Образ Олекси Довбуша у фольклорі та літературі
«Довбуш», художник Іван Лобода, 1972 // https://vikna.if.ua/news/category/if/2020/02/03/106749/view
По Верховині будять тривогу
Довбуша хлопці – опришки.
Леонід Первомайський
В історії України багато славних імен, національних героїв, чиї імена вписані золотими літерами у літопис народу. Однією з найлегендарніших постатей Прикарпаття, Покуття та Гуцульщини першої половини XVIII століття є ватажок опришків Олекса Довбуш. Хто хоч раз побував у тих краях, обов’язково почує захоплену розповідь про володаря Чорних гір і його вірних побратимів.
Появу опришків спричинила ціла низка факторів тодішнього життя: кризові явища у державі, зубожіння сільського населення, загальне безправ’я бідного люду. Опришками називали гірських розбійників, які грабували панів і багатіїв і, нібито, роздавали награбоване бідним. Що грабували панів – то чиста правда, але наскільки щедро вони ділились награбованим із бідняками – достеменно невідомо. Більшість істориків стверджують, що в опришки йшли не з ідейних міркувань, а з метою швидкої наживи. Це були переважно нічим не обтяжені відчайдухи, або люди, яким не було вороття до звичайного життя через скоєні злочини.
Загони опришків не були численними – півтора-два десятки людей. Але вони чудово знали місцевість і були практично невловимими. Напади їхні були раптовими. Опришки забирали все найцінніше, часто вбивали власників, підпалювали будинки та й зникали у невідомому напрямку. Прикарпатські пани жили у постійному страхові перед грабіжниками з гір. За панський страх опришків дуже поважав простий люд. Про них складали легенди, народ наділяв їх понадлюдськими якостями. Ннайбільший інтерес завжди викликав легендарний ватажок Олекса Довбуш.
Точно відомі три дати з життя славнозвісного карпатського опришка: 1700 – рік народження Довбуша, 1738 – перша історично задокументована згадка про діяльність його загону, 24 серпня 1745 – день загибелі. Найактивніша та найбільш задокументована фаза нападів ватаг Довбуша на панів припадає на 1738–1745 роки.
Народні перекази стверджують, що Довбуш до вступу в опришки пас вівці та дуже бідував. Його батько мав лише пару волів. Роздавши свої вівці бідним, Олекса сказав: «Іду мститися на всіх наших ворогів», – і подався до загону відчайдухів.
В оповідях Довбуш змальовується грізним і нещадним месником, наділяється величезною силою, надзвичайною красою, блискучим розумом. Він одчайдушний, але водночас обережний, сміливий, винахідливий, щирий і простий із товаришами. Водночас, особистість Олекси Довбуша загадкова та повна протиріч. Його постать як народного месника і героя обросла міфами та легендами, в яких правду важко відрізнити від вигадок. У Карпатах переповідають сотні легенд про цю людину. Одні вважають його розбійником, свавільним ватажком опришків без совісті та моралі, інші визнають українським Робіном Гудом, визволителем, борцем проти поневолення. Правда в тому, що виступ Олекси Довбуша став найяскравішою сторінкою в історії боротьби західноукраїнських селян проти соціального та національного гноблення. І народ не забув свого заступника.
«Але не для себе я прагну скарбів і слави не для себе. Я йду розбивати ваші кайдани, помстити ваші кривди. Хочу дати бідняцькому народові волю, великий світ відчинити. Ніхто вже мене не затримає. Ніхто вже мене не переможе, хіба я сам себе переможу. Ось мій громовий топір, здатний рубати скелі. Отже, хто хоче, кого пориває охота молодецька, хай пристає до мене, буде мені товаришем… Вітайте той день, коли вже не буде бідних, не буде нещасних. Зацвітуть тоді усміхом ваші обличчя і зацвітуть також всі гори, мов ліс яблунь», – такі слова вкладає в уста ватажка опришків письменник Юрій Федькович у своїй п’єсі «Довбуш»
Майже чотири століття ходили опришки Карпатами, лишаючи сліди, непідвладні часові. Горяни й нині покажуть кам’яний стілець, на якому любив сидіти Довбуш, плаский камінь, з якого націлював на Хустський замок свій «канон» його побратим Пинтя, печеру, в якій переховувались опришки. Особливо багато легенд про Довбушеві скарби, що начебто закопані в Карпатах. Довірливі люди не раз ходили їх шукати, але поверталися ні з чим. Та невдачі не підривали віри в їхнє існування, і усні перекази про скарби продовжували жити.
Не оминула óбразу Олекси Довбуша поетична та прозова народна творчість. В краю, де кожне дерево, кожна полонина, скеля, печера пов’язані з його ім’ям, дбайливо зберігають пам’ять про Довбуша в численних піснях, переказах, легендах. Поетична біографія ватажка опришків, окремі моменти справжнього життєпису народного героя щедро заквітчуються художньою вигадкою, а часом і фантастикою. Реалізм і романтика переплітаються, складаючи своєрідний літопис опришківського руху.
