Сатирико-гумористичний ілюстрований часопис «Перець» завжди славився багаторічною працею групи талановитих журналістів, літераторів, художників-карикатуристів. Він охопив декілька історичних епох життя українського суспільства і залишився «основним ілюстрованим сатирично-гумористичним часописом, тексти якого виконують функцію захисної реакції українців перед різноманітними загрозами, авторитетами, владою, які засвідчують особливості української сміхової культури» (Культура слова.– 2019.– № 91.– С. 123).
Журнал було засновано у 1922 році. Перші два номери під назвою «Червоний перець» вийшли у Харкові. Засновником часопису був Василь Еллан-Блакитний (громадський діяч, письменник), в організації та редагуванні брав участь Остап Вишня.
Третій номер не вийшов через фінансові проблеми. Відновлений часопис був у 1927 році й виходив у Харкові українською мовою до 1934 року як двотижневий додаток до «Вістей ВУЦВК». Головним редактором у цей період був Василь Чечвянський, брат Остапа Вишні. Наклад – 27 150 примірників. У часописі друкувались іронічні сатиричні послання, памфлети, авторами яких були Павло Тичина, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Максим Рильський. Журнал висміював тодішні реалії, такі як бюрократію чи «спекулянтів», а також запровадив рубрику для скарг читачів. Від 1933 року в редакції почались арешти, а з 1934 року журнал припинил своє існування, майже вся редакція журналу була розстріляна у період «сталінських репресій».
Відновлення журналу відбулося у травні 1941 року під назвою «Перець». Видання встигло випустити п’ять своїх номерів, після чого почалася війна, яка вимагала переорієнтації змісту на нищівне викриття німецького ворога. Під час війни журнал активно використовувався для антигітлерівської пропаганди. У 1946 році головним редактором стає Федір Маківчук (письменник-сатирик, гуморист, журналіст). Він проведе на цій посаді 40 років.
У повоєнні роки «Перець» стає популярним виданням, він критикує вади суспільства: пияцтво, бюрократію. «Публіцистичні матеріали, групували в окремі рубрики, створені з метою легшого орієнтування читача в змісті часопису. Серед них можна виділити такі: «Від перчанського інформбюро», «Нотатки про їхні порядки» (сатиричні замітки на різні внутрішні та зовнішні теми), «Консультація перця», «Чудеса в решеті», «Чи знаєте ви?» (репліки авторів з приводу злободенних питань), «Іноземний гумор» (анекдоти про міжнародне життя), «Перечниця» (гуморески про діяльність радянських установ), «Виставка ширнетреба» (фейлетони та памфлети про бракоробство продукції на вітчизняних підприємствах), «З оригіналом згідно» (розміщення справжніх офіційних документів, бланків із безглуздим змістом) тощо». (І.І. Собокар).
З настанням хрущовської відлиги з’являються чудові зразки гумору й сатири: шаржі, та фейлетони. Журнал «Перець», його тематика, зміст і спрямування зазнавали певної еволюції, хоча і в чітко заданих межах ідеологічного поля
Піком популярності журналу стають 1970–1980-ті роки: тиражі сягають 3 мільйонів. Журнал приносить 12 мільйонів карбованців прибутку щомісяця. Часи перебудови (після 1985 р.) якісно позначилися на діяльності журналу. Видання смішить читача нестандартним висвітленням повсякденних проблем і недоліків системи.
У 1986 р. журнал декілька місяців виходив без головного редактора; у 1986–1987 – редактор Чорногуз Олег Федорович; 1987–2002 – Прокопенко Юрій Тимофійович; 2002–2013 – Прудник Михайло Васильович; 2017 – Юрій Цеков; 2020 – Валерій Чмирьов.
Обліччя журналу змінюється після отримання Україною державної незалежності у 1991 році. Видання втрачає ідеологічний пафос і стає більш розважальним. Розповсюджується здебільшого за передплатою. Наклад становив тоді близько 10 тисяч примірників на місяць.
У журналі 2000-х років найбільш популярними є такі жанри як віршована байка, коротка байка в прозі, гумореска. В журналі активно починає функціонувати анекдот. Найбільш популярними є візуально-графічні жанри: карикатура, малюнок з підписом, шарж, комікс. У гумористичних творах у журналі найчастіше добродушно висміюються вади людей. Зазвичай це сімейні відносини, виховання дітей, злодійство та пияцтво.
Дослідженню існування сатиричного видання, яке посідає значне місце в історії української журналістики присвячено чимало наукових розвідок.
Публікації журналу «Перець» мають свою жанрову специфіку, тому їх визначено важливим джерелом з історії повсякдення України.
«Аналіз підшивок «Перцю» за 1954–1965 рр. (всього – 288 номерів) показав, що одне з чільних місць на його сторінках займала меблева проблематика. Загалом виявлено 79 відповідних публікацій (в середньому – одна на три-чотири номери), поданих у вигляді фейлетонів, заміток, листів читачів і карикатур». (Якубець А.). Більша частина публікацій стосовно меблів – це бракована продукція. Географія меблевих підприємств, які критикували на сторінках «Перця», охоплювала всі регіони УРСР. Номенклатури меблевої продукції низької якості складалась всього із п’яти позицій (публікації: «Декоративні шафи», «Дійшли до ручки», «Для «кімнати жахів»). Усього ж на сторінках журналу «Перець» впродовж 1954–1965 рр. у негативному контексті згадувалася продукція 47 меблевих підприємств із майже 200 наявних на той час.
