фото. В. Одайник «Троїсті музики»,1972 //
https://m.ukropen.net/wallgroups105_400203)
Чи знаєте, добрі люди, що значить музѝка?
Для старого й молодого – забавка велика.
Бо музѝка, як та весна в зеленому лузі, –
Не було би музикантів, жили б люди в тузі,
Зів’яли би цариночки зелені, зелені,
Висохли би до дна річки студені, студені.
Бо як музѝка заграє з веселої ноти,
То старому додасть сили, молодим охоти.
уривок з народної пісні
Напевно, вже багатьом у світі відомо, що українці – музикальна і співоча нація. Здавна на нашій землі співали пісні, акомпануючи на найрізноманітніших музичних інструментах. Виконавцями були прості люди, які не тільки грали, складали та співали пісні, але й вкладали в них часточку своєї душі. Мабуть, тому вони й не загубилися у віках, а донині радують нас своїми мелодіями. Що ж до українських народних інструментів, то, на сьогодні, їх налічується приблизно шістдесят різновидів (точніше порахувати навіть науковці не беруться). Інструментальна народна творчість є невід'ємною частиною музики нашого народу.
Ця музична історія сягає у XVII століття, коли в Україні набули поширення інструментальні ансамблі, які називали – «троїстими музѝками».
Про походження назви
Достеменно невідомо, ким започаткована ця назва і коли, але вона ствердилась і в народному середовищі, і серед науковців. Хоча у назві фігурує цифра три, але то не про кількість музикантів у ансамблі, а про функції (партії) у традиційних народних гуртах. Ігор Мацієвський, український композитор і музичний етнограф доводить, що таких функцій три – мелодія, акомпанемент, ритм. Дослідник Климент Квітка стверджував, що «Музѝки» – це множина від слова музѝка у значенні «скрипаль». Воно означає: «музиканти» тільки ті, які входять до складу ансамблю, в якому є скрипка.
Існували й інші локальні назви таких народних ансамблів: «капелисти», «музѝки», «веселики», «банда» тощо. Але, на думку фахівців, усі вони не однозначні й тому прийнятним до вжитку став термін «троїсті музѝки».
Про склад та інструменти
На початку історії традиційно до складу такого народного ансамблю входило троє виконавців, але кількість могла варіюватися до п’яти і більше. Були випадки, коли один музикант грав одночасно на кількох інструментах – і це теж вважали ансамблем. Як приклад, – майстерність прикарпатського музиканта Романа Кумлика. До слова, 2018 року мені пощастило відвідати цікавий музей гуцульського побуту та етнографії його імені у селищі Верховина, де мультиінструменталістка Наталія Гузак (донька Р. Кумлика) продемонструвала неймовірне виконання народних мелодій на кількох інструментах одночасно: руки грали на цимбалах, духовий інструмент, назву не пам’ятаю, був закріплений на шиї за допомоги підставки, ритм музикантка відбивала на бубні ногою завдяки педалі. «Жінка-оркестр», яка продовжує справу свого батька!
Групи народних музикантів були мобільними, зачасто не мали сталих складів, але завжди в ансамблі мав бути лідер, провідний музикант – решта супровід. Головним інструментом у троїстих музѝк є скрипка або цимбали як інструменти з найбільшими виражальними можливостями. Сопілка найчастіше повторює мелодію скрипки, прикрашаючи її своєрідними підголосками, ніби орнаментом. За ритм «відповідає» бубон, або барабан. Слід зазначити, що у центральних регіонах України побутували переважно скрипка, басоля (віолончель) і бубон, у західних – скрипка, цимбали, бубон. У різних регіонах країни традиційні склади інструментів видозмінювались під впливом місцевих традицій і смаків, культур інших народів, які мешкали на цих територіях, або межуювали з прикордонням. До прикладу, зі Сходу до нас зайшли ложки та гармошка.
Після Другої світової війни в народі з’явилося дуже багато трофейних акордеонів, які почали вводити у склад троїстих музѝк. Ансамбль від того ставав більш мобільним, хоча акордеон за своїм тембром не завжди добре зливався зі скрипкою. Баян за своїми якостями пасував до того краще. Тут якість виконання залежала повністю від слуху та художнього смаку виконавців.
Історія виникнення та поширення традиційних народних ансамблів
Про троїстих музѝки є старовинна гуцульська легенда.
«Жила собі в гуцульському селі прекрасна дівчина. І закохалися в неї троє легенів – скрипаль, цимбаліст і сопілкар. Усі троє й розумні, й гарні, й добрі душею. Ніяк не могла дівчина вибрати собі нареченого. І тоді вирішила: хай при всьому народі змагаються. Кого односельці визнають найкращим – за того і піде. Почалося змагання. Кожен парубок грав свою улюблену мелодію, грав так майстерно, що не змогли люди визначити переможця. Тоді звеліли їм грати одну й ту саму пісню. Але й тоді жоден не здобув перемоги. Думали-думали люди, і вирішили: хай грають усі троє одразу. Заграли скрипаль, цимбаліст і сопілкар разом, і народилася прекрасна, досі нечувана музика. І вирішив народ: не можна розлучати трьох музикантів, які створили таке диво. Так і залишилися вони грати разом, а назвали їх троїстими музѝками».
На жаль, легенда не розповідає про долю дівчини. Невже зосталась без нареченого?
Троїсті музѝки мають досить солідну за віком історію. Писемні згадки про такі народні гурти трапляються наприкінці XVIII і на початку XIX століть.
Але на думку деяких вчених, є всі підстави вважати, що ансамбль троїстої музики виник у народі ще раніше. Спричинилося це завдяки народному ляльковому театру «Вертеп», зародження якого відносять до XVI ст. Як відомо, все вертепне видовисько мало музичний супровід (кантати та народні танці). Мелодії народних танців, за правило, виконувались на скрипці. Напевно, власник «Вертепу» був зацікавлений у тому, щоб привернути увагу до цього видовиська-дійства якомога більшої кількості людей. «Вертеп» дивилися всі: селяни, міські робітники, заможні люди, поміщики та інші. У зв’язку з цим виникла потреба посилити музичний супровід дійства. Оскільки під час вистави співали канти на чотири голоси, то цей спів не міг бути нескінченно а капельним. Тим паче, що у світській частині «Вертепу», завжди була потреба у музиці танцювального, рухливого характеру. Одна скрипка, що була невід’ємною частиною «Вертепу», із цим завданням упоратися не могла. Отож, ймовірно, сюди додавали цимбали, басолю та бубон.
«Якщо урахувати той факт, що вже у сімнадцятому столітті в Україні у поміщиків існували невеликі оркестри, то можна дійти висновку, що зародження народного інструментального ансамблю «Троїста музика» варто віднести до кінця шістнадцятого чи початку сімнадцятого століть» (А. Гуменюк).
Згодом такі музичні гурти поширилися по всій Україні й стали обслуговувати родинно-побутові свята, народні гуляння, вечорниці та інші заходи. Дослідники зазначають, що їхній репертуар складали переважно інструментальні мелодії, які супроводжували весільний обряд: марші, танок наречених, вітальні мелодії гостям і танцювальну музику. Яскравою ілюстрацією можуть слугувати кадри з фільму Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» з буковинським весільним танком у супроводі троїстих музѝк, де ролі музикантів виконали легендарні Іван Миколайчук і Богдан Ступка (https://www.youtube.com/watch?v=K-dmGlSFBbs)
Уперше звернув належну увагу на троїсту музику Микола Лисенко в 1874 році. В одній зі своїх праць написав: «Нарешті, п’єси суто танцювального характеру виконуються спеціальною грою на скрипці, цимбалах, з додатком ударного інструменту, бубна, і становлять так звану в народі «Троїсту музику».
Гнат Хоткевич у своїх роботах теж згадував ансамблі троїстих музѝк, досліджував їхню творчість і склади у різних регіонах країни. Навіть сам створив такий колектив (зі семи дримб і скрипок, які грали під сурдину*) на Гуцульщині, коли заснував там гуцульський театр.
З плином часу набули розвитку форми народно-інструментального ансамблевого виконавства, вдосконалювалась майстерність музикантів, створювався оригінальний репертуар. Та у різних частинах України музичні традиції мали певну неоднорідність і локальні особливості. Так, у центральних і східних районах ансамблі виконували «гопаки», «козачки», «горлиці», сюжетні танці, у західних – «коломийки», «гуцулки», «аркани», «опришки».
Піком розквіту традиційної інструментально-ансамблевої музики вважається ХІХ – початок ХХ століття. У цей період відбувається різноманітна модифікація народних гуртів за рахунок введення до складу нових інструментів: спочатку кларнету, згодом акордеону, баяну, барабана з тарілками. У 50-ті роки виник справжній «бум» на окремі духові оркестри і під їхнім впливом до колективів традиційної музики додаються тромбон, саксофон, труба.
З 1980-ми роками з’являються електроакустичні інструменти – електрогітари, клавішні, а згодом – синтезатори. Склади ансамблів розширюються, збільшується кількість учасників. Створюються нові ансамблі, на кшталт ВІА (вокально-інструментальний ансамбль). Якийсь час нові гурти та троїсті музѝки існували паралельно, виконуючи кожний свої функції.
На жаль, поступово традиція народних ансамблів, «живої музики» на більшій частині території України згасає. На сьогодні вони збереглися лише на Гуцульщині. Ще інколи можна спостерігати троїстих музѝк на весіллях в окремих селищах Буковини, Закарпаття, Покуття, Бесарабії. Є випадки запрошення народних колективів для супроводу обрядових святкувань, або щоб розважити гостей, але і такі заходи вже занепадають.
Але, слід зазначити, що у ХХ сторіччі відбулося одне цікаве явище в українській народно-інструментальній музиці – сходження ансамблів троїстих музѝк на високу концертну сцену. Такі колективи стали створюватись при українських народних оркестрах і при оркестрових групах народних хорів у різних містах країни: Умані, Дрогобичі, Полтаві, Херсоні, Рівному, Івано-Франківську, Черкасах, Луцьку, Чернівцях та інших. Один із найвідоміших – «Троїсті музѝки» при Національному оркестрі народних інструментів у складі Василя Гекера (скрипка), Володимира Овчарчина (сопілка), Андрія Войчука (цимбали), Андрія Мітіна (бубон). (https://www.youtube.com/watch?v=CWB2yXhDsxM). У репертуарі колективу дивовижні обробки національних народних мелодій, «Троїсті музѝки» В. Гуцала, «Прикарпатські мелодії» Д. Попічука та інші.
Для розвитку народно-ансамблевого музикування мають значення конкурси, огляди, фестивалі, де колективи демонструють свою виконавську майстерність. Пам’ятним став Республіканський конкурс музичних колективів «Троїсті музѝки» (1970 р.), у відбірковому турі якого брали участь близько 13 000 народних музѝк. На сучасному етапі центр проведення подібних заходів перемістився до Іван-Франківської області. Тут відбуваються: щорічний міжнародний фольклорний фестиваль етнографічних регіонів «Родослав», фестиваль родинної творчості «Родинні скарби Прикарпаття», де учасниками завжди є ансамблі троїстих музѝк, музичний фестиваль «Коломийка», Гуцульський фестиваль та інші.
Таким чином, відбувається подальший розвиток і збереження унікального явища у національній музичній культурі – народних ансамблів «Троїсті музѝки».-
Примітка:
*Дри́мба – обертонний самозвучний язичковий щипковий інструмент. Сурдина – пристосування, що застосовується під час гри на музичних інструментах для послаблення або приглушення їхньої звучності, або ж для зміну тембру.
Радимо прочитати:
Гуменюк А. Українські музичні інструменти.– Київ: Наукова думка,1967.– 241 с.
Іваницький А. Українська музична фольклористика.– Київ, 1997.– 319 с.
Ольховський А. Нарис історії української музики.– Київ: Музична Україна, 2003.– 512 с.
***
Дрозда П. «Троїста музика» як різновид автентичного та самодіяльного народно-інструментального виконавства Західної України 1940–1980-х років // Студії мистецтвознавчі.– Київ: ІМФЕ НАН України.– 2008.– № 4 (24).– С. 27–34.
