Фото. https://sites.google.com/site/ukraienskiremeslatrad/remeslaukrain/biseropletenie
Вироби зі скла, виготовлені вручну, або ж гутне скло, речі, – які використовують у побуті, та декоративні, якими прикрашають інтер’єр.
«Гута» – слово німецького походження, означає «горн», «піч», а також споруду, у якій міститься власне скловарна піч. У багатьох країнах Європи ця назва була поширена, тому і скло, яке виготовляли в таких майстернях називали гутним.
Занурившись в історію скляного виробництва, дізнаємося, що перші вироби зі скла, знайдені на території України, датуються I століттям н. е. – в Північному Причорномор’ї, де були численні грецькі та римські колонії. У скіфських похованнях археологи не раз знаходили намисто зі скла з вкрапленнями різнокольорових барвників. А такий виріб як «стекляниця» згадується в «Слові про Ігорів похід».
В Україні топонім «Гута» – не рідкісний, близько 90 сіл і селищ називаються Гута, Нова Гута, Стара Гута або мають назви, похідні від цього слова. Найбільше їх у Чернігівській, Львівській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Закарпатській, Житомирській областях, є на Вінничині Волині, Київщині, Рівненщині, Сумщині. Для виплавлення скла потрібно було багато деревини. Тому гути і будували в лісовій місцевості.
Людей, які виготовляли скло та вироби з нього, називали гутниками. Скляне виробництво це – справжня магія й одне з найоригінальніших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Найважливішим у гутному виробництві є, по-перше, сировинні матеріали: пісок, сода, дерево для паління. А другою важливою складовою є майстри – майстер-гутник, майстер-скляр, майстер-склодув. Навчання одного доброго майстра – це тривалий процес, який у давнину займав від 5 до 10 років. В гутах працювали до 10–15 робітників, ще стільки ж заготовляли та підвозили пісок і деревину.
Гутне скло отримували шляхом сплавлювання при високій температурі піску, вапняку і поташу у великих глиняних горщиках (тиглях). Майстер-склодув безпосередньо біля скловарної печі шляхом вільного видування або за допомогою форм створював вироби. Кожна річ відзначалась індивідуальністю і неповторністю, відрізнялася кольором, прозорістю, полиском і здатністю передавати заломлення, гру світла. Розкатування, накручування, витягування і ліплення за допомогою металевих інструментів – такі способи виготовлення виробів зі скла застосовували на самому початку розвитку цієї діяльності. Майстри вручну виготовляли шибки для засклення вікон, різноманітний посуд, прикраси.
В Україні склярство виникло на зламі Х–ХІ століть, розвиток його пов'язаний із розквітом культури Русі – Київської держави, на той час однієї з найбільш розвинених у Європі. Найперші гути з’являються у Белзькому, Городецькому, Любачівському староствах на західноукраїнських землях.
У XVII столітті гути були в Львівському старостві, на Закарпатті (поблизу Мукачева), а головні – на Волині, Київщині, а з другої половини XVII століття на Лівобережній Україні та Слобожанщині. Найбільше – приблизно до ста двадцяти гут було на Чернігівщині.
Наприкінці XVII століття на Лівобережжі працювало 25 гут, на яких виготовляли віконне скло, посуд (у тому числі й аптечний), різноманітні види пляшок, також кришталеве й оптичне скло, смальту для настінної мозаїки та підлоги храмів. До речі, смальту, яку ще в XI ст. використовували для мозаїки в соборі Софії Київської, також виготовляли в гутах на українських землях.
У ХVI–ХVII століттях склоробні майстерні виготовляли переважно два види продукції: віконне скло та посуд – склянки, пляшки, баклаги, дзбани, келихи, кухлики, чарки. У XVIII столітті асортимент значно розширився. Не тільки заможні верстви населення, але й частина українського селянства в побуті широко використовували великі скляні діжки та миски для зберігання зерна, круп, борошна; для страв – тарелі, для рідини – різні за формою глеки, карафки, штофи, дзбани, братини, барильця.
