Фото. Амазонка після бою // Сучасна ілюстрація // http://veterano.com.ua/index.php?option=com_
content&view=article&id=5446:ukrajinski-amazonki-zv-yazok-pradavnikh-kosachok-iz-suchasnimi&catid=36&Itemid=191
У цих народів жінки подібно чоловікам залучаються
до війни і ніскільки не поступаються їм у хоробрості,
тому багато великих подвигів було звершено славними
жінками не тільки в Скіфії, але і в сусідніх з нею землях.
Діодор Сицілійський
На прадавніх степових просторах України виник і зробив крок у міфи та легенди образ амазонки – сміливої гордої войовниці, яка звитягою не поступалася чоловікам. У різні часи тривали активні спроби розшукати сліди амазонок. Та чи були вони насправді? Що свідчать стародавні історики, чи знаходять підтвердження їхнього існування сучасні науковці?
Слово «амазонка», ймовірно, походить від іранського «ha-mazan» – «жінка-воїн» або від «a-masso» – «недоторкана» (для чоловіків). Ще за одним, грецьким, тлумаченням – «безгруда». За деякими дослідженнями, «амазонки» – грецьке спотворення слов’янського слова «омужені», тобто «мужні жінки», як вони самі себе та інші народи їх називали. Ще одна версія – від слов’янського «саможонки», тобто «самі жінки».
За іншою версією, амазонки (косачі, косачки) – войовнича община давньоукраїнського жіноцтва, що у III–І тисячоліттях до н. е. заселяли низ Дніпра, причорноморські та приазовські степи і багато інших територій. Косачками їх прозвали через те, що жінки-воїни носили довгу дівочу косу як ознаку вільної, незалежної жінки.
За припущенням письменника В.Ю. Шевцова, назва «амазонки» походить від слова «мазати». Щоб налякати ворога, дівчата намазували обличчя, розмальовуючись під неймовірних страховиськ. Можливо, саме амазонки першими застосували таку технологію, бо чоловіче обличчя, заросле вусами і бородою, розмалювати було проблематично. Проте, остаточно етимологія назви досі нез’ясована.
Науковці розрізняють три групи амазонок:
• азіатські амазонки (мешкали на берегах Чорного моря, у районі річки Фермодонт у північній частині Малої Азії, що впадала в Понт поблизу м. Феміскіри, та пізнішого заснування міст Смірни, Ефесу тощо);
• скіфські амазонки (спілкувалися з сусідніми скіфами, а згодом – із сарматами);
• африканські амазонки (за цариці Мірини здобули перемогу над горгонами й атлантами, перейшли Єгипет і Аравію та заснували столицю над озером Трітоніс; їх знищив Геракл).
У дослідженні Т. Скрипника «Амазонки в античній традиції» розглядаються три основні варіанти існування їхньої держави: перший – як народ, що складається виключно з жінок; другий – про такий народ, у якого жінкам належить панування, особливо у військовій справі, третій варіант пов'язаний із численними етнографічними відомостями про те, що жінки брали участь у військових діях нарівні з чоловіками. У першому варіанті більше міфічного, у другому – міф і реальність уживаються разом, у третьому – реальне, безсумнівно, переважає.
Цікава версія сучасної української дослідниці Ольги Мікули, яка припускає існування амазонок на території України на основі фольклорного матеріалу, записаного ще Оленою Пчілкою. Сьогодні деякі топоніми вказують на існування на українських землях одностатевих поселень. Так, населені пункти, які у своїй назві мають корінь баб- розкидані по всій Україні. Найбільше таких топонімів філологиня виявила у центральних і західних областях. Зокрема, села Бабино, Бабине, Бабин, Бабське, Бабичі є у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Рівненській, Хмельницькій, Закарпатській, Вінницькій областях. У Самбірському районі Львівської області недалеко одне від одного знаходяться два села – Хлопчиці і Бабина. Можливо, в давнину, за гіпотезою Ольги Мікули, тут жили окремо чоловічий і жіночий гурти.
Повідомлення античних авторів про савроматів, або сарматів були підтверджені лише наприкінці ХІХ ст, коли в курганах, розташованих на тих землях, де, за відомостями античних авторів, жили племена синів амазонок, археологи знайшли жіночі поховання з бойовою зброєю.
Бум археологічних розкопок другої половини XX століття охопив і території півдня України, заселені колись стародавніми кочівниками – кімерійцями, скіфами, сарматами. В результаті були отримані найцінніші матеріали, що підтверджували амазонство.
Досліджуючи кургани, українські археологи виявили поховання молодих озброєних жінок. Зібравши й узагальнивши весь доступний матеріал, археологи В. Іллінська та О. Фіалко стверджують, що в скіфському суспільстві існували жінки-воїни. Щоправда, скіфські амазонки не були схожі на описаних Геродотом амазонок-чоловіковбивць.
«Наші» брали участь у кінних легкоозброєних допоміжних загонах. Володіння зброєю жінками кочівників було результатом їхнього кочового способу життя. Справою кожного чоловіка був випас худоби і війна. А коли чоловіки вирушали в далекі грабіжницькі походи, захист основного багатства – худоби від хижих звірів і не менш нахабних сусідів, а також безпеку родини брали на себе жінки.
На повагу заслуговує і тактика, до якої вдавались амазонки. Завдяки легкій вазі вони могли швидше скакати на конях і блискавично маневрувати в бою. Аналіз кісток із захоронень вказує на неабиякий розвиток м’язів і деформацію кістяка, характерну для тривалого перебування верхи на коні.
Запорізькі археологи розкопали стародавнє поховання, яке підтверджує: жінки-воїни не просто існували, а й мали чоловіків і не позбувалися грудей.
«Ще в 1957 році було знайдено поховання жінок-воїнів. Його відкрив відомий запорізький краєзнавець і археолог Олександр Бодянський. Але тоді розкопки не проводили. Роботи почалися тільки в 1993 році і йшли одинадцять років», – розповідає завідувачка відділом історії краю Запорізького обласного краєзнавчого музею Зоя Попандопуло.
За майже сорок років «простою» багато артефактів з могильника пропало. Щось забрало Каховське водосховище, берег якого зовсім поруч. Щось розтягнули місцеві жителі. Люди розповідають, що коли зводили свої будинки, то постійно натикалися на давні поховання. Коли ж археологи нарешті почали розкопувати ґрунтовий могильник, то серед 53 могил виявили 10 жіночих поховань. Причому поряд зі скелетами лежала зброя. А яких жінок могли ховати зі стрілами, списами і мечами? Тільки амазонок. У могилах також були прикраси: бронзові сережки, браслети, персні та намиста. Деякі вироби були зроблені зі склопасти – цей матеріал привезли скіфам греки, але секрет його виготовлення давно загублений.
І все ж вчені сумнівалися: а раптом помилка? Адже за кістяком важко однозначно визначити стать. Намиста і браслети могли випадково потрапити в могильник.
Всі крапки над «i» розставили антропологи, які провели кілька експертиз і зробили висновок: у могильнику поряд із дітьми і чоловіками дійсно поховані жінки. Наймолодшій було 18 років, найстаршій – 50. Дівчата переважно зростом 160–164, найвища – 170 сантиметрів.
Найчастіше в жіночих похованнях трапляються бронзові наконечники стріл, так званий «скіфський лук», який був досить грізною зброєю. Він посилав стрілу на відстань понад 500 метрів. Пізніше на зміну луку скіфського типу прийшли так звані гунські луки довжиною близько 1,5 м. При пострілі для натягування лука необхідно було прикласти зусилля у 40–60 кг. Якщо вправний лучник випускав за одну хвилину 10–12 стріл, можна уявити собі, яку фізичну підготовку мали степові амазонки!
«Всі ці жінки займалися ратною справою, – продовжує Зоя Попандопуло. – При цьому наші розкопки спростовують легенди про амазонок, описані Геродотом. Зокрема, про те, що їм у дитинстві перев'язували одну грудь, щоб не росла і потім не заважала стріляти з лука. Геродот особисто не бачив амазонок. Він написав про це зі слів скіфів. Але всі їхні зображення на посудинах, металевих виробах, а також скульптури (наприклад, на фризі афінського Акрополя) свідчать: дівчата були фізично повноцінними».
Знахідка запорізьких археологів спростовує і те, що амазонки не створювали сімей і жили виключно жіночою компанією, а чоловіки їм були потрібні тільки для продовження роду. Якщо у амазонки народжувався хлопчик, його віддавали на виховання батькові, а ось усіх дівчаток залишали при собі.
«Скіф'янки виходили заміж, – пояснює Зоя Попандопуло. – В одному з поховань ми знайшли останки чоловіка. Він помер раніше жінки, і його скелет був відсунутий під саму стінку катакомби, а в центрі лежала жінка з дитиною і зброєю. Ось така сім'я».
Від чого загинули амазонки, сказати складно. Жодна не посічена мечем, значить, померли своєю смертю? А може загинули від стріл? Наконечники зазвичай пробивали м'які тканини, люди вмирали від кровотеч або інфекцій, занесених у рану. Вражає ще одне. Якщо в жіночих могилах сарматів цього періоду перебувала велика кількість предметів, то в чоловічих – майже нічого. В одній був знайдений тільки горщик, у кількох інших – чоловіки поховані з дитиною на руках. Отже, бідність чоловічих могил ще більше наводить на думку про тодішній матріархат.
Цікавою є знахідка золотих обкладок піхов меча з кургану Чортомлик (Нікопольський район) із зображеннями багатофігурних батальних сцен. Ці знахідки датуються 340–320 рр. до н.е.
Фіалко О.Є., співробітниця Інституту археології НАНУ, звернула увагу на персонажів, зображених на золотій обкладинці піхов меча зі скіфського кургану Чортомлик. У центрі пластини розташована пара воїнів, ліворуч – атакуючий гопліт у широкому плащі. У випростаній вперед лівій руці він тримає великий округлий щит, у відведеній назад для удару правиці стискає короткий меч. Праворуч від нього впала на коліна амазонка. Корпус її трохи відкинутий назад, лівою рукою вона спирається на землю, очевидно, намагаючись утримати рівновагу, в піднятій правій руці затиснуте руків’я сокири, занесеної для удару. Незважаючи на шалений натиск супротивника, амазонка відчайдушно обороняється.
Трактування персонажа ґрунтується не лише на позі воїна і зброї – сокирі з тонким руків’ям, характерним для передачі жіночих образів у батальних сценах, а й на іконографії цього образу. Йдеться про витончену фігуру з підкресленими грудьми. Замикає композицію фігура коня під сідлом, що скаче щодуху і тягне по землі пораненого (чи мертвого) вояка, який ще стискає в лівій руці повід. Голова воїна знесилено повисла, правиця волочиться по землі. Вбрання цього персонажа таке саме, як і в амазонки – короткий у складках хітон і м’яка шапка з довгими клапанами. Ця особа, очевидно, представляє загиблу амазонку. Місцем виробництва золотих накладок піхов мечів так званої троянської серії історики вважають Боспор. Цілком можливо, що у могилі на кургані Чортомлик була похована висока особа з військової верхівки, що особливо відзначилася в бою.
Археологи констатують, що сцени з амазонками мали широке розповсюдження і відображали художні орієнтири та вподобання й еллінів, і римлян, і варварського (у нашому випадку, скіфського) населення.
На території Покровського комбінату Інститут археології НАН України проводив розкопки курганів стародавніх скіфів. Їх датують IV століттям до нашої ери. В останні дні перебування археологічної експедиції у Покрові їм вдалося зробити сенсаційну знахідку. Виявили могилу з останками молодої дівчини! На щастя, могила виявилася нерозграбованою, і це дозволило зробити сенсаційні висновки.
Як пояснив керівник експедиції Сергій Полін, дівчина була свого роду амазонкою та, швидше за все, загинула в бою. Оскільки могилу не порушили, на руках та шиї дівчини були прикраси: браслет і намисто. Крім того, поруч із нею у похованні були чаша, невелика амфора та сагайдак зі стрілами. Стріли від часу зотліли, але наконечники збереглися. Неподалік лежали залишки коня, коней стародавні скіфи клали до могил для відкупу… У тогочасному скіфському суспільстві, а це 2400 років тому, кожна десята жінка мала зброю, вправно їздила на коні й володіла мечем.
Ще одну могилу справжньої амазонки, за припущенням, знайшли учасники археологічної експедиції Запорізького державного університету у скіфському некрополі Мамай-гора на Запоріжжі. Жіноче скіфське поховання виявилося непограбованим, що трапляється дуже рідко. Біля лівої руки лежали вістря стріл, а в головах – бронзове люстерко. Наявність такого жіночого аксесуару свідчила, що ця пані була не простолюдинкою. А найцікавіше – у ногах скіф'янки стояла мініатюрна посудина для парфумів…
Ось такі були скіфські амазонки: захищали сім'ю зі зброєю в руках, займалися побутом, народжували дітей, чоловіків на війну проводжали і при цьому не забували, що вони жінки, і любили вбиратися.
Як бачимо, міфологічні та історичні сюжети про амазонок, поширені у мистецтві, літературі та фольклорі стародавнього світу, знаходять певне підтвердження при археологічних розкопках.
Жінки, які нарівні з чоловіками захищали рідну землю та оберігали сімейне вогнище, зіграли свою унікальну роль в історії. Якщо зважити на те, що скіфи і савромати – пращури праслов’янських племен, то зрозуміло, чому жінка в Україні, зокрема на Придніпров’ї, зберігала дух незалежності в ті часи, коли прекрасна стать по всій Європі була загнана, на думку Наталі Околітенко, в такі собі моральні резервації... Амазонки довели, що не існує царини, де б жінка не могла стати поряд із чоловіком, нічим йому не поступившись.
Радимо прочитати:
Кравченко О.П. Амазонки Дніпра: легенди.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2006.– 308 с.
Стус В.І. Чарівний пояс амазонки: історія кохання цариці косачок Фалестри і легендарного Олександра Македонського: історична драма на дві дії та чотири картини.– Дніпро: LizunoffPress, 2017.– 45 с.
***
Джунь Л. Жінки в історії України. Амазонки: вигадка чи реальність? // Історія в рідній школі.– 2017.– № 5.– С. 36–41.
Околітенко Н. Гендерні проблеми: легенди і генетика (амазонки) // Українська культура.– 2006.– № 9.– С. 27–28.
Фіалко О.Є. Сюжети амазономахії та грифономахії в античній торевтиці // Археологія.– 2011.– № 1.– С. 77–90.
***
Глоба Т. Загадкові степові амазонки. Невигадані історії. Частина 1: [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.dnipro.libr.dp.ua/amazonki_sarmati_legendi
Глоба Т. Загадкові степові амазонки. Невигадані історії. Частина 2: [Електронний ресурс].– Режим доступу
Сенсаційна знахідка. На Запоріжжі знайшли нерозграбоване поховання скіфської амазонки: [Електронний ресурс].– Режим доступу
Фиалко Е.Е. Могилы вооруженных женщин Рогачикского курганного поля: [Електронний ресурс].– Режим доступу
