Дуб – один із найдавніших символів українського народу

Могутній дуб, прадавній дуб
Стоїть побіля яру.
Розкинув свій листатий чуб,
Чолом торкає хмару.
Одвіку згорблене гілля,
Кора немов сталева.
У лісі дідові здаля
Вклоняються дерева.

Марія Пригара

Фото. В. Форостецький «Хортиця. Священний дуб» // http://universe.zp.ua/?p=22214

Із прадавніх часів у багатьох народів дуб вважався найкрасивішим деревом, і до нього ставилися з пошаною та любов’ю. У перекладі з латини так і називається «гарне дерево» –Quercus, від кельтських слів «quer» – «гарний» і «cuez» – «дерево».

Дуб є представником роду багаторічних рослин родини букових, що налічує близько 600 видів. Його представники поширені переважно у помірних областях Північної півкулі. Це великі дерева до 40 метрів заввишки, рідше – низькі дерева або кущі. Стовбур у них, як правило, товстий, гілки звивисті, кремезні, утворюють широкий намет із листя, який справляє враження потужності та сили. Дуб – одна з найдовговічніших порід дерев на землі, вік якої становить 400–500 років, окремі дерева здатні прожити понад 1000 років. 

Можливо, саме за ці якості дерево у наших предків, древніх слов’ян, вважалося священним. Вони пов’язували його з ім’ям верховного бога – Перуна, називали царем лісу. Вірили, що він «символ могутності та довговічності роду, цілісності й здоров’я, символ повноти життя, могутньої сили й величної краси. Дуб – живе втілення сильного здоров’я і здорової сили, а тому не вміє хворіти і не вміє бути слабким. За своїм характером ніколи не гнеться – його можна тільки зламати! Він сміливо стоїть проти всякого буревію, навіть сильнішого від себе, бо його стійкість не так від його власної сили, як від його визначної гордості. Він не любить змін і довго опирається їм: навесні пізніше всіх розпускається, а восени якнайдовше не розлучається з листям… Він – дерево життя».

У давнину люди були впевнені, що в дубах перебувають душі померлих предків, і саме з цим деревом були пов’язані численні магічні обряди, наговори, прикмети тих часів. Вважалося, що дерево може зцілювати і передбачати. Дуб не можна було рубати, завдавати йому шкоди, порушників чекала неминуча кара. Біля дуба молились і просили у богів поради та захисту, освячували зброю. Мандрівники зоставляли біля дерева патериці на вдалу та спокійну дорогу. До нього восени приходили молоді дівчата «слухати духа», який шелестом падаючого листя передбачав їм майбутнє. Під час обрядів народ прикрашав свіжими гілками своїх жерців, жінки одягали на голову березові вінки, а чоловіки – дубові. Усі ранні шлюби влаштовували під найстарішим деревом, а якщо жінка хотіла дитину, часом її знаходили в лісі, коли вона пристрасно обіймала могутній дуб. Відваром з кори лікували опіки та зубний біль. На гілки дуба «заговорювали» безсоння.

З переказів збереглась давня легенда.

Князь Святослав Хоробрий повертався з Константинополя додому, і напали на нього біля порогів Дніпра печеніги. Довго і запекло билися князь і його ратники, та сили їхні танули, і нарешті Святослав залишився сам. Зраділий хан Куря велів узяти його живцем.

Востаннє змахнув мечем князь, і завмерли від страху печеніги. «Гуляй, Курю, буде і тобі буря! – грізно гукнув Святослав. І тут раптом побачив, що стоїть він під самісіньким могутнім старим дубом. Просяяв він обличчям і зі словами: «Прийми, брате, могутній дубе, мою душу», з силою увігнав меча собі в груди і прибив ним себе до дерева. Тієї ж миті загриміло небо, здригнулася земля, вогненна злива ринула на печенігів, і пострибали вороги, як ті жаби, в Дніпро-Славуту, б’ючись об гостре каміння та тонучи в бурхливих хвилях. Коли все стихло, вцілілі печеніги знову кинулися до дерева, але не знайшли там тіл ні Святослава, ні інших русичів. Тіла їхні спопелив небесний вогонь, кістки білі поховала Матінка Сира Земля, а душі їхні нетлінні розвіяв вітер над берегам Дніпра-Славути, і втілилися вони в деревця молодих квітучих дібров...

