фото. Іван Кавалерідзе // https://uain.press/_uploads/2022/04/Ivan-Kavaleridze-11.jpg
Найщасливіший день сьогодні, бо він є і я живу і я творю.
Іван Кавалерідзе
ЮНЕСКО назвало Івана Кавалерідзе «Український Мікеланджело», бо його творчість була багатогранною. Він був скульптором, кінорежисером, драматургом, сценаристом. За своє творче життя створив численні пам’ятники, скульптури, кінофільми, постановки театральних п’єс, сценарії та написав чудову книгу спогадів «Тіні швидкоплинних хмар».
Іван Кавалерідзе народився в 1887 році у Сумській області в сім’ї українки та нащадка грузинського князівського роду. Він народився за царства Олександра ІІІ, а помер у період брежнєвського застою, прожив 91 рік і за свій вік пережив декілька епох.
Здобував освіту скульптора. У 1907–1909-му навчався у Київському художньому училищі, 1909–1910-му – в Петербурзькій академії мистецтв, а з 1910 по 1911 роки вдосконалював свою художню майстерність у приватній майстерні в Парижі, де познайомився з діячами культури Франції, зокрема відвідав майстерню славетного скульптора Огюста Родена.
У 1911 році він повертається на Батьківщину, щоб взяти участь у конкурсі проєктів пам’ятників стародавнього Києва і створює памятник княгині Ользі. Це була перша робота, створена 24-річним митцем. Пам’ятник встановили на Михайлівській площі. Це навіть не один пам’ятник, а ціла композиція з трьох скульптур – княгині Ольги, Андрія Первозваного та просвітителів Кирила і Мефодія. Ці скульптури були зруйновані 1923 року за незрозумілих обставин. У 1996 році комплекс було відновлено згідно з оригінальним дизайном, його встановили на колишнє місце, на Михайлівській площі.
За проєктами Івана Кавалерідзе було створено памятники Тарасові Шевченку в Полтаві та Сумах, Богданові Хмельницькому в Чернігові.
Протягом свого життя Іван Кавалерідзе мав улюблений образ поета, філософа, мандрівника, це – Григорій Сковорода. Геній, якого «світ, ловив і не спіймав», надихав його на творчість. Іван Кавалерідзе створив пєсу «Григорій і Параскева», фільм «Григорій Сковорода» і шість памятників видатному філософу. Перший із них поставлений у 1922 році на батьківщині Григорія Сковороди в Лохвиці на Сумщині, а останній – в 1976-му в Києві.
Недарма Івана Петровича називали «Мікеланджело» за багатогранність таланту.
Наприкінці 1920-х років митець переключився на кіно, знявши фільми «Злива» (1928, не зберігся), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі» (1931), «Коліївщина» (1933). І в цьому виді мистецтва досягнув високих вершин. Він говорив, що закони в мистецтві одні: добро-зло, чорне-біле, а тільки методи різні, але і це лише справа техніки, головне – думка і почуття.
Його історичні фільми зазнали критики, йому було заборонено знімати на історичну тематику і лише в 1940 році дозволено зняти фільм про Олексу Довбуша, але задум його не втілився в життя через початок війни. Під час німецької окупації він жив у Києві, і згодом після війни влада неодноразово нагадувала йому про це.
Попри те, що його історичні фільми були під забороною, в незалежній Україні сучасні мистецтвознавці називають його «основоположником українського історичного кіно, який за режисерським талантом стоїть поряд з О. Довженко та С. Ейзенштейном».
Іван Петрович не кидає кінематограф і створює перші українські кіноопери: «Наталка Полтавка» (1936) і «Запорожець за Дунаєм» (1937).
Його винахід в кіно – це використання фонограми, щоб зображення та звук співпадали. Є така думка, що вперше фонограма була використана у кіноопері «Наталка Полтавка».
Останні фільми він створив уже через 20 років. Це були фільми «Григорій Сковорода» (1959) та «Повія» (1961). Останній фільм був знятий за романом Панаса Мирного, у головній ролі знялась Людмила Гурченко. Незважаючи на успішний прокат, фільм мав чимало негативних рецензій.
Ще однією гранню таланту Івана Кавалерідзе була драматургія. Його пєси йшли в театрах Сум, Харкова, Тернополя, Дніпра. Це твори «Перекоп», «Вотанів меч», «Перша борозна» тощо. В Києві його драми не ставили, бо на це існувала негласна заборона.
Іван Кавалерідзе жив мистецтвом, в політику він не встрявав, і у нього був життєвий принцип «великі біди сприймать, як малі, а малі не брать до уваги». Він був митцем світового рівня, гордістю українського народу і зробив вагомий внесок у розвиток світового мистецтва.
Помер митець у Києві 3 грудня 1978 року, похований на Байковому кладовищі.
Радимо прочитати:
Капельгородська Н. Друге життя митця: Десятиріччя музею-майстерні І.П. Кавалерідзе в Києві / H. Капельгородська, О. Синько.– Київ: АВДІ, 2003.– 30 с.: іл.
Капельгородська Н.М. Іван Кавалерідзе: життя і творчість / Н.М. Капельгородська, О.Р. Синько, Г.Я. Скляренко [та ін.].– Київ: Кий, 2007.– 335 с.: іл.
Іван Кавалерідзе. Мемуари. Драматургія. Публіцистика / упоряд. С. Мензелевський.– Київ: Національний центр Олександра Довженка, 2017.– 688 с.
Радимо переглянути:
