Фото. Картина «В похід» художника Миколи Пимоненка // https://lviv1256.com/history/
z-kym-odruzhuvalys-vilni-kozaky-vid-yakyh-pishov-sylnyj-i-samobutnij-narod/
Пісня «Їхав козак за Дунай» на початку XIX століття звучала по всій Європі від Дніпра до берегів Сени. Її бренькали на різних музичних інстументах пані та панночки в салонах Німеччини, Італії, Франції. Її співали різними мовами, вважали власною народною піснею німці, поляки, чехи, болгари, угорці, а також австрійці, англійці, французи, американці й навіть… австралійці. Назви у пісні теж були різними, у німців, наприклад, «Козак і дівчина», «Чарівна Мінка». Можливо, популярність цієї простенької пісеньки пояснюється її сюжетом, близьким багатьом. Адже війни, більші чи менші, в Європі не вщухали, і не тільки козаки, а й жовніри, рейтари, вояки усіх країн і народів прощалися зі своїми милими і йшли на війну в чужі краї.
В Україні ця пісня поширилась у XVIII столітті, а з’явилася, вірогідно, після поразки під Полтавою та знищення Гетьманщини в 1709 році. Частина прихильників Мазепи як з-посеред козацької верхівки, так і з рядових козаків, змушена була покинути Україну через московську окупацію й обмеження прав Козацько-Гетьманської держави. Можливо, саме ці події й спонукали її автора, Семена Климовського, козака Харківського полку скласти пісню «Їхав козак за Дунай».
Історію пісні та біографію її автора досліджував видатний літературознавець Григорій Нудьга, писали про це й інші автори. Історики називають Семена Климовського попередником українського мандрівного філософа та поета Григорія Сковороди. Він народився приблизно між 1690–1700 роками. Академік Дмитро Багалій, вивчаючи заселення міста Харкова, знайшов вірогідне місце садиби цього козака. У сховищах колишньої Бібліотеки Академії наук СРСР збереглися рукописні трактати Семена Климовського – «О правосудії начальствующих, правді і бодрості їх» і «О смиренії височайших». У них автор проголошував справедливість законом існування, а правду вважав джерелом життя і «вождем розуму». Він вважав, що правда і справедливість стоять вище від Бога, і без них держава «підгниває і занепадає».
Сюжет пісні не пов'язаний із якоюсь конкретною історичною подією. Це – діалог козака і його коханої дівчини при прощанні. Герой вирушає на війну – «за Дунай» і обіцяє милій, коли зостанеться живим, повернутись через три роки, а її просить не тужити і не плакати.
Тебе ж мила, не забуду,
Коли жив на світі буду,
Коли ж умру на війні,
Поплач обо мні!..
Пісня дуже швидко, ще за життя автора, стала популярним народним романсом і перший її текст був надрукований у Санкт-Петербурзі Іваном Прачем. Слова з нотами вперше надрукував теж у Петербурзі гітарист Жан-Батист Генглез у 1796 році. Є свідчення, що вона була опублікована в пісеннику І. Гестенберга-Ф. Дітмара 1797–1798 років, а незабаром і у виданні: Ян Богумір Прач. Собраніе народныхъ русскихъ пѣсенъ съ ихъ голосами. 2-е вид. СПб, 1806. Найповніший текст пісні подав Михайло Максимович у збірці «Малороссійскія пѣсни» (1827 і 1834 рр.) із приміткою: «Пісня ця та ще деякі, складені козаком Семеном Климовським, що жив близько 1724 року».
Протягом XIX століття пісню «Їхав козак за Дунай» друкували у багатьох пісенниках і як народну, і як авторську. В 1840 році в №№ 5–29 празького часопису «Ost und West» («Схід і Захід») Йоганн Георг Коль надрукував розвідку «Великороси й малороси», де згадав автора пісні: «Мені розповідали про козака Климовського, який написав малоросійську поезію, що її ми (німці) співаємо під назвою «Шьоне Мінка, іх мус шайден» (Люба Мінко, я мушу розлучатись), але в нього інші слова». Цікаво, що перед цим Коль ціле літо прогостював у кочубеївській Диканьці на Полтавщині.
1860 року український історик, етнограф, мовознавець і письменник Микола Закревський вмістив пісню у збірці «Старосвітський бандуриста», зауваживши, що вона «відома всій освіченій Європі».
Яким же чином українська пісня опинилася в Європі? Є декілька версій. Згідно з однією, вона потрапила до Німеччини наприкінці XVIII століття під час війн коаліції монархічних урядів низки європейськіх країн проти республіканської Франції. Солдати-українці, а їх було немало в російській армії, котра брала участь у коаліції, і принесли з собю українську пісню.
Згідно з іншою версією, пісню завезла німецька мандрівниця Ельза Рьоке після відвідин Росії та України у 1796 році.
