(Образ козацтва в європейській літературі минулих століть)
фото. Запорожці на чайках атакують османські галери. Ілюстрація XVII ст. //
https://localhistory.org.ua/texts/statti/khotinska-viina-iak-kozaki-vriatuvali-ievropu-vid-osmanskoyi-imperiyi/
Останнім часом в усьому світі зріс інтерес до України й українців. Помаранчева революція, Революція Гідності, російсько-українська війна притягують до нашої держави погляди всіх країн і народів, у більшості викликають співчуття, повагу і захват стійкістю та мужністю українців і бажання більше дізнатися про нас. Шкода тільки, що цей інтерес спричинений трагічними подіями. Втім, і раніше, століття тому, Україна й українці теж викликали цікавість інших народів переважно завдяки війнам і боротьбі, козацьким звитягам.
Тема української козаччини, зокрема Запорозької Січі, протягом багатьох століть хвилювала уми європейських істориків, літераторів і мистецтвознавців. Перші згадки про козаків зустрічаються в генуезькій хроніці 1474 року про події у кримському місті Кафа (нині Феодосія). Втім, історики не впевнені, чи це свідчення про запорозьких козаків, чи про так званих «татарських».
Проте Мацей Меховіт, польський освітній і науковий діяч періоду Відродження, у «Трактаті про дві Сарматії» 1518 року вже розділив «казаків» (татар) і «козаків» (українців). Різницю між козаками і татарами, пізніше пояснював і військовий діяч Речі Посполитої, історик, філософ, письменник Алессандро Гваньїні у творі «Опис Європейської Сарматії», виданому в Кракові 1578 р., який швидко набув популярності у європейських країнах, а 1611 р. був перевиданий під назвою «Хроніка європейської Сарматії». Він писав, що козаки – це руський народ, вони дуже войовничі, але не грабіжники, а – християни, які боронять християнський світ від мусульман. Серед найперших відомих свідчень про козацтво також генуезькі хроніки кінця XV ст.
На початку XVI ст. в Європі широкого розголосу набули «турецькі пригоди» Самійла Корецького, козацького ватажка, нащадка князівського роду з Волині. Його воєнні дії та пригоди знайшли відображення в белетризованій «Історії останніх заколотів у Молдавії», автором якої був адвокат паризького парламенту Жан Баре. Книга написана в стилі захопливого авантюрного роману: битви, полон трьох принців і двох принцес, нерозділене кохання і насильницька розлука, сентиментальні листи і щасливий кінець.
З середини XVI ст. описи українських козаків з’являються в західноєвропейських «космографіях», так називались у той час надзвичайно популярні видання, розраховані на широкі кола читачів. В одному з них («Космографія», 1544) німецький вчений-гуманіст Себастьян Мюнстер описав Україну, щедро перемішуючи реальні факти з вигадками. «Ґрунти тут такі родючі, що без обробки й посіву по три роки підряд родять пшеницю; плуг, залишений у полі, за кілька днів заростає буйними травами; риба в ставках плодиться «за допомогою неба», бо разом із дощем випадають ікринки, а що вже бджіл та меду – міряно-неміряно!»
Про козаків писали французькі істограф і мандрівник Андре Теве в описах Русі-України, наведених у книзі «Всесвітня космографія» (Париж, 1575) та історик Жак де Ту. Поляк Ян Красівський вважав козацькі землі правітчизною всіх слов’ян. Венеційські посли у Стамбулі X. Вальєр і С. Контаріні відзначали хоробрість запорозьких лицарів, останній писав: «І недалеко вже той день, коли всюди будуть поважати країну й хоробрість цього народу».
Багато інформації про козацтво в знаменитому щоденнику Еріха Лясоти, австрійського дипломата, військовика і мемуариста, який у червні 1594 року за дорученням німецького імператора Рудольфа II виїхав на Запорозьку Січ із дорученням запросити козаків на імператорську службу для участі у війні проти Османської імперії. Мемуари «Щоденник Еріха Лясоти фон Стеблау» були видані німецькою мовою в 1854 і 1866 роках у місті Галле, його пізніше перекладали українською мовою Дмитро Яворницький, Василь Доманицький, Михайло Грушевський і Володимир Січинський.
Щоденник охоплює період 1573–1594 років. У ньому багато відомостей з історії та географії України, опис політичного життя і побуту Запорозької Січі, українських міст Києва, Львова, Луцька, Прилук, Кам’янця, Проскурова, Хмільника. Саме Е. Лясота першим із європейських авторів ужив термін «Січ» (нім. Feldläger). Матеріалами щоденника і досі користуються вчені, а в той час він став надзвичайно цінним джерелом про Україну, інтерес до якої в Європі не меншав.
Український літературознавець, фахівець із порівняльного дослідження світової й української літератури Дмитро Наливайко зазначав: «…у першій третині XVII ст. в Західній Європі склалася певна система уявлень про запорозьких козаків як козацьку християнську республіку, що розташована на крайній межі з мусульманським світом і веде з ним постійні успішні війни. Ці війни, ця героїчна боротьба з «невірними» повсюдно сприймалася на Заході зі схваленням, нерідко – зі справжнім захопленням».
Європейські народи пильно стежили за Хотинською битвою 1621 року, де гетьман Петро Сагайдачний очолював 42-тисячне військо. Її навіть називали «битвою за Європу». Один із найвідоміших істориків того часу, француз Мішель Бодьє, назвав військо Сагайдачного найвідважнішим, адже воно «зуміло зупинити османів та врятувати Європу». Відбиток козацьких війн із турками і татарами знайшов своє місце в слов’янських літературах. Хорватський поет Іван Гундулич в епічній поемі «Осман» взяв за сюжет події Хотинської битви. Польський бароковий поет Самуель Твардовський в поемі «Внутрішня війна» називав запорозьких козаків найстрашнішим бичем для турків. Першу частину цієї поеми пізніше, в 1681 році, переклав українською писар Лубенського полку Степан Савицький, вона була одним із джерел «Літопису» Самійла Величка.
Про битви і сутички на суші та на морі, про захоплення козаками турецьких кораблів і звільнення невільників, про їхні втечі в різні християнські країни постійно розповідали «летючі листки» та брошури (попередники газет і журналів), поширені в різних країнах Європи ХVІІ ст. Ці публікації, які називались «реляціями», користувалися великою популярністю серед читачів. Цікаві підтвердження цьому знаходимо в італійській побутовій комедії Армінія «Кольміліана», надрукованій у Венеції в 1639 році. В одній зі сцен цієї комедії дружина дорікає чоловікові, що той допізна засиджується в таверні; чоловік виправдовується тим, що йому там цікаво читати різні реляції, з яких можна багато дізнатись про козаків та їхню країну.
Відгомін запорозького козацтва та його боротьби з ворогами звучить і в іспанській драматургії пізнього Відродження і бароко. В драмі Лопе де Вега «Великий князь Московський» на сюжет з російської історії про Димитрія Самозванця помітне місце відведено запорожцям. Як відомо, вони підтримували претендента на московський престол і брали участь у його походах. Український літературознавець, фахівець із романо-германських літератур і мов Микола Балашов (1919–2006) зазначав: «Лопе настільки «східнослов’янізувався» в своїй драмі, що … навіть вжив деякі українські географічні назви в формі, що відповідає українській вимові». Зокрема, це стосується слова «Запоріжжя».
Відгомін козацьких війн прозвучав і в творчості відомого англійського драматурга післяшекспірівського періоду Джона Форда. В одній зі своїх п’єс (літературознавці вважають, що це трагікомедія «Красуня з готелю» 1626 р., написана Фордом у співавторстві з Мессінджером і Вебстером) він скористався сюжетом думи про Марусю Богуславку.
Жодна з книг про Україну не привертала, мабуть, такої уваги до себе і не користувалась такою популярністю як книга Гійома Левассера де Боплана «Опис України». Книгу цю читали члени Французької академії, була вона в бібліотеках вчених Босюе і Декарта, Людовика XIV, Вольтера і Наполеона. Користувались нею історики, географи, політики. Упродовж багатьох століть вона була авторитетним джерелом, витримала багато перевидань різними європейськими мовами.
Як свідок і учасник подій Боплан розповідає про козацьке повстання 1637–1638 рр., зокрема, про битву під Кумейками. Звичайно, є в книжці неточності, використовуються часом неперевірені дані, а то й просто чутки, і все ж книга стала для європейців ХVІІ ст. вікном у дивовижну та маловідому Україну, дозволила їм познайомитися з географією, історією обширної країни, побутом, характерними рисами козацького народу. Твір Боплана викликав значний інтерес ще й тому, що вийшов «Опис України» в час розпалу Національно-визвольної війни 1648–1654 років.
Події цього часу знайшли відгомін і в західноєвропейській художній літературі. Видатний поет французького бароко М.А. Жерар де Сент-Аман присвятив козацькій війні поему «Прохання Вісли» та «Станси». Цій же темі присвячені й «Історійки» Телемана де Рео. Численні та цікаві відгуки на визвольну війну знаходимо в «Історичній музі» Жана Лоре, яка являє собою специфічну поетичну хроніку життя Франції та всієї Європи з травня 1650 по листопад 1664 року і написана в легкому бурлескному стилі.
Дуже цікава книга італійця Лоренцо Крассо «Елогії уславленим воєначальникам», в якій цілий розділ відведено Богданові Хмельницькому. На думку автора, козацький вождь не герой, а бунтівник, який повстав проти законного монарха та підриває устої держави і разом з тим, віддаючи належне гетьманові, він пише, що той «відзначається дивовижною відвагою, дуже гострим розумом та великою освіченістю, а також палким прагненням до грандіозних справ».
Бурхливі події української історії привернули увагу Жана Расіна, великого драматурга французького класицизму. Особливо зацікавили його козаки та їхнє походження. Пояснюючи етимологію слів «запорозькі козаки», він говорить, що слово «козак» походить від слов’янського «коза», а «запорожець» – від слова «пороги», оскільки поселились ці козаки в тому місці Дніпра, де їх особливо багато».
Але однією з найважливіших для популяризації України у Західній Європі стала праця великого французького письменника доби Просвітництва Франсуа Вольтера «Історія Карла ХІІ», що вперше вийшла друком 1731 року. Вольтер докладно розповідає, де саме розташована Україна, яку він називає «l’Ukraine» або «pays des Cossaques» («країна козаків»). Тут багато відомостей про країну, її розміри, ґрунти, які є «одними з найродючіших у світі», Борисфен (Дніпро), тогочасну столицю Батурин, український народ. Зазначає, що Україна «завжди прагнула бути вільною, проте, оточена Московією, країнами Великого Візира та Польщею, була змушена шукати захисника, а тому потрапляла у руки однієї із цих трьох держав». Він також згадує Запорозьку Січ і описує почуття українців до росіян під час війни, наголошуючи на тому, що козаки «були розлючені на росіян».
Велику увагу автора привернула і постать гетьмана Івана Мазепи. Вольтер описує епізод з його життя, коли майбутнього державця, а тоді ще молодого пажа польського короля Яна II Казимира, звинуватили у перелюбстві з дружиною вельможного шляхтича і скарали, прив’язавши до дикого жеребця, якого випустили в степ. Кінь приніс Мазепу в Україну, де його знайшла дівчина, що стала його дружиною. Ця романтична історія, насправді вигадана, стала дуже привабливою для багатьох поетів, художників і композиторів – Байрон, Гюґо, Верне, Буланже, Ліст пізніше скористалися нею у своїх творах.
До запорозької теми підійшов і Фрідріх Шиллер, працюючи над своїм останнім драматичним твором, трагедією «Деметріус», історією Димитрія Самозванця. В п’єсі він створив образ козацького отамана Корели, одного з найближчих помічників Деметріуса. На українській землі, під Черніговом, відбувається одна з дій трагедії. Як твердять літературознавці, Шиллер мав намір ширше розгорнути козацьку тему, але плани так і не були здійснені.
Найактивніше інтерес до козаків виявився у Німеччині на початку ХІХ ст. У країні, майже повністю окупованій і контрольованій Наполеоном, розгортався національно-визвольний рух, і козацтво стало для німців своєрідним символом у боротьбі за незалежність. У цей час у Німеччині небувалої популярності набула українська пісня «Їхав козак за Дунай», її перекладали, публікували, виконували, до неї зверталися як маловідомі, так і великі композитори Бетховен, Вебер, Гуммель.
У другій половині 20-х років XIX століття німців охопила хвиля захопленості слов’янською народною поезією, особливо українською. В журналах з’являються добірки, видаються збірки, перекладені німецькою мовою. Образ козака-запорожця, витворений в українських народних піснях і думах, зачаровує німців. У 1833 році в Лейпцігу вийшла збірка перекладів «Народні пісні Польщі», де всупереч назві були переважно українські пісні. У 1843 році вийшов збірник В. Вальдбрюля «Слов’янська балалайка», до якого увійшло близько ста перекладів українських народних пісень, серед них і про Саву Чалого. Основне місце посіли українські історичні пісні та думи і в чудовому збірнику перекладів українського фольклору Ф. Боденштедта «Поетична Україна». В передмові до своєї збірки він написав: «...українська історія ховає в собі матеріал для грандіозної поетичної картини, і ця велика драма, окремі риси якої ми намітили, розігрувалась протягом п’ятисот років! Ці п’ять століть промайнули немов одна мить; і як їхній наслідок лишився народ, який хоч і не є таким, яким був, все-таки зберіг свій самобутній характер і свою національність».
Уже згадувалось вище про «Історію Карла ХІІ» Франсуа Вольтера. Ця книжка надихнула англійського поета-романтика Джорджа Байрона на створення у 1819 році поеми «Мазепа». Вже задовго до цього молодий поет захоплювався і книгою співвітчизника Річарда Ноллза «Загальна історія Турків», яка була надрукована у 1603 році, кілька разів перевидавалась і, ймовірно, з якої він уперше дізнався про існування України та її видатного гетьмана.
У поемі автор змалював образ Мазепи як героя, якого можна прирівняти до Александра Македонського і велич якого затьмарює славу древньої Скифії (на той час усталені образи величі). Його шалений лет на коні – прагнення свободи. Не тільки особистої, а свободи для самої України і народу, що хоче бути вільним.
Цей легендарний епізод з книги Вольтера та поема Байрона надихнули і великого французького письменника Віктора Гюґо, який 1828 року теж написав поему «Мазепа», яка увійшла до збірки «Поезія сходу» («Les Orientales», 1829). Як епіграф до поеми автор узяв перший рядок Байронової поеми: «– Away! – Away!».
Так само, як і Байрон, Гюґо теж наголошує на прагненні романтичного героя до свободи. Поет пророкує майбутнє Мазепи: він стане князем України. У поемі прослідковується нерозривний зв’язок між людиною і природою, що її оточує – сáме українською природою, котра виступає тут символом перешкод у прагненні героя звільнитися від пут і отримати свободу.
Та що ж! цей труп живий, що повзаючи гине
Колись ще буде народом України Звеличений як князь;
Шулікам і вірлам він дасть свою відплату,
Невкритими гробами вкриє піль багато,
Де кров його лилась.
(переклад Михайла Рудницького)
Інший французький письменник, сучасник Віктора Гюґо, Проспер Меріме настільки зацікавився Україною й «останніми гетьманами» – Хмельницьким і Мазепою, що називав себе «козаком по духу». Українська тематика входила в коло його інтересів, він добре володів українською мовою, приятелював з письменницею Марком Вовчком і навіть пробував перекладати її твори, зокрема оповідання «Козачка». Вивчав історію запорозького козацтва, архівні матеріали, мемуарну літературу, руські літописи, польські хроніки, праці провідних істориків – вітчизняних і зарубіжних. П. Меріме називав українських козаків «історичним народом», а Запорозьку Січ – «республікою запорожців», захоплювався «демократією козацької республіки», в її історичному минулому шукав ідеал суспільного ладу. Він виявляв великий інтерес до визвольної війни українського народу, популяризував історію України в провідних французьких періодичних виданнях.
Звичаї, побут, військову діяльність українських козаків письменник відтворив у п’єсі «Перші кроки авантюрника» (1852), у праці «Козаки України та їхні останні гетьмани» (1854) висвітлив суспільний устрій запорожців, їхню роль в історії України, Росії та Польщі, діяльність Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.
У 1865 році у книзі «Козаки минувшини» Меріме опублікував есей «Богдан Хмельницький», в якому високо оцінив політичний і військовий талант гетьмана, поставив у заслугу «цьому великому мужу» те, що він «зумів затримати Україну вільною від іноземного ярма впродовж десяти років».
Завдяки історичним працям і художнім творам Меріме про історію українського народу в 70-х роках XIX ст. посилився інтерес до України французьких учених – фольклористів, істориків, літературознавців. Під впливом його досліджень у 1869 році французький Сенат навіть ухвалив вивчати в школах Франції курс історії України!
А ще в Європі були десятки, якщо не сотні, інших авторів – істориків, письменників, етнографів, мистецтвознавців, які цікавились Україною і писали в дослідницьких, мемуарних, художніх, публіцистичних творах про нашу країну, її історію, культуру, народ, звитяжних оборонців – козаків. Отже, ми – сучасні українці, маємо дякувати козацтву не тільки за його кількастолітню боротьбу за волю, незалежність і державність нашої Батьківщини, а й за те, що своїми діями вони викликáли інтерес інших народів до нашої історії, нашого життя, «завойовували» Україні друзів.
Сьогодні у світі теж великий інтерес до України і велика підтримка в її боротьбі за незалежність. Цим завдячуємо також і сучасним українськім військовим – нащадкам козаків-запорожців, які не осоромили слави предків, знаних у Європі лицарів, і про яких уже нині теж складають легенди.
Радимо прочитати:
Байрон Д.Г. Мазепа: пер. з англ.– Харків: Фоліо, 2005.– 477 с.– (Бібліотека світової літератури).
Мазепа: [поема] / пер. О. Веретенченко.– С. 207–238.
Боплан Г.Л., де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що простягаються від кордонів Московії до Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн / пер. Л. Шабанова.– Київ: ФОП Стебеляк, 2017.– 165 с.: мал.; Також: Боплан Г.Л., де.
Опис України. Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький /пер. с фр. Я. Кравець.– Львів: Каменяр, 1990.– 304 с.: іл.
Гюґо В. Мазепа: поема // http://berest.blogspot.com/2011/01/blog-post_25.html
Еріх Лясота зі Стеблева. Щоденник [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.] /переклад Г. та І. Сварників // Жовтень. – 1984. – № 10. – С. 97–110. (із сайту Ізборник)
Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах, 1687–1709.– Мюнхен: Укр. Вільний Ун-т., 1988.– 287 с.– (Монографії; ч. 45).
Меріме П. Богдан Хмельницький [Звукозапис]: аудіокнига: 6 г. 07 хв.– Київ: АудіоПланета, 2009.– эл. опт. диск (CD-ROM); Mp3.– (Слухати легко та цікаво).
Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани.– Київ: Бібліотека українця, 1998.
Наливайко Д.С. Козацька християнська республіка: Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам'ятках.– Київ: Дніпро, 1992.– 495 с.