З приходом християнства на наші землі, стародавні язичницькі вірування й обряди зазнали жорстоких утисків. Церква цілеспрямовано боролася з вірою у святість дерев, поклоніння їм як божествам, намагалась очорнити традиції та святині. Дубові дісталося найбільше. Можливо, саме з тих часів поширились прислів’я «ніби з дуба впав», «тупий, як дуб» та інші. Та, незважаючи на всі заборони, культ дуба завжди мав помітний вплив на культуру і звичаї українців.

Особливе ставлення до дуба було у запорозьких козаків, які започаткували свою державу – Січ на скелястому острові Хортиця біля величного Дніпра. Там ріс легендарний дуб, про який ще у Х столітті нашої ери писав візантійський імператор Константин Багрянородний. Важається, що дуб прожив майже 2000 років, аж до 1871-го і всох від старості. За переказами, запорожці встановили йому пам’ятний знак, а з його жолудів насадили сотні молодих дубків на острові та по усій Україні. Козаки вірили: поки на Хортиці шумлять дуби, доти буде захищена Україна.

Дуб століттями був козацьким оберегом і відігравав певне місце в культурі козацтва. Українські лицарі – захисники християнської віри – будували багато храмів і монастирів. При будівництві цих споруд використовували дубові балки – міцний і довговічний матеріал. Зберігали священні реліквії – дубові уламки хреста-розп’яття Спасителя, привезені з походів. Носили натільні хрести та ладанки, вирізані з дуба. Для спорудження своїх славнозвісних човнів-«чайок» використовували дубові бруси та дошки. Один із головних атрибутів побуту козака – люлька. Її теж виготовляли переважно з дуба. До наших часів існує багато легенд про те, як дуб рятував вояків від лихих ворогів, ховаючи під своїм корінням або в дуплах, про таємничі козацькі скарби, приховані під дубом.

Поважне ставлення до дерева збереглося до наших часів: він оспіваний у багатьох піснях – «Ой на горі два дубки», «Зелений дубочок», «Ой ти дубе, дубе…» та інших; у легендах – «Про парубка, який став дубом», «Про дуба, чорта і тютюн», «Про Дідо-Дуб». До образу дуба звертались письменники, з сучасних, зокрема Павло Тичина, Василь Симоненко, Іван Гнатюк. Художники Тарас Шевченко, Олексій Шовкуненко, Володимир Форостецький із задоволенням зображували могутнє дерево на своїх картинах. 

На вишитих рушниках і писанках до цієї пори зберігаються мотиви дубового листя, часто разом із зображенням калини як символами чоловічого і жіночого початку, батька і матері. У деяких родинах існує традиція висаджувати молоденький дубок при народжені сина. Щоб хлопчик ріс міцним, мужнім, витривалим, а роки його життя були довгими і вдалими.

З гордістю згадуємо, що Україна має на своїй території декілька дубів-довгожителів, яких взято під державну охорону як ботанічні пам'ятки природи та включено у Природно-заповідний фонд України. 2009–2013 роках завдяки екологам і Міністерству екології та природних ресурсів відбувся всеукраїнський конкурс із визначення найстаріших, відомих, історичних, видатних і естетично цінних дерев «Національне дерево України». За результатами конкурсу найстарішим серед дубів (номінація «Найстаріше дерево України») є Дуб Чемпіон віком 1300 років у селі Стужиця Великоберезнянського району Закарпатської області. Це один із найстаріших дубів України. Він має окружність стовбура 9,6 м, діаметр – три, а висоту – 30 метрів. Станом на 2015 рік дерево має певні пошкодження стовбура, потребує негайного лікування та належного догляду. 