Є й третя версія, яку дослідники вважають найбільш вірогідною. Видатний композитор Людвіг ван Бетховен познайомився у Відні з сином останнього українського гетьмана Кирила Розумовського – Андрієм, послом росії в Австрії, а з 1806 року був частим відвідувачем посольських вечорів, виступав у салоні. Андрій Розумовський був людиною освіченою, до того ж любив і поважав культуру своїх предків. Посольська садиба у Відні при ньому славилася музичними вечорами, була таким собі «українським острівцем» – незмінним успіхом тут користувалася саме українська музика у виконанні українських співаків і бандуристів. Можливо, саме там почув композитор пісню «Їхав козак за Дунай» і запозичив її мелодію для своїх майбутніх творів. Крім того, він користувався бібліотекою посла, в якій були і видання українських народних пісень, партитури і клавіри творів українських композиторів.
Андрій Розумовський замовив Бетховену три квартети, і композитор виконав замовлення (опус 59). У першому квартеті він використав мелодію української народної пісні «Ой надворі метелиця», в другому і третьому – варіації на тему пісні «Од Києва до Лубен». Квартет Розумовського став першим виконавцем присвячених йому творів. Ці твори пізніше високо оцінив Ромен Ролан: «Не наважусь навіть сказати, що вони кращі за всі інші квартети. Окрім ориґінального замислу і нечуваної відваги вони характеризуються симфонічною довершеністю звучання».
До пісні «Їхав козак за Дунай» Бетховен звертався не раз. У 1815–1816 роках, готуючи збірку шотландських народних пісень, яку у нього замовив единбурзьский видавець Г. Томсон, композитор вирішив додати до шотландських пісень ще й слов’янські. Збірка вийшла під назвою «24 пісні різних народів». У ній є обробка для голосу та фортепіанного тріо «Їхав козак за Дунай» і «Десять варіацій для фортепіано» на основі цієї пісні. Пізніше Бетховен знову повернувся до уподобаної ним української мелодії – опрацював її для голосу в супроводі фортеп’яно, скрипки та віолончелі, надруковану в збірнику «Пісні з супроводом». В його обробці пісня оновилася, маршова мелодія оригіналу набула повільніших і ніжніших тонів. Вона відома в збірках Бетховена серед творів без номера опусу (Werke ohne Opuszahl) WoO 158 #16 (Folksong Setting: «Schöne Minka, ich muß scheiden» (Ukrainian-Cossack) WoO 158a; #16 of 23 continental folk songs). У 1820 році він також створив на її основі нову обробку для фортепіано і флейти (Опус 107, десять варіацій народних пісень для фортепіано і флейти) під номером 7.
1959 року Український народний хор під керівництвом Григорія Верьовки у Боннській міській залі імені Людвіга ван Бетховена виконав «Їхав козак за Дунай» в обробці геніального композитора. Публіка шаленіла. Звідусюди летіли квіти. Виконавці кілька разів співали «на біс».
Зацікавився Бетховен і українським танцем «Козачок», використавши мелодію у 8-й сонаті для скрипки та фортеп’яно, а також у першій частині 16-ї сонати для фортеп’яно. Мелодії козацьких пісень є й у заключній частині «Апасіонати» (Соната №23, Опус 57) і в 9-й симфонії, а в одній із його сонат звучить українська пісня «Одна гора високая».
Найактивніше інтерес до української пісні виявився у Німеччині. На початку ХІХ ст. у країні, майже повністю окупованій і контрольованій Наполеоном, розгортався національно-визвольний рух, і козацтво стало для німців своєрідним символом у боротьбі за неза¬лежність. У 1809 році Христофор Август Тігде, другорядний прусський поет, переклав «Їхав козак за Дунай» німецькою мовою під назвою «Козак і дівчина» і опублікував разом із нотами в кишеньковому виданні А. Беккера. Переклад виявився вдвічі довшим за оригінал, зникла динамічність діалогу між козаком і дівчиною, до того ж, бажаючи посилити український колорит, Тігде наділив героїв українськими (як йому здавалось) іменами – Мінка й Оліс. Проте ці недоліки не завадили пісні, яку скоро стали називати «Чарівна Мінка» («Schöne Minka, ich muß scheiden»), за короткий час облетіти всю Німеччину, пісня набула серед німців небувалої популярності, її стали вважати своєю «рідною».
Пісня знайшла відгомін і в німецькій класичній музиці. У 1815 році відомий композитор-романтик Карл Марія фон Вебер створив дев'ять варіацій на мелодію цієї пісні (Oпус 40). У 1818 році учень Моцарта, німецький і австрійський композитор Йоган Гуммель, створив чудову обробку цієї пісні для фортепіано, віолончелі та флейти (Опус 78). У 1839 році її обробив для чоловічого хору німецький композитор Йоган-Крістіан-Фрідріх Шнайдер. Як наслідок численні самодіяльні колективи та хори, яких у той час було чимало в Німеччині, почали виконувати цю пісню і зробили її досить популярною.
Мала пісня резонанс і в німецькій літературі: на її тему створювались драматичні твори, зокрема музична драма Ф.А. Гебгарда «Оліс і Мінка», яка ставилась на сцені. Активний учасник і співець визвольної війни з наполеонівською Францією Т. Кернер знав пісню «Їхав козак за Дунай", захоплювався нею і використав для створення своєї відомої на всю Німеччину «Російської пісні».
Українська пісня захопила і швейцарського економіста Жана Шарля Леонара Сісмонді, він теж переклав його на свій лад.
Цікаві варіації на тему «Їхав козак за Дунай» написав також італійський композитор Томмазо Траетта, а італійський переклад здійснив Домініціс.
Хтось із польських емігрантів, яких тоді було чимало в Парижі, можливо, Совінський, переклав пісню французькою й опублікував у своїй збірці «Польські народні і популярні пісні». Інший поляк, композитор і скрипаль, учень Ніколо Паганіні, Кароль Липинський, який з великим успіхом виступав у Парижі, виконував серед інших і «Їхав козак за Дунай», чим сприяв популярності пісні у Франції.
У 1814 році чех Вацлав Ганка опублікував у Відні переклад «Їхав козак за Дунай» чеською мовою. 1816 року ноти і текст були видані в столиці Великої Британії Лондоні.
У російській імперії українська пісня теж набула великої популярності. Її сюжет використовували модні російські поети першої половини XIX ст. О. Мерзляков і О. Сомов.
Загалом у Європі сюжет і мелодію «Їхав козак за Дунай» використали численні поети і композитори. Крім уже згадуваних: віденський композитор Ф. Кауер – арія Лести в опері «Леста, дніпровська русалка» (1803); К. Кавос – опера «Козак-стихотворец» (1812); юний О. Пушкін – вірш «Козак»; А. Дельвіг – вірш «Поляк»; С. Давидов – дивертисмент «Гуляння на Воробйових горах» (1816); Г. Доніцетті – увертюра до опери «Сибірські невільники» (Otto mesi in due ore ossia Gli esiliati in Siberia); Сигізмунд Ріттер фон Нейком – варіації для кларнета і струнного квартета (Опус. 8); Даніель Штайбельт – концертний марш на теми українських пісень (1808); О. Аляб'єв – варіації для скрипки з оркестром (1818); Франтішек Лессель – варіації для фортепіано (Опус15, 1).
З Європи на початку ХХ століття пісня «Їхав козак за Дунай» потрапила до Америки, у США з’явилися нові переклади пісні. Нею зацікавилися співаки, композитори, аранжувальники. У 1815 році в місті Філадельфія були надруковані ноти цієї пісні та її англійський переклад, 1822 року ноти і текст видані в Балтиморі. У 1925 році пісня увійшла до оперети «Song of the Flame» («Пісня вогню») як центральний дует усього твору – його виконують закохані у час розлуки. Оперета мала шалений успіх, ставилась на сцені Нью-Йоркської опери 219 разів поспіль (!), а наступного року її зняли на кіноплівку. Українську мелодію для цієї оперети аранжували відомі американські композитори Герберт Стосат і Джордж Ґершвін. Останній, до речі, провів дитинство у Нью-Йорку на вулиці, яку називають «Малою Україною» – можливо, там мешкало чимало еміґрантів з України, оскільки, за словами самого Ґершвіна, він із самого дитинства був непогано знайомий з українцями та їхніми піснями.
У тому ж 1925 році в США вийшло фундаментальне багатотомне видання «Міжнародна бібліотека музики для вокалістів». У VI томі серед найкращих пісень усіх часів і народів надрукована й українська – «Їхав козак за Дунай».
Звичайно ж, українські митці теж не могли оминути популярної пісні. За її мотивами написали свої твори українські поети Л. Боровиковський, Ст. Шпигоцький.
Наприкінці 2009 року творче об'єднання документальних і художніх фільмів Національної телерадіокомпанії України презентувало телеглядачам нову документальну стрічку «Пісня Всесвіту «Їхав козак за Дунай» (автор сценарію – Володимир Качур, режисери – Володимир Качур, Сніжана Потапчук, оператор-постановник – Володимир Таргонський). У ній автори фільму розповіли історію пісні, використавши численні дослідження.
Радимо прочитати:
Пісні маминого серця / упоряд. Р.П. Радишевський.– Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2006.– 351 с.
Пісенний вінок: Українські народні пісні з нотами / упоряд. А.Я. Михалко.– 3-тє видання, доповнене.– Київ: Криниця, 2009.– 688 с.: іл., ноти.
Шевчук О. // Українська музична енциклопедія.– Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018.– С. 232.
Радимо переглянути фільм:
Пісня Всесвіту – «Їхав козак за Дунай» // https://tv.suspilne.media/video/3129/load
