Історія журналу «Архіви України» – це історія професії архівіста, шлях її розвитку, історія країни, суспільства. Перший випуск журналу під назвою «Науково-інформаційний бюлетень архівного управління МВС УРСР» побачило світ у листопаді 1947 року. Видання продовжуєило найкращі фахові традиції історико-архівознавчих часописів першої половини XX ст: «Архівна справа» (1925–1930); «Радянський архів» (1931); «Архів Радянської України» (1932–1933); «Бюлетень Центрального архівного управління УСРР» (1925–1932)
Засновником і видавцем періодичного видання виступив офіційний орган управління архівною справою (на час заснування – Архівне управління МВС УРСР, нині – Державна архівна служба України). Це надало виданню офіційного характеру, значною мірою обумовило його структуру й інформаційне наповнення, але водночас забезпечило безперервний і сталий розвиток. Видання змінювало свою назву: 1947–1960 – «Науково-інформаційний бюлетень» (Архівне Управління МВС УРСР); 1960–1965 – «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР»; 1965–1990 – «Архіви України», науково-інформаційний бюлетень Архівного управління при Раді Міністрів УРСР; з 1991 – «Архіви України», науково-практичний журнал.
Першим головним редактором видання був заступник начальника Архівного управління П. Павлюк (до 1954 р.), на зміну йому прийшов С.Д. Пількевич (1955–1957). У 1958 році головним редактором було призначено начальника науково-видавничого відділу Архівного управління І. Бучича (1958–1970). Редакційну колегію журналу у 1970–1988 рр. очолював начальник Архівного управління О. Мітюков (1970–1988); Б. Іваненко (1989–1996); Н.В. Киструська (1996–1998). Р. Пиріг (1998–2002): Г. Боряк (2002–2006), О.П. Гінзбург (2006–2008, 2012–2014); О.А. Удод (2008–2009); І.Б. Матяш (2009–2011); Т.І. Баранова (2014–2019); М.Г. Палієнко – з 2020 року.
Прикметно, що перші номери бюлетеня за 1947 і 1948 роки (№№ 1–3) були україномовними. Проте з 1949 р. (№ 4) видання було переведено на російську мову і в такому форматі виходило до 1958 р. Основний його зміст складала нормативно-розпорядча документація, методичні розробки, статті з теорії та практики архівної справи, археографії, рецензії й бібліографічні повідомлення, огляди, а також хроніка діяльності та підсумки роботи архівних установ. Упродовж 1947–2022 рр. вийшли друком 333 номери журналу. У перші роки він виходив у незначний кількості не періодично – 1–2 номери на рік, з 1951 р. – тричі на рік, у 1958–1959 рр. – 4 рази на рік. Тираж його був обмеженим (250–300 примірників), який розсилався тільки архівним установам. У 1970–1980-х наклад становив кілька тисяч примірників. Фінансова криза 1990 років мала негативні наслідки й відбилася на регулярності виходу «Архівів України». Якщо у 1980-х журнал виходив 6 разів на рік, у 1991 – 5, то вже в 1992 р. вийшло 3, в 1994 р. – 1, у 1995 р. – 2 номери. Сучасні випуски журналу доступні онлайн для українських і зарубіжних користувачів, виходить він 4 рази на рік.
У грудні 1986 р. у світ вийшов 200-й номер журналу «Архіви України», у якому були підведені підсумки розвитку часопису за чотири десятиліття.
У 1991 р. видання було реорганізовано у науково-практичний журнал. Було привернуто увагу до розміщення публікацій найважливіших документів з української історії, архівних документів. Окремі номери та рубрики було присвячено історичним особистостям: Т. Шевченку, Лесі Українці, М. Грушевському та іншим. На обкладинці з’являються портрети визначних українських діячів.
На межі тисячоліть значний внесок у процес оновлення та розширення тематики змісту внесли головні редактори Р. Пиріг і Г. Буряк. У наступні роки помітним сегментом стають рубрики «Особистості», а також «Архіви очами відомих сучасників».
Протягом всього свого існування видання приділяє величезну увагу публікаціям краєзнавчого характеру. На сторінках часопису розміщуються архівні джерела, які висвітлюють історію регіонів і населених пунктів України.
Пріоритети журналу сьогодні націлені на відображення теоретичних засад і практичних підходів у розвитку сучасної архівістики, її взаємозв'язків із історичною наукою, джерелознавством, документознавством, інформологією. Для редакційної колегії важливим є збереження балансу між науковим знанням, теоретико-методологічними напрацюваннями та задоволенням практичних потреб архівістів і користувачів архівних інформаційних ресурсів, оскільки журнал – це один із важливих ключів до розуміння тенденцій і трендів у розвитку архівної науки, галузі та професії.
У межах цифровізації архівної галузі створено цифровий архів усіх номерів журналу за всю 75-літню історію його видання, а також його попередників, який доступний онлайн для користувачів в Україні та за її межами.
Основними рубриками сьогодні залишаються: «Статті та повідомлення», «Огляди джерел і документальні нариси», «Публікації архівних документів», «Архівні справи за кордоном», «Особистості», «Архівна хроніка».
У фондах ДОУНБ журнал зберігається за 1962–1992; 1999; 2000; 2019–2023 роки.
Ірина Браславська
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет-джерелами
Радимо прочитати:
200-й номер «Архівів України» // Архіви України.– 1986.– № 6.– С. 3–11.
Палієнко М. «Архіви України» як віддзеркалення розвитку архівної галузі, науки і професії (з нагоди 75-літнього ювілею журналу) // Архіви України.– 2022.– № 4.– С. 9–18.
Хромова А. 75 років науково-практичному журналу «Архіви України» // Архіви України.– 2022.– № 4. С. 7–8.
***
https://au.archives.gov.ua/index.php/au/about