Не меньш цікавими є дослідження публікацій, присвячених відпусткам і відпочинку в цілому. На сторінках журналу тема дефіциту товарів і послуг у курортній зоні з’явилась у другій половіні 1950-х років і вже ніколи й не зникала з них – впритул до розвалу СРСР. Болючою проблемою відпочинку був «ненав’язливий» радянський сервіс, культурне дозвілля і концертна халтура.
«У 1960-і рр. відпочинок на морі став в СРСР настільки популярним, що на пляжах Криму у пік сезону неможливо було знайти вільного місця. Так, у Ялті на розжареній набережній було тісно, «як у трамваї у години «пік»: при нормі навантаження на одного рекреанта 5 квадратних метрів, фактично припадало 1,4–1,6 метра, а у Ялті – 1,2 метра» (А. Якубець).
На сторінках журналу «Перець» у 1950–1980-х рр. знайшла відображення і музейна справа й охорона пам’яток історії та культури. Усього проаналізовано 377 номерів журналу «Перець» за 1947–1985 роки.
Музейна та пам’яткоохоронна тематика не домінувала на сторінках часопису. Культурна ж сфера була здебільшого представлена проблематикою будівництва та функціонування клубів і палаців культури, бібліотечними та навкололітературними справами – все це присутнє мало не в кожному номері протягом чотирьох десятиліть, музеї та пам’ятки фігурували у «Перці» за залишковим принципом. Але всі ці нечасті згадки були жорстко обґрунтовані і відображали певні процеси. Музейні проблеми подавали за допомогою карикатур, які супроводжували відповідними пояснювальними підводками. Також використовували жанр опису архітектурної й історичної пам’ятки як канву для зображення проблем сучасного будівництва або основу для літературної пародії .
Інтерпретації творчості Тараса Шевченка в Україні за радянської доби був присвячений №5 за 1964 р. журналу (до 150-річчя з дня народження поета).
«Журнал "Перець" пропонує розмаїття тем і сюжетів для сатири, іронії, гумору, ліричної ностальгії, доброї усмішки. І наскрізною концепцію для номера стає Шевченкове слово» (О. Романенко).
З січня 2014 року через брак фінансування журнал перестає виходити.
«З 2017 року відновлюється випуск та доступність за передплатою під назвою «Перець. Весела республіка». Деякі публікації доступні на офіційній сторінці у Фейсбук.
У грудні 2019 року редакція журналу заявила, що журнал з 2020 року буде виходити тільки в електронній версії і розповсюджуватись через вебресурс перець.укр. Припинення випуску друкованої версії пов'язане з тим, що журнал поширювався тільки за передплатою, прибутки від якої не покривали витрати. Спроби продажу вроздріб не мали успіху.
З лютого 2021 року журнал публікується на сайті: www.perets.org.ua, де також розташований архів часопису та Бібліотека Перця» (Вікіпедія)
У відділі періодики ДОУНБ журнал «Перець» зберігається за 1950–2013 роки.
Радимо прочитати:
Костюк В.В. Занога І.О. Засоби комічного в сатирично-гумористичному журналі «Перець» (радянський та пострадянський періоди) [Електронний ресурс] // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Соціальні комунікації.– 2013.– Т. 1074, Вип. 5.– С. 36–40.– Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhISK_2013_1074_5_11
Коць Т. Лінгвософія сучасного гумору й сатири в журналі «Перець» [Електронний ресурс] // Культура слова.– 2019.– Вип. 91.– С. 122–133.– Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Kuls_2019_91_13
Романенко О. Ідеологічні трансформації життя і творчості Тараса Шевченка у журналі «Перець» 1964 року [Електронний ресурс] / О. Романенко // Шевченкознавчі студії.– 2019.– Вип. 1.– С. 247–270.– Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Shs_2019_1_19
Собокар І.І. Жанрово-тематичний аспект сатиричного журналу «Перець» часів сталінізму [Електронний ресурс] // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації.– 2017.– № 3.– С. 125–129.– Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/drsk_2017_3_23
Якубець А. Виробництво побутових меблів в УРСР у 1950–1960-х роках: проблема якості (за публікаціями журналу «Перець») [Електронний ресурс] // Східноєвропейський історичний вісник.– 2018.– Вип. 6.– С. 203–212.– Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eehb_2018_6_25
Якубець А.І. Музейна справа та охорона пам’яток історії і культури як об’єкт радянської сатири: на основі публікацій журналу «Перець» (1956–1985 роки) [Електронний ресурс] // Праці Центру пам'яткознавства.– 2014.– Вип. 26.– С. 176–187.– Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pcp_2014_26_19
Якубець А.В. Відпустка та відпочинок на морі в умовах УРСР (середина 1950-х – середина 1960-х рр.): за матеріалами журналу «Перець» [Електронний ресурс] // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету.– 2018.– Вип. 50.– С. 197–202. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npifznu_2018_50_20
