Анатолій Солов’яненко – золотий голос України та світу

Я прийшов у цей світ, щоб співати.

Співати – мої призначення і обо’язок. І я нестиму свій хрест до кінця днів мого перебування на землі.

Анатолій Солов’яненко

 

Його називали українським соловейком і одним із найкращих тенорів світу. Він мав шалений успіх на світових концертних майданчиках. Співав у найкращих театрах. Йому аплодували в міланському «Ла Скала» та нью-йоркському «Метрополітен-опера». Кращі вокалісти світу Пласідо Домінго і Лучано Павароті визнавали і захоплювалися талантом Солов’яненка. Йому пропонували залишитися в Італії, Росії, але серце Анатолія Борисовича назавжди було віддане Україні.

Народився майбутній артист в Донецьку 25 вересня 1932 року в сім’ї шахтаря. Батьки Борис Степанович і Ольга Іванівна мали гарні голоси та співали в аматорських виставах опер «Наталка Полтавка» М. Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. В домі Солов’яненків завжди звучала українська пісня. Від батьків Анатолій успадкував гарний голос, змалку брав участь у шкільній художній самодіяльності, співав прозорим дзвінким дискантом.

У 1949-му закінчив школу зі срібною медаллю та за порадою батька вступив до Донецького політехнічного інституту на гірничомеханічний факультет, який закінчив із відзнакою. Згодом деякий час він працював викладачем в цьому ж інституті. Але любов до музики була непереборною, і Солов’яненко у супроводі інструментального ансамблю почав виступати соло, а згодом пробує вступати до консерваторії але провалює іспит.

Щоб удосконалити свій спів і заради продовження навчання вокалу та оперного мистецтва в заслуженого артиста Олександра Коробейченка в Донецьку, він відмовляється від направлення до аспірантури і починає відвідувати приватні уроки вокалу. Пізніше Анатолій розповідатиме про свого вчителя: «Про таких як Олександр Миколайович, кажуть: якщо їм Бог дав, то все відразу: і артистом, і педагогом він був від Бога. Малював прекрасні пейзажі, створював і шив костюми для сцени, і між іншим, і мені подарував костюм для мого першого виступу в Київській опері. А педагогом був просто блискучим! Першої ж зустрічі зі мною дав зрозуміти, що може щось зліпити й із мене, якщо впряжуся в роботу з головою. Застеріг, для того щоб голос став професійним, на це треба буде витратити шість, а то й вісім років. Я був готовий заради співу до всього».

Десять років завзятих спільних занять стали прологом до сенсації.

І уже в 1962 році він виборює право представляти Донецьку область на Всеукраїнському конкурсі-огляді художньої самодіяльності в Києві. Голос і талант молодого Солов’яненка вразив усіх присутніх і не залишив байдужим жодного в залі. Відтоді і розпочалося сходження молодого співака до світового вокального Олімпу.

Уже через півроку він виборює право на стажування у світовій оперній Мецці вокалу – Міланському театрі «Ла Скала». Наставником Солов’яненка стає відомий співак Дженнаро Барра. Він відкрив українцеві школу італійського бельканто. Протягом трьох років (1963–1965) маестро розвивав смак, удосконалював культуру виконання, розкривав яскравість і своєрідність голосу, який дедалі більше кристалізувався як ліричний тенор.

У 1965-му Анатолій Солов’яненко стає лауреатом пісенного конкурсу «Неаполь проти всіх». Це був перший європейський телевізійний пісенний конкурс, що на декілька років випередив Євробачення. Онлайн-голосування тоді ще не було, телеглядачі голосували поштовими листівками, що надходили на адресу оргкомітету конкурсу протягом трьох місяців. На підтримку молодого українського співака надійшло більше п’яти мільйонів  листів. Після такого тріумфу Солов’яненку було запропоновано концертне турне по країнах Європи. Але радянське керівництво відмовило йому в можливості виїзду. За офіційною версією, держава піклувалася про голос артиста: Солов’яненку ще треба вчитися та виступати в радянських театрах. Насправді ж чиновники побоювались, що співак не повернеться в СРСР і позбавили його шансу на майбутню славу.

У цьому ж 1965-му Анатолій Борисович стає солістом Київського театру опери та балету і зосереджується на роботі: готує нові ролі, дає сотні концертів у містах України, бере участь у численних теле- та радіопроєктах.

В партії М. Кавардоссі. «Тόска» Пуччіні. Фото з кн.: Терещенко А.К. «Анатолій Солов'яненко. Творчий шлях»      В опері «Фра-Диявол» Д. Обера. Фото з кн.: Терещенко А.К. «Анатолій Солов'яненко. Творчий шлях».

За роки вдосконалення своєї  майстерності Солов’яненко сформувався як ліричний тенор. Він постійно працював над своїм голосом. Неперевершено володів італійським стилем виконання, віртуозно виконуючи твори Дж. Верді, Дж. Пуччіні, Дж. Доніцетті, найскладнішою із яких була партія Каварадоссі в опері Пуччіні «Тόска». Та вершиною майстерності українського тенора була партія герцога в «Ріголетто».

Окрім італійської манери виконання Анатолій оволодів і французькою. Він неперевершено виконував опери Ж. Массне, Ж. Бізе. Арія Надира в опері «Шукачі перлин» йому вдавалася найкраще.

Завдяки своїй майстерності Солов’яненко віртуозно виконував партії українських опер «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Наталка-Полтавка» Миколи Лисенка. Особливе місце в його душі та репертуарі посідали пісні та романси на вірші Тараса Шевченка.

У репертуарі співака було багато творів українського бельканто, що добре давався італійській манері виконання Солов’яненка: «Чорнії брови, карії очі», «Ніч яка місячна», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Стоїть гора високая», «Дивлюсь я на небо» та інші шедеври. Солов’яненко виконував їх особливо задушевно, натхненно, витончено лірично. Де б він не виступав із концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. «Виконуючи народну пісню з естради, – казав митець, – я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють в усьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, – любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи… Недарма кажуть,що пісня не має кордонів». В українській пісні Анатолій Борисович зумів передати душевність, щирість, простоту і природність почуттів.

Географія його гастролей охопила територію від країн Європи до Азії, від Австралії до Канади. Він – перший українець, який проклав стежку на сцену «Метрополітен-опера». Під час гастролей у США у 1977 році він отримує пропозицію укласти контракт із найпрестижнішим оперним театром світу, нью-йоркським «Метрополітен-опера».

А. Солов'яненко і Є. Мірошніченко в опері «Травіата. Фото з кн.: Терещенко А.К. «Анатолій Солов'яненко. Творчий шлях».       Партія Андрія в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Фото з кн.: Терещенко А.К. «Анатолій Солов'яненко. Творчий шлях».

У грудні цього ж року Анатолій Солов’яненко деб’ютує на американській сцені в опері «Кавалер троянд» Р. Штрауса та з тріумфальним успіхом протягом трьох місяців виконує головні ролі ще у 10 виставах театру, чергуючись з іспанським тенором Пласідо Домінго.

Голос Солов’яненка лунав у 74 країнах світу, на всіх континентах, крім Антарктиди, навіть, у космосі. Перший український космонавт Леонід Каденюк взяв із собою на орбіту диск із записами Анатолія Борисовича. Там уперше у відкритому космосі пролунала у його виконанні українська пісня «Дивлюсь я на небо».

Анатолій Борисович Солов’яненко 30 років прослужив у Київському Національному театрі опери і балету. Він зміг створити 18 оперних партій. Записав 18 грамплатівок із аріями, італійськими, українськими піснями та романсами. Виступав більше ніж на 100 світових сценах.

Він – Народний артист України, Герой України, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. За видатний внесок  в італійську культуру відзначений найвищою державною нагородою Італії.

У 2023-му йому міг би виповнитися 91 рік, але життя Великого Співака обірвалося на 67-му. Смерть, безжалісна і, як звичайно, передчасна, назавжди забрала в України ще одного її генія.

За спогадами Світлани, дружини артиста, події прикінцевого десятиліття в житті чоловіка дуже болісно далися взнаки. Нервувався та сердився її чоловік щоразу, коли при виїзді на зарубіжні гастролі доводилося готувати безліч документів і щоразу одне й те саме: «Чому ще не подав заяви про вступ до Комуністичної партії?». І все це лише для того, щоб пройти випробовування на ідеологічну зрілість, отримати довгоочікуваний дозвіл, завірений магічною трійцею – дирекцією, партбюро і профкомом для участі в спектаклях або концертах. Він не був і не хотів бути членом Компартії. Не терпів приниження. На урядових прийняттях хтось із артистів випивав, співав за столом, а Анатолій Борисович казав: «Я не застільний співак! Нехай слухають мене в оперному».

Анатолій Солов’яненко після виступу. Фото М. Козловського // https://vechirniy.kyiv.ua/news/71957/

Були різні курйозні випадки, прикрощі та цькування в театрі, де він працював. Та найболіснішим для Солов’яненка був спогад про той останній, фатальний для нього наказ дирекції театру про «виключення зі списків працівників Національної опери України, у зв’язку з фактичною відсутністю трудових відносин із театром».

Анатолій Солов’яненко помер 29 липня 1999 року. Похований в селищі Козин (Київська область) недалеко від заміського будинку співака.

Анатолій Борисович залишив по собі світлу пам’ять – вона ще довго житиме. У селах і містах, на Заході та Сході. Але ж як бракує Україні його живого співу, могутнього і ніжного, дивовижного прекрасного голосу, який виривав нас із сірих буднів і повсякденних турбот, підносив до самих вершин духовності, осявав аурою краси, добра, любові!

Проте, завдячуючи творчому доробку, таланту та великому патріотизму Солов’яненка, про Україну, її мистецтво й пісню і нині дізнаються в усьому світі.

Анатолій Солов’яненко ще за життя став національною легендою України. І 21 серпня 2022 року Президент України нагородив Анатолія Борисовича Солов’яненка Президентською відзнакою «Національна легенда України (посмертно).

 

Радимо прочитати:

Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності / за заг. ред. А.П. Коцура, Н.В. Терес.– Київ: Книги-ХХI, 2007.– С. 397.– 464 с.

Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу.– Донецьк: Східний видавничий дім, 2011.– 216 с.

Терещенко А.К. Анатолій Солов'яненко. Творчий шлях.– Київ: Либідь, 2009.– 352 с.

 

Радимо переглянути та послухати:

    

 

Таїсія Козак
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет-джерел

Опубліковано: Квiтень 2023