фото. Журнал «Жінка». Фото авторки
Журнал «Жінка» має свою більш ніж вікову й неоднозначну історію. Заснований у листопаді 1920 року у Харкові як громадсько-політичний і літературно-художній журнал із назвою «Комунарка України». Журнал з’явився у період розвитку жіночої преси в Галичині та виникнення радянських жіночих видань на Наддніпрянській Україні. Тут друкувалися провідні статті про всі важливі питання як політичного, так і господарського характеру; про жіночий рух, про життя та побут селянок і робітниць, виховання і здоров’я, кооперативний рух. Журнал почав виходити періодичністю двічі на місяць, накладом 600 примірників. Але незалежним жіночім він був тільки за назвою, бо, як більшість періодики, він перетворився на інструмент для пропаганди. «У 1924 році «Комунарка України» переживає розквіт: змінюється видавець, тематичне наповнення, папір, але найголовніше – тираж, що зріс до 25 тисяч примірників. «Золотий період» часопису тривав недовго, з’явились нові видання, а недостатнє державне фінансування та остаточний перехід на передплату (до того журнал роздавали безкоштовно) призвели до закриття видання», – свідчить стаття в № 11 за 2020 рік у журналі «Жінка».
Журнал був закритий у другій половині 1930-х років. Його функції відійшли до центральних (московських) жіночих журналів «Работница» та «Крестьянка».
У 1945 році Комітет радянських жінок за підтримки Всесоюзної центральної ради профспілок на основі «Комунарки України» створює журнал «Радянська жінка». Він почав виходити з 1946 року щомісячно, тираж журналу – 15 тисяч примірників. До складу редакційної колегії входили відомі жінки, представниці української політики, культури, науки: Ірина Вільде, Лідія Кухаренко, Ванда Василевська та інші.
Структура журналу типова для подібних періодичних видань. На перших сторінках розміщено матеріали про керівників держави, різноманітні постанови, матеріали про роль партії у житті суспільства, про соціалістичне будівництво, звернення до радянських жінок. Наприклад: «В єдиному строю будівничих» (звернення до 8 березня), «Для трудящих, через трудящих» (вибори до Верховної Ради) та інші. Далі публікувались статті безпосередньо про жінок, їхні «трудові подвиги» та життя, поради для виховання дітей, охорони здоров’я, домашнього побуту, відповіді на запитання, листи читачів. Наприклад: «Про наших активісток», «Жінки братніх республік», «Для дітей», «Наш конкурс», «Читач просить поради», «Смачні ліки». З кінця 40-х років зароджуються рубрики, які існують і в сучасних номерах журналів. З’являються улюблені та довгоочікувані додатки «Краса і затишок» з модними тенденціями, викройки для шиття одягу та схеми для вишивання.
Тематика та зміст журналу «Радянська жінка» можна використовувати для вивчення історії України, історії народного господарства, побуту, моди, вплив держави на світогляд жінки. Інформацію про позицію держави відносно тих чи інших питань можна почерпнути з анекдотів і карикатур. Журнал був відзеркаллям подій, що відбувались у суспільстві.
Тенденції періоду хрущовської «відлиги» (середина 50-х – перша половина 60-х років) також відобразились на сторінках журналу. Тепер у центрі усіх репортажів, нарисів стоїть жінка. Вона поєднує роботу та сім’ю, але все ж тяжіє до роботи. Жінки навчаються, вони освічені. Поступово в журналі «Радянська жінка» створювалося кілька образів: гарної господині, вправної куховарки, чудової матері, трудівниці. В номерах друкують статті, де розповідають про обладнання будинку у селі, спорт, виховання дітей. Журнал поступово стає більш «жіночим» і популярним. Так, наприклад, наклад 1973 року становив 1,7 млн. примірників.
