. Тонкий папір, навіть до 1м² складають в кільканадцять разів і, враховуючи місця єднань, вирізають по контурах гострим ножем зображення, або тло. Вибивання ажурних прорізів у формі кружалець, листочків, ромбиків та інших здійснюється різноманітними штемпельками. Ця техніка ніколи не формувала самостійний декор, а завжди поєднувалась з розписом і витинанням. До названих технік слід додати найдавнішу – відщипування. Від аркуша паперу, складеного вдвоє відривають, відщипують пальцями маленькі шматочки паперу, формуючи в такий спосіб певне зображення (такі витинанки ще називають «вириванками»). Папір використовують не міцний, а такий що нагадує промокальний
За технологічними та художніми особливостями витинанки поділяються на ажурні (зображення містяться у прорізах) і силуетні (зображення виступають силуетом), одинарні (виготовлені з одного аркуша) та складні (аплікаційні з кількох аркушів паперу, майже завжди багатоколірні).
Залежно від прийомів виготовлення бувають накладними (накладені одна на одну «гіркою») та складеними – це масштабні твори, зображення яких утворені з окремих елементів і складені поряд один із одним, утворюючи єдине ціле. До прикладу, у селі Петриківка на Дніпропетровщині майстри спочатку витинали «гілочки», «квіти», «листочки», «пташок», «фігурки», а тоді розташовували їх на площині стіни або картону у вигляді мальовничих «букетів», «вазонів», «килимків».
За довгі роки розвитку витинання сформувались такі основні групи витинанок: фігурки, розети, дерева, стрічки, шпалери, фіранки. До прикладу, група розетів складається з різноманітних ажурних зірок, ромбів, квадратів, розетів (усі одинарні) та накладних «сонечок». Найпоширеніший зразок накладної витинанки – «сонечко»: на розеткову одинарну накладали центрично близькі за формою, але щораз менші барвисті кружальця, зірочки.
Розміри витинанок залежали, насамперед, від призначення і місця , яке вони займали у декорі хати. Так, маленькі прикраси розміром у 4–5 см. наклеювали на рами образів, більші «зірочки», «ромбики» у 6–7 см.– вздовж сволока (балки на стелі), а великі, до 40 см. фіранкові витинанки розміщували над вікнами, дверима, полицями
Витинанки розвивались у тісному зв’язку з іншими видами народного мистецтва. Тому не випадково, в їхніх орнаментах є аналогії з мотивами писанок, розпису, килимів. У витинанках спостерігаємо також складний синтез символів, образів і понять далекого минулого в узагальнених і спрощених формах. Умовно їх поділяють на декілька груп: геометричні, рослинні, зооморфні (зображення тварин) і антропоморфні (зображення людей). Майстри того часу були переконані в тому, що витинанки в системі хатніх прикрас мали магічне значення. Кожний знак паперового декору, відповідав прагматичному захисту житла, людей, тварин, усього життєдайного середовища. Не випадково значна частина геометричних знаків пов’язана з солярною символікою, адже солярний знак є символом єднання життя та рівноваги, крім того, символізує вічне оновлення природи. «Дерево життя», «птахи», «коні», узагальнені жіночі постаті – успадковані з язичницької міфології слов’ян. Народ здавна вірив у їхню здатність відвертати лихо, приносити добро.
Відроджене мистецтво
Техніка витинанки, маючи глибоке народне коріння та давні вікові традиції, продовжує розвиватись у наш час як інноваційне переосмислення мистецьких традицій. Вона знайшла своє застосування у творчих пошуках професійних художників. Витинанка все більше набуває ознак станкової графіки, зберігаючи при цьому глибинну етнічну суть. Вона є своєрідним майданчиком для дослідження різних методів формоутворення, що включає експериментування з технікою, композицією, стилістикою; комбінування з іншими художніми техніками.
Сьогодні з’явився новий різновид витинанки – сувеніри у формі листівок, буклетів, екслібрисів, настінних прикрас. Популярності набули виставкові витинанки – тематичні твори, пристосовані для експонування у виставкових залах, інсталяціях, які також використовуються для поліграфічної продукції. Яскравими зразками є заставки до книг, витинанки-плакати, екслібриси, листівки. Узори, притаманні витинанці, зображають на одязі та різноманітних аксесуарах. Цікаво їх використовують у виготовленні прикрас – брошки, браслети, сережки з витинанками. Чудовий вигляд мають на вікнах витяті ажурні панно.
Різні майстри щоразу доповнюють «паперові твори», надаючи їм нових сучасних рис, при тому зберігаючи національний колорит і глибоку етнічну сутність. Серед відомих майстрів українських витинанок: Дмитро Мимрик (Тернопільщина), Любов Процик (Львів), Марія Гоцуляк (Поділля), Емма Левадська (Ужгород), Микола Теліженко (Черкащина), Зінаїда Косицька (Полтавщина), Людмила Лузгіна (Запоріжжя), Галина Хміль (Київ) та інші.
На Дніпропетровщині нині теж працює плеяда талановитих майстрів витинанки, які здобули відомість не тільки в Україні, а й за її межами: Андрій Пушкарьов, Юлія Датченко, Олена Половна-Васильєва, Наталія Авдєєнко, Леся Колодяжна, Софія Приймак, Сергій Алієв-Ковіка, Валерій Любас та інші.
Серед різних видів українського народного мистецтва витинанка посідає особливе місце. Пройшовши шлях від звичайної хатньої прикраси до вишуканого мистецького шедевру, вона підкорює все більше прихильників. З основами витинання знайомлять із самого малку у мистецьких та загальноосвітніх школах, на різноманітних майстер-класах. До слова, дітям особливо корисні заняття цим видом творчості. Витинанка розвиває дрібну моторику, просторове мислення, художній смак, почуття ритму і симетрії.
У багатьох містах відбуваються виставки творчих робіт народних майстрів і професійних художників. В нашій країні є навіть місто, яке вважають столицею української витинанки. Це Могилів-Подільський на Вінниччині, який здавна зберігає традиції унікального народного мистецтва. Тут діє єдиний в Україні «Музей витинанки», раз на три роки відбувається Свято «Українська витинанка». З 2011 року захід набув статусу міжнародного.
Приємно, що в сучасному світі, в епоху неймовірних технологій, витинанка не втрачає своєї актуальності. Вона знову вражає вишуканістю, проявом творчої фантазії і майстерністю митців, надихає на відтворення своїми руками чогось виняткового і пересічних громадян. Адже за допомогою паперу і ножиць народжуються справжні шедеври.
Нехай витинанки і надалі прикрашають наші оселі, дарують радість, передають красу українських традицій. А ще – згуртовують, надихають і об’єднують.
Радимо прочитати:
Мельник В., Трач С. Витинанки на уроках образотворчого мистецтва: Навч. посіб. – Тернопіль: Навчальна-книга-Богдан, 2006. – 48 с.
Станкевич М.Є. Українські витинанки. – Київ: Наукова думка, 1986. – 124 с.
Стрілець О. Українське мистецтво витинанки: Навч.-метод. посібник.– Переяслав-Хмельницький, 2013.– С. 26–38.
Федоренко В. Витинанки-маленькі шедеври українського декоративно-прикладного мистецтва. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007.– 220 с.
