фото. «Кобзар» В. Штернберга на обкладинці першого видання«Кобзаря»
Тараса Шевченка, 1840 р. Суспільне надбання (Public Domain)//https://uk.wikipedia.org/
«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко у «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.»
26 квітня 1840 р. вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Виданню сприяв письменник і видавець Євген Гребінка (02.02.1812–15.12.1848). Письменник заохочував Шевченка до поетичної творчості, обіцяючи видати вірші. 1839 р. до Петербурга з України приїхав полтавський землевласник П.І. Мартос, якого Гребінка познайомив з Шевченком і його творами, які, мовляв, можна було б видавати, та немає грошей. Мартос взявся фінансувати видання.
«Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом П. Мартоса. Книжка вийшла дуже скромною і водночас досить ошатною. Видання мало середній формат та м’яку синю паперову обкладинку. На початку книги містився офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».
До збірки увійшло вісім творів поета: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».
Був продуманий розподіл тексту на частини. Кожен твір розпочинався зі спуску на непарній сторінці. Назва кожного твору з присвятою була надрукована на окремому шмуцтитулі. Шрифти шмуцтитулів гармонійно підібрано до основного шрифту книжки. Видання було надруковане «ярижкою» на хорошому папері. Ярижка – жартівливо-зневажлива назва російської абетки, застосованої до української мови включно з літерами «ъı» (названої «єри», звідки й саме слово ярижка) і «Ѣ» (ять).
Незважаючи на високу ціну в один карбованець сріблом, видання досить швидко було продане у крамницях Петербурга. Наклад першого видання становив 1 000 примірників. Виторг склав приблизно 400 карбованців сріблом.
З часу виходу збірки самого поета почали називати Кобзарем, навіть він сам в листі до А. Маркевича 22 квітня 1857 р. писав про себе як про «безталанного старого кобзаря». Згодом деякі з повістей Шевченко підписував як Кобзар Дармограй.
Існує два варіанти видання 1840 р.: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, яку отримала книжка своїм антиімперським спрямуванням, її було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були надруковані з купюрами.
З першою версією «Кобзаря» 1840 р. завдяки цензорам, більшість читачів отримали значно скорочений варіант збірки. Тільки за 20 років «цензура випустила з своїх пазурів його безталанні думи, та так проклята одчистила, що він ледве пізнав свої діточки».
Друге видання «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» побачило світ у 1844 р. Виданню сприяв книготорговець із Петербурга І.Т. Лисенков. У 1841 р., за рік після першого видання «Кобзаря», вийшла поема «Гайдамаки». Аби прискорити продаж, Лисенков вирішив перевидати «Кобзар», зброшурувавши частину його тиражу з нерозпроданими примірниками поеми «Гайдамаки» в одній книжці. Задля цього Тарас Шевченко здійснив незначне редагування збірки, до якої входили ті ж самі вісім творів, які були в першій книзі. Після погодження з цензурою в 1844 р. з’явилося друге її видання. Воно мало не лише очікуваний комерційний успіх, а й справило великий вплив на формування уявлень про Україну в Російській імперії та на свідомість самих її мешканців. За задумом самого автора, збірку названо «Чигиринскій Кобзаръ и Гайдамакы и две поэмы на малороссійскомъ языке Т.Г. Шевченка», тим самим читачеві нагадували про славні діяння гетьмана Богдана Хмельницького, резиденція якого знаходилася в Чигирині.
Третє видання «Кобзаря» (1860) містило вже 17 творів і було виготовлене в друкарні Пантелеймона Куліша на кошти українського цукрозаводчика та мецената Платона Симиренка, з яким Шевченко познайомився під час подорожей Україною в 1859 р. у Млієві.
Підготовка до друку була непростою, протягом 1858 і наступного років Шевченко вів із цензурним відомством перемови про нове видання творів. Петербурзький цензурний комітет не міг дозволити таке видання без санкції Головного управління у справах друку, а воно, своєю чергою, без ІІІ відділу, а той, відповідно, без прямої вказівки царя, адже саме цар власноруч наклав резолюцію на вироку, щоб заборонити Шевченкові в солдатах писати і малювати. По цьому ланцюжку твори проходили декілька разів, і врешті поетові дозволили перевидати вже опубліковані раніше тексти поезій, а також переспіви псалмів за умови, що їх цензура розгляне по-новому. Унаслідок повторного розгляду поему «Гайдамаки» було дозволено до друку, проте без вступу, у тексті якого цензор побачив крамольні думки і вилучив.
Через цензурні умови серед творів цього «Кобзаря» не було головних революційних поем «Сон», «Кавказ», «Єретик», а також вірша «Заповіт». Обкладинку видання прикрасив портретом Шевченка відомий графік білоруського походження Михайло Микешин. Він був знайомий із Тарасом Григоровичем від 1858 р., а після смерті поета весь час ушановував його пам’ять, згадував його у своїх мемуарах і працював над ілюстраціями до окремих Шевченкових поем.
Наклад видання склав 6500 примірників, на які П.Ф. Симиренко виділив 1 100 карбованців. Віддавати борг Шевченко мав книгами. П. Симиренко безкоштовно розповсюдив книгу серед селян України та своїх робітників. 250 примірників цього видання були нецензурованої версії. Своїми руками Шевченко вклеював заборонені цензурою рядки віршів, надруковані на маленьких шматочках паперу.
Опублікувавши цю нову редакцію в «Кобзарі» 1860 р., Шевченко почав далі правити текст уже в друкованому примірнику, проте цю правку не довів до кінця, адже через рік, у 1861 р. великий український поет помер.
У 1860 р. за редакцією російського поета та перекладача Миколи Гербеля з’явився «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов» – перший переклад іноземною мовою. І останнє прижиттєве видання «Кобзаря».
Прижиттєві видання творів Т. Шевченка стали раритетами ще у середині ХІХ ст. Арешт поета у 1847 р. спричинив вилучення «Кобзаря» з бібліотек і приватних збірок. Це призвело до того, що на сьогодні лишилося лише кілька примірників оригінального видання. Примірник «Кобзаря» 1840 р. було перевидано у 1976 р. у видавництві «Дніпро» з оригіналу, що зберігається в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Це видання вийшло накладом 25 000 примірників. Передмову до видання написав Василь Бородін. У «Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка» є обидва примірники цих видань.
У 1861 р. «Кобзар» був надрукований в журналі «Основа». Протягом всього року журнал друкував добірку поезій Шевченка у 12 книгах і вперше вмістив 69 раніше не друкованих творів поета. Вірші були надрукоаані за правописом Куліша, тобто «кулішівкою». На кожному слові, яке складалось із декількох складів, стояв наголос, крім української букви “і”, бо за технічних причин друкарня не могла поставити на ній наголос. На жаль, Тарас Григорович встиг побачити лише першу книжку журналу. У другій було опубліковано його некролог.
10 березня 1878 р. у женевській друкарні Михайла Драгоманова Хведір Вовк і Антін Ляхоцький випустили кишенькове видання «Кобзаря».
Ця друкарня була заснована М.П. Драгомановим, який, емігрувавши з Російської імперії, активно займався виданнями позацензурних творів українських учених і письменників. Поштовхом для видання Кобзаря став циркуляр П. Валуєва про заборону друку видань «малороссийськім нарєчієм», підтверджена Емським указом 1876 р.
До роботи долучилися Хведір Вовк – український антрополог, археолог, етнограф, фольклорист, проф. Київського університету й Антон Ляхоцький (псевдонім «Кузьма») – відомий український друкар, який брав активну участь у громадському житті української еміграції.
Х. Вовк відібрав 20 найбільш антимонархічних і антикріпосницьких, заборонених цензурою творів поета. Книжка була надрукована українською мовою накладом у 1000 примірників. Збірочка містила не лише «крамольні» вірші Шевченка, а й була доповнена важливими додатками. Вірш «Мій боже милий, знову лихо» був надрукований уперше. Інші побачили світ у Росії без купюр лише після революції 1905 р. Були й такі, що хоч і публікувалися в Росії, були пошматовані цензурою.
Замість титулу була подана присвята «Нашим землякам на Україні – на роковини Шевченка. 26 лютого 1878 року – Кузьма і Сірко видавці». Далі був вміщений текст Емського акту 1876 р. без змін. Лише до підпису «Начальник Гол.-Упр. в справах друку Григор’єв» видавці іронічно додали: «професор університету». Після нього було вміщено передмову про життя і творчість поета, яку написав Х. Вовк.
Щоб завезти книжечку до імперії, оминувши митні кордони, знайшли цікаве рішення – транспортувати книжки разом із пакунками цигаркового паперу «Awadi», який користувався величезним попитом у курців усього світу. Оскільки видання було мініатюрне, форматом 55х85 мм, кожну книжечку загортали в обгортку цигаркового паперу і вкладали між справжніми пакунками з папером так, що навіть при відкритті посилок книжечку неможливо було відрізнити від стосика паперу. Таким чином всі посилки минули митні кордони і були вчасно доставлені в Україну на роковини Тараса Шевченка.
Видання стало помітним явищем. Іван Франко так відгукнувся на нього: «Сій мініатюрний "Кобзарик" зробив свого часу велику сенсацію в Галичині і тисячами примірників був перевезений до Росії, бо його примірники можна було сховати в кишені».
Нині женевський «Кобзар» є унікальним виданням у серії видань «Кобзаря» різних періодів.
У 1907 році вийшло найповніше за всі попередні видання «Кобзаря» за редакцією Василя Доманицького, українського літературознавця, філолога, фольклориста та бібліографа. Редактор намагався створити повний, не спотворений цензурою «Кобзар», очистивши його від огріхів і «чужих текстів» попередніх видавців. Порадами та конкретною допомогою Доманицькому допомагав Іван Франко, пообіцявши надіслати деякі автографи з фондів НТШ. З ініціативи А.М. Марковича, українського етнографа, історика, архівіста, фольклориста, поета, композитора, музикознавця, філантропа, та музиканта, який особисто знав Т. Шевченка та листувався з ним, у 1906 р. зі справи Кирило-Мефодіївського братства, що перебувала в архіві Департаменту поліції, вилучено автографи Т. Шевченка (зокрема збірка «Три літа»), які В. Доманицький вперше вмістив до нового видання «Кобзаря».
Доманицький також перевірив усі доступні на той час джерела: рукописні (автографи (270), копії (18), авторизовані списки), друковані (прижиттєві та післяжиттєві видання), архівні документи, особисті листи, встановив ідентичність творів, частково упорядкував хронологію їхнього написання. Для індетифікації текстів він працював в Шевченківському відділі Чернігівського музею ім. В. Тарновського, де зберігалися Шевченкові рукописи, автографи, малюнки, офорти, власні речі поета – всього 758 експонатів, у Румянцевському музеї в Москві, де опрацював автографи «Кобзаря». Вчений прослідкував за всіма публікаціями в пресі, де з’являлося ім’я Т. Шевченка. Найцінніше, що він мав під рукою – «захалявні книжки», написані Шевченком на засланні. Усього вміщено 215 творів, не перевіреними за рукописами залишилося лише вісім. Було видано три види «Кобзаря»: дорогий, вартістю 3 крб. (наклад 2 тис. прим.); середній, вартістю 1,5 крб. (7 тис. прим.); дешевий – 69 коп. (25 тис. прим.). У всіх примірниках текст був однаковий. Різниця полягала лише в більшій кількості ілюстрацій і приміток до тексту в кінці книги у перших двох варіантах.
Зі своєю появою книга одразу ж отримала багато схвальних відгуків і вважалась солідним, дійсно повним виданням. Учений-літературознавець Сергій Єфремов відзначив, що саме за сприяння Доманицького «Кобзар» набув вигляду близького наукового видання. Неймовірна популярність першого наукового і найповнішого «Кобзаря» змусила видавничу комісію готувати перевидання тиражем у 25 тис. примірників. До другого і третього перевидань цього «Кобзаря», які вийшли в 1908 і 1910 роках, редактор додав статтю «Життя Тараса Шевченка», що після його смерті, в 1918 р., була видана окремою брошурою
Це було останнє видання творів Шевченка перед передачею їх у громадську власність після відзначення 50-ліття смерті поета.
У ХХ ст. «Кобзар» перевидавали часто.
У 1921 р. Василь Сімович, український мовознавець, літературознавець, громадський діяч, дійсний член НТШ (1923) видав з коментарем твори Т. Шевченка, серед них «Кобзар» із поясненнями (Ляйпціґ, 1921).
У 1960 р. Ярослав-Богдан Рудницький, український славіст, мовознавець, науковий і громадський діяч, літературознавець, фольклорист перевидав чотири «Кобзарі», за його редакцією вийшло ювілейне видання «Кобзаря» 1960 р.
У 1961 р. «Кобзар» вийшов сучасною українською мовою. Кошти виділив український підприємець, який проживав у Канаді, Степан Дурбак.
У радянській Україні до 1976 р. книжка виходила 110 разів накладом 4 656 500 примірників.
Якщо останнє україномовне прижиттєве видання «Кобзаря» містило лише 17 творів, то у сучасному їх 228.
Ілюстрували «Кобзар» В. Штернберг, Я. де Бальмен, М. Башилов, М. Микешин, І. Рєпін, М. Самокиш, К. Трутовський, О. Сластіон, Л. Жемчужников, І. Їжакевич, В. Касіян, М. Дерегус. На поезії з «Кобзаря» писали музику М. Лисенко, Я. Степовий, П. Чайковський, С. Рахманінов, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський.
Уся історія видань «Кобзаря» свідчить, що невелика збірка творів видатного українського письменника Тараса Шевченка стала особливою книгою для багатьох поколінь українців, своєрідним життєвим дороговказом, символом боротьби і незламності людської душі та волі.
У м. Черкаси існує «Музей однієї книги» – «Кобзаря» Т.Г. Шевченка, відкритий у травні 1989 р. у меморіальній будівлі, в якій із 18 до 22 липня 1859 р. Т. Шевченко мешкав у сім’ї Цибульських. На будівлі музею, в якому зібрано велику кількість раритетних видань «Кобзаря», облаштована меморіальна дошка.
У Києві існує музей мікромініатюри, в ньому зберігається найменше видання «Кобзаря». Воно має 12 сторінок, а обкладинка розміром 0,6 мм² зроблена з пелюсток безсмертника. В ньому містяться шість творів, портрет поета, а також зображення його хати в Моринцях. Товщина літер складає 3 мікрони. Автор роботи – українець Микола Сядристий.
Радимо прочитати:
Пісенний «Кобзар» [Звукозапис]. CD 1. Твори a cappella; CD 2. Велика форма, твори із супроводом та без супроводу; CD 3. Вокально-симфонічні твори / Нац. радіокомпанія України; дириг. П. Муравський.– Київ: [б. в.], 2010.– 3 ел. опт. диск (CD-ROM).
Шевченко Т.Г. (1814–1861). Повна збірка поезій. Кобзар [Електронний ресурс] / ДОУНБ ім. Первоучителів слов’янських Кирилла і Мефодія.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2014.– ел. опт. диск (CD-ROM).
***
Бєляєва Л.В. «Кобзар» Т.Г. Шевченка у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського = «Kobzar» by T. H. Shevchenko within V. I. Vernadsky National library of Ukraine funds: книгознавче та бібліограф. дослідж. / Л.В. Бєляєва, І.Д. Войченко.– Київ: Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, 2015.– 992, [4] с.
Рудзицький А. Ілюстратор «Кобзаря» Василь Седляр та його доба.– Київ: Мистецтво, 2019.– 237 с.: іл., фот.– Бібліогр.: с. 232–237.