З № 11 1991 року журнал перейменували на «Жінку». Таке рішення було прийнято для того, щоб назвою, впізнаваністю утримати свого читача, аудиторію. Журнал передплачували всі: від робітниці, колгоспниці до інтелігенції, науковців. Він виходить щомісячно, засновники журналу – Державне видавництво «Преса України», редакція журналу «Жінка».
Постійними рубриками є: «Світло вічних істин», «Гість номера», «Жінка і ринок», «Кожне містечко – столиця, кожна людина – король», «На життєвих стежках», «Ситуація», «Юридична консультація», «Смачного», «Сторінка для дітей», «Відкритий урок для батьків», «Домашній лікар», «Будьте здорові – будьте щасливі», «Контакт», «Дивосвіт», «Садок врожайний біля хати», «Неповторність вашої садиби».
Найпопулярніші теми журналу – культура, духовний світ людини, релігія, наука, освіта, філософія, психологія, право, виробництво, АПК, інформаційні технології, спорт, здоров’я, сім’я, мода, рукоділля, косметика, гороскоп, любов до природи, сад, город, дозвілля, художня література, фольклор тощо. У групі інформаційних жанрів лідирують нотатка, фотонотатка, інтерв’ю, звіт, фотозвіт, фотоінтерв’ю. Практично відсутній жанр репортажу, що легко пояснюється місячною періодичністю виходу видання в світ. У групі аналітичних жанрів слід відзначити беззаперечні позиції фотопортрету, який часто підкріплюється жанром портрету. Майже в кожному номері можна знайти жанр листа до журналу: редакція постійно підтримує зв'язок зі своєю аудиторією, охоче друкуючи листи читачок. Часто використовуються жанри кореспонденції та замальовки, менше – фотокореспонденції, статті, огляду, фотоогляду та репліки. Найбільш популярними у жанрі художньої літератури стають оповідання та вірші. Для висвітлення життєвих проблем використовується такий жанр як замальовки. Публікації, так чи інакше пов’язані з жінками, становлять у журналі 16–25 відсотків.
Через гіперінфляцію журнал «Жінка» втратив чималу частину передплатників, але залишався популярним.
Зробити журнал сучаснішим, відповідним актуальним жіночим темам спонукало переведення його в глянець з березня 2016 року. Це означало зовсім інші, значно більші фінансові можливості, які змінили тип видання та його масову аудиторію: замість жінок усієї країни – високооплачувані або успішно репутаційні жінки працездатного віку. За словами Наталі Кириленко, керівниці нового проєкту: «До 2016 року видання було орієнтовано на старше покоління, а ми хотіли спілкуватись із жінками різних генерацій, котрі прагнуть самореалізації у різних сферах життя. Так чітко не обмежували категорію, визначаючи ії вік досить широко – 25–65 років».
Нова концепція журналу стосувалась його змісту, візуалу й картинки. Обкладинка стала стильною, фотографії та друк якісними. Журнал продовжує свою історію.
У відділі періодики ДОУНБ журнал «Радянська жінка» зберігається з 1946 по 1991 роки; журнал «Жінка» – з 1992 по 2023.
Радимо прочитати:
Тищенко Ю. А. Журнал «Радянська жінка» як джерело до вивчення державної політики в сфері охорони дитинства в УРСР (1965–1985 рр) // Молодий вчений.– 2016.– № 9.– С. 176–182.
М’якоход Л.О. Образ жінки періоду хрущовської «відлиги» на сторінках журналу «Радянська жінка» // Наука. Релігія. Суспільство.– 2011.– №1.– С. 83–87.
Лабур О. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920–1930-х років // Краєзнавство.– 2010.– №3.– С. 205–213.
Кириленко Наталія «Наша місія – спілкуватися із жінкою на рівних…» // Жінка.– 2020.– №11.– С. 10.
Обліччя журналу «Жінка» // Жінка.– 2020.– №11.– С. 11.
***
https://www.wikiwand.com/uk/Жінка (журнал)
