Пам'ятник Володимиру Великому у Києві //
https://bezviz.co.ua/sights/pamiatnyk-sviatomu-volodymyru-v-kyievi/
Найстаріший монумент у Києві, який дотепер зберіг свій оригінальний вигляд, присвячено Володимиру Великому. У 1853 році його встановили в парку «Володимирська гірка», що має чудовий краєвид.
Володимир Великий (950–1015) – син київського князя Святослава та батько Ярослава Мудрого, великий князь Київський. Він здійснив реформу управління в країні, створивши міцну владу на регіональному рівні. У 988 році запровадив християнство як державну релігію в Русі, наслідками чого стало укріплення влади київських князів, підвищення ролі держави в міжнародних відносинах, розвиток писемності, архітектури й образотворчого мистецтва. Згодом, через кілька століть, Володимира Святославовича канонізовано Католицькою і Православною церквами як рівноапостольного святого.
Пам’ятник розташований на місці, де у першій половині XIX століття були виноградники Михайлівського Золотоверхого монастиря. Пізніше ця земля перейшла до міста. Пам’ятник створено за ініціативою київського генерал-губернатора Василя Левашова, який 15 квітня 1833 року попросив імператора Миколу I дозволити звести монумент на місці, де за легендами князь хрестив киян. Однак, проти цього виступив київський митрополит Філарет, який вважав, що скульптура Володимира буде в певному роді ідолом. Митрополит відступив лише, коли отримав згоду на будівництво Володимирського собору. Імператор погодився та дав завдання ректорові Імператорської Академії мистецтв Василю Демут-Малиновському, російському скульптору з України, зробити проєкт пам’ятника.
Демут-Малиновський проєкт виконав, проте, відклав роботу над пам’ятником через інші справи. М. Шурупов, який перебував в Італії, вподобав ідею київського монумента, тому став дослідником життя князя і приїхав до Києва. За його проєктом, Володимир стояв на мушлі, яку несуть чотири євангелісти. Ще один скульптор – Микола Пименов запропонував стриманіший проєкт, де Володимир стоїть у вільній позі, права нога робить крок. У правій руці він тримає хрест, у лівій – меч. Навколо підніжжя були розташовані 7 янголів.
У 1835 році роботи довірили Олександру Тону, а через сім років, у 1842 р. обрали місце для пам’ятника – Олександрівську гору, яку пізніше назвали Володимирівською. У листуванні між Академією мистецтв, Святішим Синодом і Міністерством Імператорського двору, дискутували, який хрест повинен тримати князь. Демут-Малиновський пропонував малий нахилений, Тон – великий восьмикутний хрест. Але Микола І наказав, щоб хрест був вертикальний.
Для пам’ятника вибрали фігуру Демут-Малиновського на п’єдесталі Тона. Обидва були розенкрейцерами, тому на п’єдесталі є нібито масонські знаки – бичачі голови, стрічки, змії, мастярки. Втім, таке твердження вважається легендою. З 1841 по 1844 рік на Володимирській горі вели будівельні роботи, а у 1847 році виготовили пам’ятник із міді.
У 1850 році скульптор німецького походження Петро Карлович Клодт фон Юргенсбург отримав замовлення від царя Миколи І та вже в 1851 році приїхав до Києва. Чавунний постамент замовили у купця Новикова з Калуги, а 24 березня 1853 року доправили його по воді. Зимою з Санкт-Петербурга прислали також і скульптуру.
28 вересня (10 жовтня) 1853 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника.
У XIX столітті Володимирська гірка стала парком, який ми бачимо зараз. Тоді міські чиновники хотіли зробити пам’ятник «веселішим». Наприклад, часом фарбували чавунну поверхню постаменту в білий колір. Спробували також освітити його газовими лампами. У 1895 році відомий київський підприємець і меценат Семен Могилевцев за власні на кошти обладнав скульптуру електричним підсвічуванням хреста. В радянські часи підсвічування прибрали, а відновили вже в часи Незалежності України. Сьогодні це один із небагатьох пам’ятників Києва, не зруйнований за часи Радянського Союзу.
Бронзова фігура князя Володимира Великого встановлена на високій восьмигранній основі, що нагадує каплицю. Його висота становить 4,4 м. Князь вдягнений у святкову мантію, у лівій руці тримає княжу шапку, в правій – підносить угору гігантський хрест, який вночі світиться та слугує орієнтиром для кораблів на Дніпрі. Пам’ятник є символом міста і був навіть використаний на ювілейних монетах.
Навколо пам’ятника ходять різні легенди і вірування. Ось деякі з них: коли Київ був під німецькою окупацією, кияни вигадали, що під основою пам’ятника знаходиться підземна річка, і якщо його зруйнувати, то вода заллє столицю. Як наслідок – пам’ятник в часи окупації залишився недоторканим. За іншими розповідями, під його основою зберігаються багато церковних святинь. Також цікаво, що без спеціальних засобів неможливо розгледіти обличчя князя з будь-якої точки навколо пам’ятника.
Пам'ятник Володимиру Великому в Києві є пам'яткою культурної спадщини національного значення України.
Скульптури та пам’ятники київському князеві є також у багатьох інших містах України та навіть за кордоном: у Кривому Розі, Севастополі, Івано-Франківську, Кам'янці-Бузькій, Борисполі, Гданську (Польща), Лондоні (Велика Британія), Римі (Італія), Торонто (Канада), Буенос-Айресі (Аргентина).
Радимо прочитати:
Сегеда С.П. Український пантеон.– Київ: Балтія-Друк, 2013.– 184 с.– Бібліогр.: с. 179 (43 назви).– Імен покажч.: с. 180–182.
Толочко Л.І., Грибовська О.В. Пам'ятник святому князю Володимиру в Києві.– Київ: Техніка, 2007.– 144 с.: іл.– (Національні святині України).
Толочко Л.І. Конкурс у Санкт-Петербурзькій академії художеств на проєкт пам'ятника князю Володимиру для м. Києва (1842) // XIII Несторівські студії «Князь Володимир та його доба. Культурно-мистецькі надбання Київської Русі»: Матеріали наукової конференції.– Київ, 2016.