Також заслуговує особливої уваги Дідо-дуб, «батьком» якого є Дуб Чемпіон. Його вік становить 1100–1200 років, висота стовбура – 30, окружність – 9,1 метри. Про Дідо-дуба є декілька місцевих легенд. За однією з них, дуб виріс із жолудя, який заніс сюди величезний вепр. За іншою легендою, в минулі часи під дубом збиралися розбійники і ділили награбоване добро. За третьою легендою, дуб посадив у давню давнину якийсь чоловік на честь односельців, які загинули під час епідемії чуми.

Меморіальними пам’ятками (номінація «Меморіальне дерево України») визначено Три дуби Тараса Шевченка в селі Будище Звенигородського району Черкаської області. Перший дуб має обхват стовбура 8,40 м, висоту – 20 м., вік – 1000 років. Другий – обхват стовбура 7,50 м., висоту – 25 м., вік – 900 років і третій дуб – обхват стовбура 8,50 м., висоту 20 м., вік – понад 1000 років. Ці дуби ростуть в яблуневому саду Шевченківського сільськогосподарського коледжу, де колись була розташована садиба пана Енгельгардта. У путівнику «Шляхами Великого Кобзаря» зазначено, що пан Енгельгардт, одержавши в спадщину Будище та сім сіл, у 1828 році збудував у селі маєток. У 1828–1829 роках у нього служив козачком юний Тарас Шевченко і в дуплі одного з тих дубів ховав свої малюнки 

Патріарх українських лісів, який вважається одним із природних чудес України, відомий в Україні Дуб Максима Залізняка в селі Буда Чигиринського району Черкаської області. 1100-літнє дерево росте на південному схилі Кириківського Яру на території урочища Холодний Яр. Ширина обхвату його стовбура – 9 метрів, висота – 30. У стовбур шість разів вражали громовиці.

Назву отримав на честь Максима Залізняка, відомого діяча повстання часів Коліївщини, котрий разом із гайдамаками спочивав та проводив наради на цьому місці. За переказами, під його шатром відпочивали Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Павло Павлюк, Андрій Журба, Семен Неживий, Тарас Шевченко та інші.

У 1972 році дуб отримав статус державної пам'ятки природи місцевого значення (ботанічний релікт). У 1997–1998 роках дуб почав усихати. Аби його врятувати, у свердловини глибиною 70 метрів навколо стовбура закачали спеціальні добрива. Для пiдживлення під корінь закопали органіку. Такі заходи були дієвими – дерево ожило. Але через природні чинники й окремих відвідувачів, серед яких побутує легенда, що шмат кори дуба надає сили та щастя, Дуб Залізняка потребує постійного догляду. Наразі ним опікується Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». У 2020 році для допомоги в догляді за дубом було залучено Польське товариство арбористів (арборист – фахівець із обслуговування та догляду за деревами).

До найцікавіших історичних дерев України також потрапив Запорозький дуб віком 700 років, пам'ятка первісних дубових пралісів Подніпров'я. Розташований у правобережній частині Дніпровського району міста Запоріжжя, в межах колишнього селища Хортиця в одній з численних балок розгалуженої системи долини річки Верхня Хортиця. За даними 1979 року: висота дерева – 36 м., діаметр крони – 63 м., обхват стовбура – 6 м. 32 см., дуб родив раз на два роки, даючи до чотирьох центнерів жолудів. 

Історія дуба неймовірно цікава, овіяна численними легендами і… трагічна. Перша згадка про нього збереглася у переказах кінця ХVІІІ ст. колоністів-менонітів, для яких дерево відігравало важливе місце у культурному житті громади. За радянських часів місцевість біля дуба перетворили у найвизначніший туристичний об'єкт обласного центру, нібито пов’язаного з історією запорозького козацтва. В результаті людської недбалості та екологічної необізнаності у кінці 80-х років ХХ ст. легендарне дерево захворіло і почало всихати, з нього пообпадало листя, а згодом і майже вся кора. Вчені, ентузіасти екологи усіляко намагалися врятувати пам'ятку. Навесні 1996 р. на одній з його гілок з'явилося листя, що вселило надію в одужання дерева. З 2002 року проводяться роботи зі збереження дуба: встановлені металеві щогли, що підтримують гілки, деревину обробляють речовинами для її консервації, ставлять лікувальні крапельниці зі спеціальним розчином, ґрунт під деревом укріплюють для запобігання просідання. Та, незважаючи на такі зусилля, стан дубу поступово погіршувався, одна за одною обламувалися його сухі гілки. 2015 року в суху частину дерева потрапила блискавка. Врятувати нинішній вигляд дуба для нащадків можна завдяки консервації, але це небажано, бо одна гілка дерева ще жива. 

Щороку з єдиної живої гілки дуба збирають від кількох сотень до кількох тисяч жолудів, які висаджують і роздають у вигляді паростків. «Діти» Запорозького дуба ростуть не тільки в Україні, а й у Польщі, США, Латвії, Естонії, Данії, Швеції, Канаді, Японії, Грузії, Азербайджані, Туреччині, Ізраїлі, Китаї, Білорусі. 

Юзефінський дуб віком 1000 років росте в селі Глинне Рокитнівського району Рівненськой області на території ботанічної пам'ятки природи – «Юзефинська Дача», посеред місцини, що зветься Радзивилівська пуща. Свою назву місцевість отримала від роду литовських князів Радзивілів, які з ХV століття володіли цими землями у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. За місцевими переказами, Юзефинський дуб є свідком походів на древлянські землі київського князя Ігоря 945 року та княгині Ольги, тому має другу назву – «Дуб князя Ігоря». У ХХ столітті деякі природознавці підтвердили цю легенду, визначивши за фітограмою вік дуба в 1350 років, завдяки чому він потрапив до переліку Природних чудес України та навіть був визнаний найстарішим дубом. Проте, подальші точні виміри засвідчили, що його обіймище становить 7,90 м, висота до 20 м, вік – близько 1000 років.

Дуб Франца Йосифа віком 120 років зростає в селі Лисовичі Стрийського району Львівскої області. Його обхват 3,10 м, висота 25 м. Під дубом наприкінці ХІХ століття відпочивав імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф, на честь якого і назване дерево. Біля дерева є пам’ятна табличка. Поблизу 98 могил солдатів, полеглих у боях Першої світової війни. 

Найкрасивішими (номінація «Естетично цінне дерево України») визнано одразу два довгожителі. Перший – Дуб Ґрюневальда віком 900 років, який зростає на території санаторію у Голосіївському районі в Конча-Заспі під Києвом. Він також вважається найстарішим деревом Києва. Його стовбур має обіймище 7 м. і висоту 20 м. Є дві версії назви дерева: першу пов’язують з ім’ям німецького художника XV–XVI століть Матіаса Ґрюневальда, який малював казкові та фантастичні дерева. Інша говорить, що назва дерева якимось чином пов'язана з Грюнвальдською битвою.

Другий у цій номінації – Монастирський дуб, який називають найбільш високим і струнким стародавнім дубом України. Дерево росте в Коропському районі Чернігівської області в Мезинському національному парку поблизу Рихлинського чоловічого монастиря біля печер. Обхват стовбура – 7 м., висота – 40 м., має мальовничі дупла. Вік дерева близько 800 років. Має статус ботанічної пам'ятки природи ще в 1964 році. На жаль, нині дуб має проблеми зі здоров’ям і потребує лікування.

Дерева, яким судився довгий вік, стають священними, їм надають сакрального значення. Адже скільки історичних подій, змін у природі та суспільстві їм судилося побачити за століття чи тисячоліття! Зберігаймо наші національні символи!

Радимо почитати:

Борейко В.Е., Стеценко Н.Ф. 500 выдающихся деревьев Украины.– Київ: КЭКЦ, 2011.– 203 с.

Вакулюк П.Г. Оповіді про дерева.– Київ: Урожай, 1991.– 296 с.: іл.

Запорожский дуб. Záporožsky dub. Фотобуклет.– Київ: Мистецтво, 1979.– 24 с. 

Івченко С.І. Дерева-пам’ятники.– Київ: Наукова думка, 1967.– 93 с.

Киценко М. П. Хортиця в героїці і легендах.– Дніпропетровськ: Промінь, 1972.– 132 с.