Фото авторки
Горобина звичайна – така наукова назва деревної культури, яка має велике господарське значення і є невичерпним джерелом натхнення для художників і поетів. Це дерево родини Розових, заввишки від 3 до 20 метрів. В Україні є вісім видів горобини, серед них найбільше поширена горобина звичайна, яка цвіте у травні білим цвітом, а у вересні достигають її яскраво-червоні плоди. Горобину завжди можна зустріти в садах і парках, її часто висаджують на присадибних ділянках, бо вона прекрасна в будь-яку пору року. Навесні, під час цвітіння, радує око пишним і запашним ароматом своїх квітів, а пізньої осені – червоними дозрілими ягодами.
Горобина росте в Україні настільки давно, що стала частиною народного світогляду й одним із поетичних сімволів. З горобиною пов’язано багато народних вірувань, обрядів і прикмет. Наші предки, давні слов'яни, вважали горобину, поряд із дубом, вербою, калиною священним деревом. Вони вірили, що в її кроні ховаються Перунові блискавки, такі ж червоні, як її ягоди. Гілка горобини з ягодами сприймалася як символ палиці Перуна, здатної захистити людину від усіх бід. З давніх-давен існувала заборона без особливої потреби pyбати дерево чи ламати його гілки, можна було лише зрізати дрібні гілочки з квітами або плодами для прикраси жител і проведення ритуальних дій. Та й то, перед цим треба було просити у горобини дозволу.
Горобина з давніх-давен була одним із символів родючості та гараздів, а ще вважалося, що вона охороняє дім від злих сил. Тому горобину саджали біля хати. З південного боку, – коли хотіли, щоб у родині народилася довгоочікувана дитина, вірили, як тільки горобина принесе перші плоди, так і жінка завагітніє бажаним малюком. Посадити дерево з північного боку хати – буде добробут, добрі статки, зі східного – мир і спокій у домі, при західному боці – щаститиме в усьому.
Ягоди горобини, як і калини, вважалися символом сімейного щастя, сильного та вірного кохання, а отже – і міцної родини. Закоханим, які посварилися, радили посидіти разом під горобиною. Під час весіль яскраво-червоними ягодами горобини прикрашали столи, посипали молодих. Взуття молодят посипали горобиновим листям, щоб уберегти їх від зурочення, а ліжко прикрашали гілками цієї рослини. Ще молодому подружжю радили посадити деревце горобини, щоб допомогла зберегти родинне вогнище. Гронами ягід прикрашали підвіконня, за старовинним повір'ям, поки ягоди зберігають свій колір, сімейному союзу нічого не загрожує.
Також горобину використовували і в інших обрядодіях. На Купайла її гілочки чіпляли на кожні двері, щоб уберегтися від злих сил і хвороб. Горобина вважалася деревом жіночої сили і привабливості, тому дівчата полюбляли нанизувати на нитку червоні ягідки і носили цю природну прикрасу як намисто-оберіг, яке захищає від кволості та виснаження, відганяє чари. Що вже казати про дівочий вінок – кращого ніж із квітів чи грон горобини годі було й шукати.
Горобина, попри свою зовнішню тендітність, не боїться ні посухи, ні морозу, а живе років 100 і весь час родить. Тож не дивно, що в українському фольклорі вона сприймалася деревом, яке володіє сильним характером: «Її кучері теребить вітер, обриваючи білий цвіт, але сильніше ніж горобина нема на світі дерева». Вважали, що вона здатна відігнати від тяжкохворого смерть, повернути його до життя, може перегородити шлях злим духам, може наділяти людей своєю силою.
Користуватися горобиновими гілками для розпалювання вогню – великий гріх, тоді обов’язково в хаті хтось захворіє і буде немічним, доки золу з горобинового дерева не викинуть. За повір’ям, на того, хто зашкодив горобині, впадуть усілякі лиха.
Часто за цим деревом ще й прогнозували погоду. Ламкі гілки говорять про дощову та вітряну осінь. Якщо листя пожовкло і опало ще влітку, то зима буде дуже холодною і сухою. Таку ж погоду обіцяють і густі кетяги ягід восени. Навпаки, зелене листя горобини аж до пізньої осені пророкує теплу зиму, а зморщені до пори ягоди обіцяють зиму сніжну. Якщо ягоди мають не яскраве забарвлення, то наступної весни слід чекати сильної повені.
Ще за старих часів вірили, що багатий урожай горобини віщував страшні події, наприклад війну або бунт, пошесть, багато смертей. Пов’язано це з тим, що колір плодів асоціювався з кров’ю. Інша прикмета каже, що рясний урожай горобини попереджає про бідний урожай хліба. Вважається, що природа подбала про тваринний світ, передчуваючи малий урожай зернових культур.
Ще здавна українці помітили цілющу властивість горобини й використовували в народній медицині. Сік із ягід горобини пили при шлункових і кишкових хворобах, для покращення травлення та жовчовиділення. Настій з молодих гілок вживали при захворюваннях шкіри, чай з листя – при нирковокам'яній і жовчнокам'яній хворобах, хворобах печінки, відвар кори – при серцево-судинних захворюваннях. При кволості, безсиллі взимку та навесні (сьогодні ми називаємо це авітамінозом) знову ж у нагоді ставали сушені ягоди. Ще люди помітили очищувальну дію рослини, коли вкинути у воду гілочку чи жменю листя горобини, вода стає приємнішою на смак і довго не псується.
Збирали ягоди у вересні-жовтні до настання заморозків, оскільки під впливом низьких температур вони втрачають свої лікувальні властивості. Втім, для використання в кулінарії та приготування наливок і настоянок краще брати ягоди, прихоплені морозом. Сушили плоди горобини на печі, на горищі. Заготовляли для лікарських потреб також кору, зняту з молодих гілок однорічного приросту.
Використовували горобину і в народній косметиці. Зі стиглих ягід готували живильні маски для волосся, які в найкоротший термін природним шляхом поліпшували структуру ламкого і тонкого волосся, воно ставало блискучим і густим. Сільські молодиці фарбували волосся саме плодами горобини, щоб надати йому стійкого і яскравого рудуватого відтінку. Для отримання іншого кольору до приготованої з ягід маси додавали й інші інгредієнти.
За допомогою горобини готували омолоджуючі маски для шкіри рук і обличчя. Ніжно діючий скраб зі стиглих плодів очищає шкіру і розгладжує невеликі зморшки. За допомогою відвару або чаю на основі горобини можна усунути ефект втоми на шкірі рук і обличчя, або ж прибрати «мішки» під очима.
Використовували плоди горобини і в кулінарії, але переважно як додатки, зважаючи на гіркуватий смак. Підморожені й перетерті ягоди додавали до солодких начинок для пирогів, але більше – для приготування напоїв. В узвар чи квас додавали ягоди, в чай – цвіт, який надавав присмаку мигдалю. Ще готували з горобиною горілки, настоянки та наливки, навіть вино з медом.
В Україні існує багато легенд про горобину. Одна розповідає, що горобина з'явилася від великої любові. На неї перетворилася жінка, у якої загинув її коханий чоловік. Злі люди хотіли їх розлучити, але ні за допомогою золота, ні за допомогою влади цього не домоглися. Тоді вбили чоловіка. Дружина, поцілувавши його востаннє, благала Бога, щоб не розлучав її з коханим. Господь почув і перетворив її на горобину на могилі чоловіка. З того часу і колишеться вона на вітрах, і горять восени грона її ягід, червоних, як кров, пролита в ім'я вірної та невгасимої любові.
Ще можна почути легенду про дівчину Марію, що жила з мамою та молодшою сестричкою біля ставка. Закохалася Марія у парубка з сусіднього села, та він не відповідав взаємністю. Страждала дівчина, не знала куди себе подіти. Від цього дуже захворіла і скоро померла. Парубкові стало шкода її, тому прийшов на могилу дівчини, приніс грона горобини на знак поваги та вибачення. Наступного року прийшов на ту ж могилу і побачив, що біля неї пробився невеличкий пагінець. Подумав – то знак, що дівчина йому пробачила. Після того висадив горобину і на своєму подвірʼї в памʼять про Марію…
Цікаву легенду про горобину та калину записав на Наддніпрянщині Микола Зінчук від Онисії Павлівни Дудки 1912 року народження.
Давно-давно то було. Жила бідна вдова із донькою. Убого жили, не мали достатку ні в чому: ні крихти хліба, ні крупини зайвої не було. Чого було у них вдосталь, так це любові до всього, що їх оточувало, хай то були дерева, рослини, тварини.
Та найбільше дівчина турбувалася про птахів. Їх вона любила понад усе, проводжала у вирій і нетерпляче чекала пташиного повернення. Вірила, що птахи – це вісники Божі, і завжди лишала пташечкам крихітку хліба, а чи насінину. А птахи як віддячували їй! Дерева в їхньому садочку завжди гнулися від плодів, бо гусінь там не водилася, на городі не толочили жито, не видзьобували соняхи.
Та заздрісники є всюди. Незлюбила дівчину зла відьма. Їй ніколи не вдавалося принадити птахів, щоб так вірно служили. Її всі обходили десятою дорогою. Ось вона й надумала, аби за допомогою дівчини заволодіти пташиним царством і мандрувати з ними до вирію, а потім вертати назад і з новими силами чинити недобре. Але дівчина зрозуміла хитрі і підступні наміри злюки і не пожертвувала пташинною любов’ю.
Розгнівалась, ой як розгнівалась відьма! Вона кричала, тупотіла ногами, махала своїм ціпком, та дівчину це не злякало. І тоді відьма вирішила перетворити її на дерево: ось, мовляв, тобі, не матимеш рук – не годуватимеш птахів, тоді вони й прилетять до старої відьмарки.
Надумала, так і зробила. Згорювалась дівчина, дивилася листочками на білий світ, ладна була б усе зробити для птахів, які бідували без неї. Горе їм усім було, коли настала сувора зима. Сніги накрили всі кущі, морози теж страху доброго нагнали. Несила їй було дивитися на бідування маленьких птахів, і тоді дівчина попросила Бога, щоб її сльози він перетворив на ягоди, аби пташечки могли дзьобати їх такої суворої зими.
І сталося диво – дерево зарясніло червоними плодами, птахи мали вдосталь їжі. Але ягоди були гіркуваті, то гіркі сльози дівчини, яка врятувала від голодної смерті птаство, але не вберегла себе. Стала дівчина горобиною. А матуся її, втративши єдину доньку, свою відраду і помічницю, попросила і собі у Бога благословення стати деревом.
З Божого благословення затріпотіла жінка листям, зарясніла червоними ягодами. Так мати стала калиною, в якої ягоди також гірчать.
У селі Вербове на Дніпропетровщині можна почути таку історію, розказану його мешканкою. Її тато посадив горобину на подвірʼї, коли вона була ще маленькою, на радощах, що зʼявився син – продовжувач роду. Дерево для дітей стало символом дитинства. Щоранку проводжало їх до школи, а ввечері зустрічало з прогулянок. Коли діти хворіли, горобина ділилася своїми цілющими ягодами. Восени терпкі, а взимку солодкі, вони годували і веселі зграї синичок, радували око своєю красою. Діти виросли, розʼїхалися, а коли з’їжджалися до батьківської хати, неодмінно сиділи під горобиною, бо навіювала вона їм спогади дитинства.
Ось і цієї осені горять, палають грона горобини по всій Україні. А вродило ж її ой як густо. Червоні, як кров, ягоди, бо ж напоєні кров’ю загиблих українців. Та не лихо, не біду віщує нині горобина, а перемогу над лютим ворогом. І продовження життя…
Радимо прочитати:
Вакулюк П.Г. Оповіді про дерева.– Киев: Урожай, 1991.– 296 с.
Макаревич М. Казка про Каштан і Горобину.– Київ: Видавничий центр «12», 2014.– 22 с.
Морозова О.І. Лікарські властивості й використання аронії, вишні, горобини, черемхи.– Донецьк: БАО, 2006.– 238 с.
***
Вірш про горобину: [вірші та загадки про горобину для дітей] // https://dovidka.biz.ua/virsh-pro-horobynu
Горобина червона – лікувальні властивості та протипоказання.– Режим доступу: https://agronomist.in.ua/sad/likarski-roslini-ukraini/gorobina-chervona-likuvalni-vlastivosti-ta-protipokazannya.html
Все про горобину.– Режим доступу: https://medfond.com/korysni-produkty/vse-pro-gorobinu.html
Ця незвичайна магічна горобина... // https://siver.com.ua/news/cja_nezvichajna_magichna_gorobina/2010-10-17-6044
Радимо переглянути:
