фото. Олександр Богомазов // https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/
kviten/7/1880-narodyvsya-oleksandr-bogomazov-hudozhnyk-avangardyst
Мистецтво – це нескінченний ритм,
художник – його чутливий резонатор.
Олександр Богомазов
Олександр Богомазов – один із лідерів світового авангарду в живописі, основоположник українського кубофутуризму, талановитий педагог і теоретик, якого називали «українським Пікассо».
Олександр Костянтинович народився 7 квітня (за іншими даними – 26 березня) 1880 року в селі Янків Ріг Охтирського повіту Харківської губернії (нині село Іванівка Великописарівського району Сумської області).
Матері хлопець майже не знав – вона покинула чоловіка та вийшла заміж удруге за заїжджого офіцера. Батько художника Костянтин Федорович працював бухгалтером, служив на Янківському цукровому заводі Харитоненка і дослужився до купецького статусу. Він самотужки піднімав двох синів. Був людиною релігійною і суворою.
Олександр навчався в гімназії і вже тоді проявляв потяг до малювання. Утім, батько не схвалював його стиль живопису, вважаючи це «мазаниною», і наполіг, щоб хлопець закінчив Херсонське сільськогосподарське училище. Юнак здобув фах агронома, але захоплення мистецтвом бере гору. 1902 року за підтримки дядька він випрошує у батька дозвіл переїхати до Києва і вступити до Київського художнього училища. На той час йому був уже 21 рік.
У Києві Богомазов навчався в Олександра Мурашка й Івана Селезньова. Разом із ним вчилися майбутні зірки авангарду Олександра Екстер і Олександр Архипенко. У 1905 році навчання довелось перервати, через участь у страйках його виключили з училища. Але талановитого студента запросив до своєї студії один із викладачів училища – Сергій Світославський. Два роки потому Олександра поновили в навчальному закладі. Саме тоді молодий художник захопився імпресіонізмом і почав активно використовувати у своїх роботах синій колір. Згодом знайшов свій особливий тон, який пізніше назвуть його «фірмовим знаком».
У цей же період Олександр Богомазов стає членом соціал-демократичної партії та починає співпрацювати з журналом «Шершень». На завдання редакції влітку 1908 року він відвідує Крим, живе і працює в Алупці. Ця експедиція дає новий поштовх для творчості. А ще Олександр намагається покращити стан здоров’я – в нього вже тоді починались проблеми з легенями.
Після Криму Богомазов робить спробу вступити до Московського художнього училища, але провалює іспит. Деякий час він відвідує в Москві приватні студії Федора Рерберга і Костянтина Юона. Ці дві студії поєднували класичну академічну освіту зі знайомством із новітніми європейськими методами. У вихідні студенти могли відвідувати будинки Морозова і Щукіна та вивчати картини Матісса, Пікассо, Гогена, що зберігалися в мистецьких колекціях.
Після Москви художник знову повертається до Києва, зближується з провідними майстрами авангарду – Олександрою Екстер, Давидом і Володимиром Бурлюками, Михайлом Ларіоновим. Їхня спільна з іншими авангардистами виставка «Ланка» у 1908-му році стає помітним явищем у мистецькому житті Києва.
Тоді ж художник зустрів свою музу, натхненницю і майбутню дружину – Ванду Монастирську. Саме вона своєю вірою в геніальність коханого надихала його писати, підтримувала в будь-яких починаннях. Вона відчувала й розуміла задуми художника. З нею він радився, довіряв свої творчі плани, «розповідав про свої глибокі роздуми про буття, про призначення людини, про красу, почуття». Художник, маючи таку опору віддавався сповна своїй роботі. Пара обвінчалася в 1913 році, у них народилася донька Ярослава.
Улітку 1911 року співпрацює як художник-ілюстратор з виданням «Київська думка». Редакція посилає Олександра до Фінляндії з метою художнього репортажу. Ця поїздка допомогла художникові розпочати новий період у своїй творчості. Він почав відмовлятися від великої кількості кольорів, його картини стали стриманішими. Починає активно простежуватись динаміка руху в сюжетах.
У 1913–1916 роках унікальний стиль Олександра набуває найвищої майстерності – богомазівський штрих стає впізнаваним, йому вдається лише лінією передати вираз обличчя чи настрій героя. «Картини Богомазова – це справжнє буйство яскравих та соковитих барв. Художник писав у різних стилях: мінімалізм, примітивізм, та найвидатнішими стали картини, створені в манері кубофутуризму та структуралізму. Він був і портретистом, зокрема писав автопортрети та свою родину. Також у його творчому доробку є і натюрморти, і урбаністичні сюжети», – так писала про його творчість М. Тишкевич в статті «Олександр Богомазов».
У 1914-му Олександр Богомазов пише свій знаменитий трактат «Живопис та елементи», який французький дослідник Андрій Наков назвав «пророчим», бо на його думку чимало тез рукопису Богомазова випередили теоретичні викладки Казимира Малевича.
Олександр Костянтинович у своїй праці обгрунтовує основи новітнього мистецтва, такі як рух, динаміка, ритм. «Світ сповнений енергією руху і спостережливе око бачить динаміку навіть у статичному предметі («гора насувається», «рейки тікають», «стежка в’ється»), – переконував він. Зазначав, що митець має знати й уміти чимало, щоб картина викликала в глядача саме ті емоції, які пережив автор. Справжню майстерність художник-авангардист вбачав у вмінні перекласти почуття на картинну площину. А також вірив у безмежні можливості краси та творчості. «Розумом без почуття ніколи не збагнути краси, – писав він до своєї дружини, – бо логіка розуму не збігається з логікою краси, для якої існують зовсім інші масштаби, яких не виміряти логічним аршином. Красиві є зірки, красива й троянда, та чому? Розум не скаже, скаже лишень, що зірок з неба не зняти, троянду можна зірвати. А краса скаже: зірка прекрасна, інколи я знімаю її з неба та прикрашаю трояндою мого кохання». Цей трактат художник присвятив своїй дружині Ванді Монастирській.