Велику кількість українського скляного посуду тоді складали фігурні вироби для зберігання рідини, які за типологією форми є одними з найбільш декоративних. Фігурний посуд був доволі популярний, українські майстри-гутники чаклували над ним, поки скло, так би мовити, ще «живе», застосовуючи техніку «вільного» видування. Ці витвори були у вигляді звірів і птахів, переважно зеленого, брунатного та жовтувато-зеленого кольорів. Особливої популярності зажили фігурні ємності у вигляді ведмедів і баранців, які вважалися обов’язковою приналежністю святкового столу, зображення ведмедя ж бо символізувало подружнє щастя, а барана – багатство. Прикрашали вироби за традицією склоробства ще з часів Русі ліпними джгутами, стрічками, срібними та золотими нитками. Також розписували посуд емалевими або олійними фарбами, часто використовуючи орнаменти українських настінних розписів. Скляні фігурки – ніби застиглий ляльковий театр, який може ожити у будь-яку мить. Саме магічна функція цих виробів у стародавні часі вважалася головною, а вже згодом, вона отримала більш естетичне значення.
Для українського фігурного гутного посуду характерно, що формування його походило від зразків побутового посуду. Так, вихідною формою для створення птахів була
кругла пляшка. Ведмедик, коник походять від циліндричної пляшки, баранець, кабанець є переробкою форми барила.
Мистецтво гутного виробництва в Україні набуло найбільшого розквіту у XVIII – першій половині XIX століть, саме тоді виготовляли і кришталевий посуд. Коштовний посуд, оздоблений гравіруванням, різьбленням із зображеннями портретів, вензелів, гербів замовляли поміщики і шляхта. Витвори зі скла часто прикрашали вишуканим квітково-рослинним або рослинно-геометризованим орнаментом. Штофи, дзбанки, карафки, келихи, склянки з безбарвного скла, рідше з кольорового – це був посуд для сервірування святкових столів. Фігурні скляниці використовували під час урочистих подій – весілля, хрестин, релігійних свят. Випускали також скляниці, декоровані розписом, тісно пов’язаним із традиціями народного мистецтва. Це предмети фігурного посуду, дзбанки та штофи, циліндричні кухлі для пива й меду. Виготовляли на гутах і продукцію з жартівливим підтекстом: наприклад, всередині форми розміщували фігурку скляного ведмедика або пташки. Для зберігання сипких і рідких продуктів виробляли великі скляні посудини: миски, бутлі-гарбузи, мидниці та сулії. Баклаги і фляги плескастої форми належали до похідного дорожнього посуду. Продукували й барильця різних розмірів, які оздоблювали скляними нитками, гладкими або гофрованими обручами.
Ажурні вазочки, каламарі, цукорниці, свічники, гало для прасування наміток, навіть скляні ступки з товкачем, качалки для розкачування тіста, вазони для квітів були доволі популярними серед скляного начиння.
З середини XIX століття гутницька промисловість в Україні занепадає. Майстерням стає важко конкурувати зі скляними заводами, які мали значно краще оснащення. Також скасування кріпацтва призвело до втрати робочої сили.
З часом скляна промисловість все ж таки поступово відновилася і склярство як мистецтво відродилося та продовжує дивувати і вражати своїми оригінальними видами продукції.
Радимо прочитати:
Рожанківський В.Ф. Українське художнє скло.– Київ: Вид-во АН УРСР, 1959.– 151 с.: 1 мапа.
Українське народне мистецтво: альбом-каталог / упоряд. О. Лозинський.– Львів: Коло, 2021. - 432 с.: фот.
Ящинин Й.М. Технологія скла: у 3-ох ч. Ч. 1: Фізика і хімія скла: підручник.– Львів: Вид. Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2001.– 188 с.
