Журнал «Вітчизна» має свою довгу історію. У мінулому він був найстарішим українським літературним часописом. Проіснував журнал з 1933 по 2012 роки.
Перша назва журналу – «Радянська література», вид видання – літературно-мистецький місячник (1933–1941), орган Спілки письменників (перші два роки – оргкомітету цієї спілки). Спочатку часопис виходив у Харкові, а з 1934 року – в Києві.
«Був першим літературним журналом, що постав по ліквідації літературних організацій і їхніх друкованих органів та мав призначення уніфікованого органу для утвердження соцреалізму. Його поява збігається з періодом репресій і розгрому української літератури» (Вікіпедія).
Першим редактором журналу був Іван Кулик, перекладач, письменник, громадський і державний діяч. Був репресований у 1937 році. Реабілітований посмертно у 1957 році.
У журналі традиційно для того часу було представлено рубрики: «Поезія», «Проза», «Драматургія», «Публіцистика», «Критика» тощо. За інформацією, яку надає Вікіпедія, «журнал з початком війни у 1941 році перестал виходити. Замість нього в Уфі розпочато видання “Українська література”. Наталія Лощинська, наукова співробітниця НБУ ім. В.І. Вернадського у своєму дослідженні таким чином висвітлює цей період історії журналу: «Журнал “Радянська література” виходив з 1933 до 1945 р. Він один з небагатьох не зупинив роботи і в роки Великої Вітчизняної війни. До листопада 1943 року редколегія журналу працювала в евакуації (м. Уфа), потім упродовж трьох місяців – у Москві, а в лютому 1944 р. повернувся в Київ».
Вступна стаття до першого номеру журналу зазначила вид видання – літературно-художній, критичний журнал-місячник. До редакційної колегії входили: Олександр Корнійчук, Іван Кулик (відп. ред.), Аркадій Любченко, Іван Микиенко, Петро Панч, Михайло Семенко, Павло Тичина, Микола Хвильовий. Період видання «Радянської літератури» характеризується згортанням українізації та політичним терором. Численні постанови, законодавчі акти призвели до цілковитої уніфікації, знеособлення журналів і газет, що друкувалася в УРСР. Під час масових репресій наприкінці 1930-х років жертвою ідеологічного тиску став М. Хвильовий, один зі співробітників редакційної колегії журналу. «У першому номері М. Хвильового зазначено як заступника редактора. У другому – його ім’я вже в скорботній рамці: 13 травня письменник звів рахунки з життям».
Журнал «Радянська література» існував у дуже складний і суперечливий період у житті України. Це були роки жорстоких репресій, у тому числі, й у літературному процесі, час відомий під назвою «Розстріляне відродження», а також воєнні роки – роки консолідації письменників перед наступом ворога. Журнал став представником тих складних часів.
З лютого 1943 року журнал «Радянська література» з новою назвою «Українська література» виходить у Києві, головним редактором журналу було призначено українського письменника Юрія Яновського. Він був одиним із романтиків в українській літературі першої половини XX століття. У журналі того часу друкувались твори українських письменників, переклади західноєвропейських творів. Але редакційна політика Ю. Яновського була визнана незадовільною, сам редактор піддався критиці за «націоналістичні тенденції». У Постанові ЦК КП(б)У «Про журнал «Вітчизна» від 4 жовтня 1946 року зазначалось: «Літературно-художній журнал “Вітчизна” – орган Спілки радянських письменників України – ведеться зовсім незадовільно. Редакція “Вітчизни” (відповідальний редактор т. Яновський) не виконала постанови ЦК КП(б)У від 16 жовтня 1945 р., яка зобов’язувала редакцію в найкоротший строк усунути серйозні ідейно-політичні хиби і помилки, що мали місце в журналі «Українська література», і рішуче піднести ідейно-художній рівень журналу. Замість цього редакція ще більш поглибила хиби і помилки журналу, надаючи місце на своїх сторінках художнім творам і статтям, в яких проповідуються буржуазно-націоналістична ідеологія, міщансько-обивательські погляди на життя, аполітичність і пошлість. За останні півроку, поряд з вдалими і корисними творами радянської літератури, у журналі вміщено ряд шкідливих творів і статей, в яких протягуються ворожі радянському суспільству ідеї і концепції…»
Наслідком критики у постанові стало те, що часопис змінив редакторський склад і з 1946 року взяв назву «Вітчизна». У наступні роки (1946–1961 рр.) головними редакторами були: І. Микитенко, Є. Адельгейм (у 1946–1949 роках працював заступником головного редактора, а потім головним редактором журналу; Леонід Новиченко (літературний критик, літературознавець, головний редактор журналу «Вітчизна» у 1950–1952 рр.), Д. Копиця (український письменник, літературознавець; Василь Козаченко (український письменник), О. Полторацький (український письменник). У цей період діяльність журналу «Вітчизна» майже не досліджено. У 1962–1985 роках головним редакторо часопису був Любомир Дмитерко, український письменник, перекладач, сценарист, публіцист.
Особливе місце у історії журналу займають роки перебудови (1985–1991). Головним редактором журналу з 1986 року і до його закриття у 2012 р. був Олександр Кіндратович Глушко, український прозаїк, журналіст.
Дослідження ролі журнальної публіцистики в національному відродженні та боротьбі за утвердження української державності в період «перебудови» (1985–1991 рр.) базоване, передусім, на всебічному вивченні текстів журналів «Київ», «Вітчизна» та інших. Зокрема, у цей час на сторінках журналу «Вітчизна» надруковано історичну працю М. Грушевського – «Історія української козаччини». Також у журналі у 1987 році з’явилися співзвучні журнальні рубрики: «Полеміка», «Резонанс», «З непам’яті десятиліть», «З літературної спадщини», «Актуальне інтерв’ю». Матеріали рубрик викликали широкий інтерес серед читачів. Було розміщено окремі твори Миколи Хвильового та його автобіографія, а також актуальні матеріали відомих українських письменників, науковців, громадських діячів. Для з’ясування ролі журналу та матеріалів, які журнал друкує, було проведено анкетування серед літературознавців, критиків і письменників щодо оцінювання стану сучасної української літератури та перспектив її розвитку в нових умовах. Також журнал провів анкетування і серед читачів, в якій вони висловлювали свої оцінки і пропозиції щодо змісту часопису.
Вагомим для характеристики та значимості часопису «Вітчизна» є дослідження засобів створення позитивного іміджу України на сторінках цього видання. Нариси були присвячені закордонним мандрівкам. У № 1 журналу за 1955 рік було надруковано нарис К. Брандиса «Подорож Україною»; у №№1–6 за 2008 рік надруковано нарис О. Глушка «Політ» у неоплатні над Європою» та інші. Слід відзначити, що ставлення до України напряму залежало від історичного періоду, у який створювался нарис.
Головним редактором журналу з 1986 року і до його закриття був Олександр Кіндратович Глушко, український прозаїк, журналіст.
Журнал друкував літературну критику, публіцистику, мав сатирично-гумористичну рубрику «Зенітка», розділ «Наш виставковий стенд», у якому розміщувалися розповіді про художників.
З 1993 року була оголошена концепція нової моделі журналу «Вітчизна». Він був проголошений «журналом для сімейного читання, який зацікавить в родині передплатника всі покоління». Редакція ппідкреслювала, що новації викликані потребами та інтересами читачів. Символом нової концепції журналу стала обкладинка, яка впізнавалась за великим, на весь формат обкладинки, ініціалом «В». Він прикрашав обкладинкі журналів упродовж 1993–1996 років
На сторінках часопису надруковано твори видатних письменників сучасної української літератури: Володимира Сосюри, Максима Рильського, Миколи Бажана, Володимира Вінниченка, Валер’яна Підмогмльного та інших.
Щороку редакційною колегією часопису «Вітчизна» присуджувалася Літературна премія імені Юрія Яновського із затвердженням її рішення на президії правління Національної спілки письменників України.
У фонді відділу періодики ДОУНБ журнал зберігається з 1946 по 2009 роки.
Радимо прочитати:
Гіленко О.І. Образ України у нарисах на сторінках журналу «Вітчизна» // Наукові записки Інституту журналістики.– 2013.– Т. 53.– С. 161–163.
Лощинська Н. Славістичні студії на сторінках журналу «Радянська література» // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.– 2022.– Вип. 63.– С. 340–349.
***
Вітчизна (часопис) // https://uk.wikipedia.org/wiki
Данилевський В.В. УКРАЇНСЬКІ ЧАСОПИСИ ПЕРІОДУ ПЕРЕБУДОВИ (1985–1991 рр.): ДЖЕРЕЛОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА // https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/1554
Історія України – Світлична В.В. – З Постанови ЦК КП(б)У «Про журнал «Вітчизна» // https://westudents.com.ua/glavy/30418-z-postanovi-tsk-kpbu-quotpro-jurnal-quotvtchiznaquot.html
