Колодій-Сонце // https://lenta.ua/tsogo-tizhnya-u-narodi-vidznachayut-
kolodiya-u-chomu-sut-traditsiyi-prikmeti-chogo-ne-mozhna-robiti-134202/
Свято Колодія сягає доби Трипільської культури. Звичайно, воно дещо змінилось під час впровадження християнства у часи Київської Русі: як і всі народні свята та звичаї, набуло християнського релігійного змісту, але традиції його святкування здебільшого залишились незмінними.
Колодій – тиждень перед початком Великого посту, який не має визначеної дати, бо залежить від дати Великодня кожного року. У народній традиції це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи, відома як «Колодій», «Колодка», «Масниці», «Колодки», «Сиропусний тиждень», «Сирна неділя», «Пущення», «Загальниця», «Ніжкові заговини» тощо. До XVII ст. Колодій відзначали аж декілька тижнів. Потім свято тривало упродовж семи днів. У ньому тісно переплетені елементи язичницької міфології та християнства.
Колодій у наших пращурів – маленький Сонце-Божич, який від свого Різдва (22 грудня) уже підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм: Коло- Сонцем, яке активно набирає сили, тобто Діє.
За народним повір’ям, Колодій – стародавній Бог шлюбу, примирення та взаєморозуміння; опікун подружнього життя, який сприяє скріпленню нової родини, дбає про здоров'я і життєві радощі, охороняє від недуг. Він приходить до людей у цей тиждень, аби допомогти їм відновити втрачену за зиму енергію та пробудитися разом із першим подихом весни. Свято Колодія – це прославляння Сонця.
Головною обрядовою стравою Колодія були вареники (або пироги) із сиром, які вживали з маслом чи сметаною. На козацьких землях це була головна ритуальна страва. Недарма ж козаки жартували, що на Масницю й турки вареники їдять. Вареники символізували молодий місяць, який, своєю чергою, був символом жіночої енергії.
Здавна випікали також і млинці. Звичай випікати млинці походить від стародавнього культу Сонця, яке народилося наприкінці грудня, відколи світловий день почав зростати. Усі каші у цей тиждень також готували виключно на молоці. Локшину та галушки теж варили на молоці. Популярними були й сколотини (маслянка) від збивання масла. «Хай буде, – казали, – і маслянка, аби щоранку». Головним напоєм були наливки та трунки. Готували і холодець зі свинячих, курячих чи баранячих ніжок, а тому він іще називався «ніжкові заговини».
Сьогодні на Колодія готують вареники не лише із сиром, солоним і солодким, а й з картоплею, смаженою капустою, картоплею і капустою разом, пшоняною кашею зі шкварками, печінкою, вишнями, сушеними грушами, маком. Смакують і налисники, й сирники, і пиріжки з сиром зі сметаною та маслом.
Свято супроводжують обрядами, пов'язаними з проводами зими та зустріччю весни. Воно має характер загального примирення, злагоди та всепрощення. Зазичай у цей час влаштовують народні гуляння, а всі дійства спрямовані на те, щоби прогнати зиму і розбудити природу від сну.
У всі ці дні не виконували великих робіт, а славили Колодія, Сонце, Весну і Світло. Всі обрядові дійства щедро супроводжували піснями, танками, жартами.
Цього тижня добігав час, коли молоді ще можна було справляти весілля, а на парубків, які не скористались цього року своїм шансом, чекало жартівливе покарання.
Неодруженим парубкам чіпляли до пояса чи до руки колодку, зняти яку дозволялось тільки за відкуп. Парубки повинні платити дівчатам викуп за Колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою. У такій жартівливій формі молодим чоловікам нагадували про важливість створення власної родини. Після Великого посту, коли знову наставав час одружень, хлопець, який уже обрав собі наречену, вимінював у неї цю колодку на писанки.
Дівчина ж, своєю чергою, могла висловити у цей час симпатію до парубка, якого вона обрала поміж усіх інших. Дівчата робили іншу, символічну «колодку» з атласу, з квітами, бісером та ініціалами свого обранця і дарували йому на Великдень – повертали Колодку. Такі обряди нерідко завершувались укладанням шлюбу.
А от заміжні жінки у понеділок зранку збиралися в корчмі «колодкувати». Брали невеличке поліно або палицю – Колодку та по черзі її вповивали шматками полотна. Це значить, що Колодка «народилася». Сповита колодка залишалась у шинку аж до суботи, бо у понеділок вона народилася, у вівторок хрестилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, в п’ятницю її хоронять, а в суботу оплакують.
Упродовж тижня жінки ходили по селу і прив'язували Колодку до ноги парубкам і дівчатам, які не скористалися з весільного сезону і не побрались, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, ніхто не бажав ходити з таким атрибутом, а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка та солодощі. Взагалі це свято багате веселими та радісними ігрищами. Бог Колодій жартує, однак водночас і навчає тих, хто не одружився або не має дітей, бо він ще й опікун подружнього життя, сприяє зміцненню нової родини, дбає про здоров’я та життєві радощі, охороняє від недуг.
Найголовніше, що в цей тиждень до Великого посту всі намагались помиритися, пробачити старі образи та попросити пробачення в інших, тому Колодія часто називають святом примирення.
За останнім днем тижня прогнозували ще й погоду. Вважали, яка Сиропусна неділя, таким буде і Великдень.
Радимо прочитати:
Воропай О. Звичаї нашого народу. Народньо-календарні звичаї. Український народний одяг: етнографічний нарис / худ. оформл. І. Бородаєвої.– Київ: Пульсари, 2012.– 632 с.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні.– Київ: Обереги, 1994.– 388 с.
Свята України в Національному музеї народної архітектури та побуту України / упоряд. Р. Свирида.– Київ: Горобець, 2020.– 104 с.: фот. кольор.– укр., англ. мовами.– Пер. вид.: Hlidays of Ukraine. At the National Museum of folk Architecture and RuralL lifestyle of Ukraine.
Скуратівський В.Т. Український народний календар.– Київ: Техніка, 2003.– 383 с.– (Народні джерела).
