«Українська хата» – літературно-критичний громадський український місячник
Обкладинка одного з номерів журналу // https://www.google.com/url?...
На початку ХХ століття, після спаду революційних подій, почали з’являтися журнали, що розробляли ідеологічні основи визвольного руху і національного світогляду. Микола ІІ пішов на деякі демократичні поступки, пообіцяв Маніфестом 17 жовтня 1905 року народам Росії дати «свободу особи, слова, сумління, зібрань та спілок». Протягом 1905–1914 рр. до Головного управління у справах друку надійшло понад 100 клопотань про видання українськомовних часописів у Російській імперії. Протягом цього часу своє існування підтвердили 45 газет і журналів.
Перші українськомовні видання мали великий вплив на формування національної свідомості, навколо них гуртувалася патріотично настроєна інтелігенція. Серед таких видань особливе місто посідав літературно-критичний та публіцистичний щомісячний журнал модерністів «Українська хата». Перший номер журналу вийшов у березні 1909 році в Києві. Він став провідним органом українських символістів доби раннього українського модернізму. Проіснував журнал до вересня 1914 року, початку Першої світової війни.
У редакційному вступі було зазначено завдання журналу: «– по можливості повне освітлення процесу ідейного, духовного життя України, беручи його під розвагу національності. Література, як головний виразник його, розкриваючи се життє в його основі, займе перше і найповажніше місце на сторінках журналу. «Українська хата, обслуговуючи інтереси української інтелігенції, буде відкликатися на всі важливіші громадські події українського і світового життя, а також на розвій мистецтва в різних його правах».
Журнал мав таки відділи: художньо-літературний, критичний, науковий, публіцистичний, мистецький, бібліографія, літературна хроніка.
Постійним і незмінним редактором журналу був Павло Олександрович Богацький (1883–1961), український письменник, журналіст, літературознавець. На сторінках видання він друкувався як письменник і літературознавець. Підписував свої публікації ініціалами П. Б. Після закриття «Української хати» його було заарештовано та заслано в адміністративному порядку у Наримський край на весь час війни. Після повернення зі заслання він співпрацював з редакціями різних часописів. У 1920 році емігрував, але продовжував літературну та журналістську діяльність, проводив значну наукову роботу.
Соратником П. Богацького та співредактором журналу був Микита Шаповал (1882–1932), український політичний і громадський діяч, соціолог, поет, публіцист. У кожній статті він відстоював ідею національного патріотизму самостійності України. Значний внесок зробив він в осмислення творчості Т. Шевченка.
Значне місце у співпраці з редакцією посідав український літературний критик, літературознавець, перекладач Микола Євшан (справжнє прізвище – Федюшка, 1889–1919). Він також був одним із провідних авторів журналу. Декілька своїх публікацій він присвятив Т. Шевченку.
Активним автором і впливовою особою «Української хати» вважався Андрій Товкачевський (1885–1965). У журналі він дебютував як критик і публіцист. Особливо вражає серія його статей, присвячених «Оптимізму і песимізму в українському житті». «Автор подавав приклади, чому ж національні прояви у Росії "уявляють величезну пустиню, хоча й кілька одиниць бореться із сном, кричить, виступає проти, а решта 30 млн. рабів мовчить і мириться. Через песимізм навіть українська інтелігенція від Бога зреклась"».
Наміром редакторів і авторів «Української хати» було модернізувати межі української культури, розширити їх. «Вони прагнули модерної нації й модерної культури. «Хатяни» виступали з критикою традицій українофільства з його помірковим лібералізмом, поверховим демократизмом, угодовством та орієнтацією на чужі суспільні сили.
На сторінках часопису друкувалися поетичні, прозові твори письменників, передусім модерністів Галичини і Наддніпрянщини (Ольга Кобилянська, М. Яцків, В. Винниченко, Г. Чупринка, М. Вороний, О. Коваленко, Г. Хоткевич та ін.), митців молодшого покоління (М. Рильський, П. Тичина, Галина Журба, Христя Алчевська, Л. Пахаревський тощо). «Лейтмотивом, настроєм, що обʼєднує більшість поетичних творів, опублікованих у журналі «Українська хата», є смуток. Сум, журба ліричного героя має різні причини, характер і глибину. Наявна градація від передчуття скороминущості радісних моментів життя до глибокого внутрішнього страждання, спричиненого смертю близької людини, нерозділеним коханням. Показовим для ранніх символістів є субʼєктивізм, прагнення самообʼєктивації, відтворення душевних поривань творчої особистості тощо».
Помітне місце у часописі посідала літературна критика, громадсько-культурна пуб-ліцистика. Критика ґрунтувалася на засадах естетики. Головне – не література, а творчість. Своєю літературно-критичною діяльністю молоді критики «чи не вперше в історії української літератури провокували численні літературні дискусії, сприяли формуванню модерного бачення мистецтва»
Часопис в українському перекладі друкував художні твори та наукові праці. Це була сучасна література, яка підсумовувала тенденцію переорієнтації українського інтелектуального життя. На сторінках журналу друкувались літературні портрети видатних діячів української культури: М. Грушевського, М. Яцківа, І. Франка, Ольги Кобилянської, Б. Лепкого. Регулярно з’являлися огляди книжок у Галичині та Наддніпрянщині. Опубліковані в журналі поетичні твори 43 поетів увійшли до антології «Українська хата» упорядкованої Валерієм Шевчуком.
У мистецькому відділі журналу з’являлись статті про театр та його жанри таки як драма та опера з критикою українського національного театру; образотворче мистецтво (репортажі про нові виставки та салони, підтримку одержували лише нові види мистецтва).
Журнал також мав і політичну орієнтацію. Політичну філософію журналу становив націоналізм. Для видавців і деяких авторів журналу націоналізм означав розбудову нації з метою її майбутньої автоматизації, або національної ідентичності.
«Редактори й автори «Української Хати», окресливши горизонти творчої свободи митця, запропонували нову форму літературного тексту як процесу і як результату творчості, залучаючи авторів і читачів до формування нового літературного канону, що прямував до нових інтерпретацій творів мистецтва, експериментування з жанрами і стилями, балансування між національним і багатокультурним. Найважливішим досягненням хатян було те, що до зміни літературного канону вони підходили з розумінням потреб доби раннього Модерну. Залучення до розвитку літературних і культурних стратегій читачів й авторів сприяло популяризації читання, переборення тенденційності та шаблонності літератури, збагачення авторських майстерень мистецькою технікою європейського зразка».
Радимо почитати:
Українська хата // Літературознавча енциклопедія: у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів.– Київ: ВЦ «Академія», 2007.– Т. 2: М–Я.– С. 510.
***
Павличко С. «Українська хата» як етап у модернізації культури // https://ukrlit.net/info/theory_1/17.html#google_vignette
Борис Оксана Трансформація критичного дискурсу як форма зміни літературного канону (на матеріалі часопису «Українська хата») // Вісник Львівського університету. С. Філологічна – 2018.– № 67.
http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/philology/article/view/8980/8 // https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_хата_(часопис)