У 1915 разом із родиною художник переїздить до Нагірного Карабаху, де два роки працює викладачем. На жаль, перебування на Кавказі не виправдало очікувань художника і принесло розчарування. Заробітки були мізерними, сім’я потерпала від злиднів і невлаштованості, бракувало спілкування з однодумцями. Але мальовнича природа місцевості сприяла мистецькому натхненню майстра. У творчому доробку з’явилися нові картини.
1917 Олександр Богомазов повертається до України і з головою поринає у педагогічну діяльність. У роки Української революції він викладав почергово в комерційному училищі міста Золотоноша, художньо-ремісницькій школі-майстерні в Києві, вищому початковому училищі та залізничній трудовій школі міста Будаївка (нині Боярка). Протягом останніх восьми років життя Богомазов працював професором станкового живопису Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Своїм студентам Олександр Костянтинович казав: «Мистецтво – це нескінченний ритм, художник – його чутливий резонатор». За цим принципом він жив і творив, резонуючи на зміни суспільства, довколишнього світу, живопису, людської природи. Студенти поважали і любили свого наставника, цінували його самобутній талант.
А ще в той час художник бере участь у виготовленні ескізів українських грошових знаків, керує оформленням свят у Києві, малює плакати, ілюструє дитячі книги. Став одним із засновників Кустарного Товариства та Першої Артілі Художників, першим секретарем Профспілки художників Києва. Він поспішав жити, ніби відчував, що долею йому відведено вкрай мало часу.
Прикро, але за життя Майстер не мав широко визнання, навпаки потерпав від нищівної критики з боку владних «чинуш», мистецтвознавців і деяких колег. Його картини не розуміли, називали мистецтвом далеким від народу. Роботи не дозволяли експонувати на батьківщині, вивозити за кордон. Можливо, саме тому полотна Богомазова брали участь лише у двох експозиціях – «Ланка» (заснована футуристом Давидом Бурлюком) і «Кільце» (співзасновником якої був сам Олександр). Та митець не припиняв боротьби, він кидав виклик усім, хто не бажав визнавати нового.
«Нове мистецтво тим і дороге, що воно висуває самостійну вартість елементу живопису, як носія відчуттів Художника. Не безглузді звинувачення у прагненні до сторонньої мети, а усвідомлення Художньою Особистістю своєї сили владно притягує її на шлях нових відкриттів в Мистецтві. Киньте ж свої обвинувачення тим, хто приховуючи своє безсилля, поспішає запобігти смакам публіки», – так писав Олександр Богомазов.
Життя українського художника обірвалося 3 червня 1930 року. На той час йому було всього 50 років. Причиною смерті стали сухоти, на які митець хворів протягом останніх десяти років.
Після його смерті було створено Громадський комітет зі збору коштів та увічнення пам’яті художника, але всі зібрані комітетом донати були передані на будівництво літака «За Владу Рад» і на культурну роботу в колгоспі за місцем народження художника. Його вдова разом із неповнолітньою донькою залишилася без засобів до існування.
З радянського мистецтва його ім’я було практично викреслене. Лише завдяки його дружині Ванді до нас дійшов творчий спадок митця. Жінка дбайливо зберігала все, що залишилося від чоловіка після його ранньої смерті. Довгий час роботи Олександра Богомазова лишалися в рулонах у тісній квартирці у Святошині, куди їх перевезла в часи нацистської окупації Києва Ванда Вітольдівна. А потім – у їхній квартирі на Вознесенському узвозі.
Згадали про Художника лише в часи хрущовської «відлиги», коли молоді київські мистецтвознавці Дмитро Горбачов, Леонід Череватенко та інші відкрили це ім’я широкому загалу. Вони ж сприяли організації і відкриттю у 1966 році в Києві в Республіканському Будинку літераторів першої персональної виставки талановитого митця.
Нині Олександр Богомазов є одним із найвідоміших художників-авангардистів світового рівня.
У 1991 році в Тулузі (Франція) відбулася його персональна виставка, до якої було видано каталог французькою мовою. Нині його твори експонуються в музеях і приватних колекціях Лондона, Нью-Йорка, Венеції, Цюріху, Токіо, Сан-Франциско, Загреба та інших міст світу.
Радимо прочитати:
Богомазов О.К. Живопис та елементи: трактат: альбом.– Київ, 1996.– 176 с.: ил.
Кашуба-Вольвач О. Олександр Богомазов. Автопортрет.– Київ: Родовід, 2012.– 107 с.– (Мала серія українського модернізму).
Олександр Богомазов. 1880–1930: каталог творів.– Київ: Гарант, 1991.– 47 с.
***
Сморжевська О. Історичні портрети: Тернистий шлях художника нової доби // Історичний журнал.– 2004.– №10/11.– С. 91–96.
***
Олександр Богомазов: Уривок із Книги Діани Клочко «65 українських шедеврів» // https://www.arthuss.com.ua/books-blog/oleksandr-bohomazov-uryvok-iz-knyhy-65-ukrayinskykh-shedevriv
Радимо переглянути:
