фото . Журнал «Дзвін» // https://www.google.com/search?
Літературно-мистецькі журнали займають особливе місце в історії української періодики. Вони знайомять з новими творами та висвітлюють основні події літературного процесу. Сьогодні найвідоміші в Україні журнали «Дніпро», «Київ», «Дзвін», «Вітчизна», «Кур’єр Кривбасу» та інші.
Журнал «Дзвін» розпочав свою історію ще у 1940 році у Львові і мав назву «Література і мистецтво». З липня 1945 р. до лютого 1951-го виходив під назвою «Радянський Львів» як журнал Львівської організації Спілки радянських письменників України. У 1951 р. отримав назву «Жовтень». Від 1990-го і до сьогодні має назву «Дзвін». За цей час редакторами журналу були: Олекса Десняк (1940–1942), Петро Козланюк (1945–1951), Юрій Мельничук (1951–1963), Ростислав Братунь (1965–1966), Микола Романченко (1966–1967), Роман Федорів (1967–2001). Сьогодні видання очолює Роман Кудлик.
«Література і мистецтво» був першим журналом, який почав видаватись у Львові після приєднання західноукраїнських земель до Радянської України. Журнал був створений як орган Львівської організації Спілки радянських письменників України. Він висвітлював літературу та мистецтво. У журналі друкувались твори художньої літератури, мистецтвознавчі статті, рецензії на художні твори, огляди та хроніка мистецького життя. Перше число видання відкрилося колективною поемою «Щасливий рік». На думку О. Дея, це було «першим художнім втіленням естетичного кредо журналу». За сюжетом – це героїчний літопис західноукраїнського регіону. У прозових творах малих жанрів розкривався трагізм війни, висвітлювалися картини соціального життя та соціальних змін при новому устрої. Пропагування інтернаціоналізму було особливістю змісту журналу.
У журналі публікували матеріали з літературознавчої тематики, дослідження творчої спадщини та біографій західноукраїнських письменників старшого покоління, ґрунтовні розвідки про життя та творчість Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Юрія Федьковича, Марка Черемшини. Звернення до західноукраїнської тематики підкреслювало регіональні зацікавлення журналу. Важливою стала публікація матеріалів Д. Лукіяновича, М. Деркач, М. Гудзовича про Івана Франка, що сприяло становленню франкознавства як науки.
Хроніка журналу ознайомлювала з подіями культурного життя міста й області – репертуарами львівських національних театрів: українського, польського, єврейського, гастролями театральних труп, виставками образотворчого мистецтва, лекціями з мистецтвознавства, організаційною діяльністю місцевих відділень Спілки письменників і Спілки композиторів.
Видання журналу припинилося на п’ятому номері 1941 р. у зв’язку з окупацією західних областей німецькими військами. Архів журналу «Література і мистецтво» безслідно пропав у роки війни, що позбавило майбутніх дослідників можливостей простежити перипетії становлення видання.
«Радянській Львів» почав виходити з липня 1945 року як орган Львівської організації Спілки радянських письменників України і проіснував шість років. Журнал мав свою історію та своєрідне творче обліччя: першого року він був лише журналом, згодом редакція визначила його як літературно-художній (1946, № 7), надалі в його підзаголовок було винесено термін «літературно-мистецький і громадсько-політичний журнал». Увесь період видавання його загальна структура залишалась без змін, але з роками помітно розширилася тематика публікацій, поглибилось трактування проблем. Зміст журналу становили твори поезії, прози, публіцистика, статті науково-популярного характеру та нариси, спогади, компартійні директиви. У виданні велися постійні розділи «Критика і бібліографія та «Хроніка», рубрика «Нові книжки».
Автори досліджень періодичних видань того часу стверджують, що на «сьогодні журнал залишається маловідомим виданням як у ракурсі вивчення його історії, так і з огляду на розкриття проблемно-тематичних особливостей». Відповідальними редакторами видання були Микола Бажан (1945–1946 рр.), Петро Козланюк (1946–1948 рр.), М. Пархоменко (1948–1949 рр.). Починаючи з третього номера за 1949 р. і до останнього числа (1951, № 1) журнал видавала редакційна колегія, і в цей час прізвища відповідального редактора та членів редколегії на його сторінках не були зазначені. Друкувало журнал львівське видавництво «Вільна Україна».
Редакційна політика журналу «Радянський Львів» не мала жодних принципових відмінностей від видань, які друкувалися в УРСР і СРСР у перше повоєнне п’ятириччя.
Матеріали літературної тематики були присвячені ювілейним датам і оглядам творчості класиків української літератури: Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Панаса Мирного, Марка Черемшини та інших. Щомісячник послідовно та наполегливо оспівував видатного земляка – галичанина Івана Яковича Франка. Значну увагу «Радянський Львів» приділяв постаті видатного українського письменника Василя Стефаника. У журналі було посмертно оприлюднено творчу спадщину західноукраїнських письменників Степана Тудора та О. Гаврилюка.
На заміну журналу «Радянський Львів» у лютому 1951 р. вийшов літературно-мистецький і громадсько-політичний журнал «Жовтень» – орган Спілки радянських письменників України. Пояснень редакції щодо зміни назви журналу не було. Склад редколегії «Жовтня» був оновлений – головним редактором журналу у перше десятиріччя його видання став Юрій Мельничук (1951–1963 рр.), надалі цю посаду обіймали Ростислав Братунь (1963–1966 рр.), Микола Романченко (1967 р.), Роман Федорів (1968–1989 рр.). До редколегії журналу входили письменники Микола Бажан, Ірина Вільде, Дмитро Павличко, Петро Козланюк, Василь Лозовий, Роман Іваничук та інші.
Стверджується, що на сьогодні історія «Жовтня» досліджена ще не докладно, але можемо зробити висновок, що 1951–1963 рр. були періодом становлення журналу. На кінець цього періоду припадають радикальні зміни в організації, редагуванні та представленні журналу.
«Для вияснення питання про умови заснування “Жовтня” важливими є матеріали дев’ятого номера за 1965 р., який вийшов під гаслом “Нашому журналу – 25 років”. Тут були опубліковані спогади редакторів перших львівських журналів радянського періоду – “Література і мистецтво” (1940–1941) та “Радянський Львів” (1945–1951), витяги з хронік зазначених видань, а також “Жовтня”, в яких висвітлювалась історія цих часописів. Цікаво, що в опублікованій добірці хронік не представлено матеріалів за 1951–1953 рр. і при перегляді публікацій не виявлено інформації про те, що ці літературні журнали були одним виданням».
Зміст журналу становили обсягові розділи художньої літератури та літературної критики, друкувалась публіцистика, дослідження з мистетвознавства, історії, краєзнавства, біографії діячів української культури, хроніка, матеріали ідеологічної тематики.
У перше десятиріччя у виданні «Жовтень» друкували вірші іншомовних авторів у добірках з автентичними українськими творами. Вагомим було опублікування творів великих епічних жанрів.
1960 р. був започаткований гумористично-сатиричний розділ «Примруженим оком», у наступні роки редакція ввела сторінку «Літературний гірчичник», рубрики «Бумеранг» і «Веселе перо». У рубриках і на гумористичних сторінках друкувалися оповідання, мініатюри, поеми, вірші, байки, пародії побутової, виробничої й антирелігійної тематики. Авторами гумористично-сатиричних творів були Д. Арсенич, Р. Дідула, Ю. Іваків, П. Красюк, І. Сварник, В. Трипачук, О. Федоришин, М. Хижко та інші літератори. Для наймолодших читачів з 1961 р. у розділі «Біля родинного вогнища» велася літературна сторінка; твори для дітей друкувалися у рубриці «Комарик». Сторінки для дітей містили вірші, казки, оповідання, загадки, твори були проілюстровані веселими малюнками.
«Жовтень» став довготривалим журналом радянського періоду – він виходив у світ упродовж тридцяти восьми років. Часопис був помітним явищем в українській періодиці та користувався популярністю поруч із українськими літературними часописами «Дніпро» та «Вітчизна».
У 1990 р. відповідно до нових суспільно-політичних реалій, що змінили критерії українського суспільства, редакція відмовилася від назви, яка викликала асоціації з часом створення радянської держави, та однією із перших перейменувала журнал, який почав виходити під назвою «Дзвін».
У період з 1968–2001 рр. головним редактором журналу був прозаїк і публіцист із Івано-Франківська Роман Федорів. Часопис пропагував матеріали як літературно-критичного, так і художнього змісту для різної за віком аудиторії. Основними рубриками видання були: «Поезія», «Проза», «Наша доба», «Пошук», «Мистецька палітра», «Життя і слово», «Огляди, рецензії, відгуки». У журналі були представлені повісті та романи з історії України, наукові розвідки з української історії, історії культури, мистецтва, фольклору, етнографії й архівні матеріали. Незважаючи на тяжкі часи гоніння, редактор намагався «…на все українське просвітити читача, що ще не вмерла Україна, її дух, не забувалася її історія». «Дзвін» публікував «Галицько-волинський літопис», «Історію запорозьких козаків» Дмитра Яворницького, історичні праці Михайла Грушевського, Івана Крип’якевича та інших українських істориків. Свою літературну діяльність розпочали Євген Сверстюк, Ігор Калинець, Ірина Стасів-Калинець, Андрій Содомора. За допомогою Р. Іваничука, який 30 років керував відділом прози, до української літератури прийшли Валерій Шевчук, Зіновій Легкий, Ніна Бічуя. Відділом поезії керував Роман Лубківський, відділом критики – М. Ільницький.
За ті часи, коли редактором був Р. Федорів, журнал «Дзвін» досягнув найвищого етапу свого розвитку: розширення тематики, підбору авторів, а також зростання тиражу.
В останні роки журнал переживає не найкращі часи. Кількість передплатників суттєво зменшилася, наклад знизився до 2 тисяч, тому у 2010 р. головний редактор літературного часопису Р. Кудлик звернувся до читачів із проханням: «Без потужної передплати на 2011 рік часопис “Дзвін” взагалі перестане існувати. Не даймо загинути нашому виданню з його давніми та справжніми високолітературними і патріотичними традиціями! Дуже прошу – зробити усе можливе, щоб у твоєму регіоні, де ще жевріють любов і повага до справжньої літератури і мистецтва, – і школи, і бібліотеки, і окремі шанувальники рідної культури передплатили “Дзвін”… Рятуймо, побратими, журнал “Дзвін”! Нам це не забуде Україна, нам цього не забудуть наступні покоління!»
З метою повернути йому ту популярність, коли його тираж сягав 50-ти тисяч примірників, була започаткована серія молодіжного випуску. Власне запровадження молодіжних номерів часопису вже є небувалим досі експериментом. Перший випуск «Дзвону», який містив винятково твори авторів від 14-ти до 35-ти років, вийшов друком у березні 2017 року.
У редакції часопису кажуть, що такі молодіжні номери були ризикованим кроком, і їх планували видавати тільки раз на рік. Утім, перший молодіжний випуск викликав нечуваний розголос посеред читачів і збурив літературну громадськість. Тираж блискавично швидко розлетівся всією Україною.
P.S.
У відділі періодики ДОУНБ зберігаються комплекти журналу «Жовтень» за 1951–1989 рр., журналу «Дзвін» – за 1990–2017 рр.
Радимо прочитати:
Дояр Л. Журнал «Радянський Львів» (1945–1951): роль регіональної періодики УРСР у розвитку українознавства // Вісник Книжкової палати.– 2021.– №6.– С. 45–48.
Передирій В. Журнал «Радянський Львів» (1945–1951рр.): історія видання, проблемно-тематичні напрями змісту // Збірник праць науково-дослідного центру періодики.– 2010.– Вип.2.– С 84–101
Передерій В. Львівські журнали «Література і мистецтво» (1940–1941 рр.), «Радянський Львів» (1945–1951 рр.), «Жовтень» (1951–1989 рр.): до проблеми ідентифікації видань // Збірник праць науково-дослідного центру періодики.– Вип. 1.– С.– 101–122
Передерій В. Значення публікацій джерельних матеріалів до біографій українських письменників середини ХІХ – початку ХХ ст. На сторінках журналу «Жовтень» (1951–1989) у вивченні літературного процесу// Записки Львівської Національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.– 2008.– №1.– С. 521–533
Усманова О. В. Журнал «Дзвін» як тип літературно-мистецького видання другої половини ХХ – початку ХХІ століття // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації.– 2014.– №1/2.– С. 145–149.