У 1833 році фольклорист Вацлав Залеський опублікував перші зібрані ним народні пісні про опришків у збірнику галицьких пісень. Зокрема, пісню «Ой попід гай зелененький». Записана вона у багатьох варіантах і співається у всій Україні, а найбільше – у західноукраїнських селах.
Ой під гай зелененький
Ходив Довбуш молоденький,
Він на ніжку налягає,
Топірцем ся підпирає.
– Ой ви, хлопці, свистом, свистом,
Западає стежка листом.
Ой ви, хлопці, бігом, бігом,
Западає стежка снігом.
Аби Кути не минути,
До Космача повернути.
До Космача, та й до Дзвінки,
До Штефанової жінки…
Саме народна творчість дала поштовх темі опришківства в художній літературі. Вперше підняв її в українській літературі Маркіян Шашкевич в романтичному оповіданні «Олена» з альманаху «Русалка Дністрова» (1837). Оповідання, назване «казкою», відзначається поетичними описами карпатських верховин і полонин. В ньому зображено один із епізодів боротьби опришків, які покарали свавільного польського старосту, який під час весілля в селянській родині захопив собі молоду Олену. В оповіданні відтворено народні погляди на силу, могутність ватажків, опришків, на справедливі дії народних месників. Письменник наблизив історичну героїку до сучасності, показав, що народною може бути не лише поезія, а й проза.
У 1852 році український письменник, греко-католицький священник Микола Устиянович створив перший в українській літературі роман про Олексу Довбуша «Страсний четвер».
Особливе місце в цьому списку займає поема Юрія Федьковича «Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест» (1862), в якій відчувається могутній дух Карпат, велич рідної природи. Федькович також написав інші твори про пригоди Довбуша, такі як поезії «Дзвінка»; «Убогий леґінь», п’єсу «Довбуш» тощо.
Співець зеленої Буковини дуже добре знав гуцульські перекази, пісні про опришків і Довбуша. У молодості щиро захоплювався сміливцем, часто бігав на його могилу, співав пісні про нього і щиро переживав передчасну смерть опришка.
«Великий Каменяр» Іван Франко, вивчаючи історію опришківства, звертався до багатющих джерел народної творчості, постійно збирав у різних селах Галичини, Закарпаття, Буковини народні оповідання, пісні, перекази та легенди і на їхній основі будував свої твори. Так народилися поезії про опришків, повість «Петрії й Довбущуки» (1910), драма «Камінна душа». Він розцінював опришківство як єдино можливу на ті часи форму соціальної боротьби населення Західної України. Маючи у своєму розпорядженні величезний фольклорний матеріал, зібраний протягом багатьох років, задумував письменник велику окрему книгу про Олексу Довбуша. Однак, цій мрії не судилося здійснитися.
З листів Михайла Коцюбинського друзям можна дізнатися, що у 1912–1913 роках письменник теж збирав матеріал для повісті про невловимого карпатського Довбуша. На жаль, свій чудовий задум письменник не зміг довести до завершення.
У 1915 році публіцист і письменник Осип Назарук у своїй праці «Олекса Довбуш і Карпатські опришки» зробив спробу дослідити діяльність славетного месника. Це був альтернативний погляд на історію опришківства. Опираючись на судові протоколи, Назарук розвінчував міфи про Олексу Довбуша з народної творчості.
Цінний внесок у висвітлення історичної постаті Олекси Довбуша в художній літературі зробив відомий західноукраїнський поет Василь Щурат. Під час подорожей Карпатами він захопився опришківським фольклором. На основі зібраних цікавих легенд написав поезії на опришківську тематику – поему «На синій Чорногорі», вірші «Довбушеві комори», «Олекса Довбуш». Згодом переклав польською мовою поему Юрія Федьковича «Довбуш».
«Довбуш ватагом опришків був, і в горах Карпатських його леговищє, і тенета його розкинуті над гостинцями. Багато друзів у Довбуша, а Довбуш — головний серед них...», «…люті легіні Довбуша, а до Довбуша їм далеко. І був їм Довбуш ватагом. І в руці у Довбуша бартка, що дав Янгол Смерті Довбушу. Але з сусідами мир у нього, навкруги Коломиї». Це – витяги з тексту есея «Бартка Довбуша», написаного у стилі хасидських притч, класиком єврейської літератури, нобелівським лауреатом, письменником Шмуелем Йосефом Агноном, що народився на Галичині.
Звертався до теми опришківства Гнат Хоткевич у повістях «Довбуш» (1920), «Камінна душа» й оповіданні «Потомок Довбуша». Письменник показав нерозривні зв’язки месника з народом, що з його середовища підбирав він найбільш відданих легенів-опришків, з ними ділився успіхами і невдачами.
Етнограф, фольклорист, публіцист Михайло Ломацький був щиро закоханий у чарівну природу і народ Гуцульщини. Серед легенд, переказів, притч, зібраних ним за життя, багато присвячено опришкам та Олексі Довбушу. «А душечка Довбуша невмируща, як і його геройська слава, вітерцем по горах літає, на Говерлі присідає, про майбутнє карпатського племені думає...»
Неможливо не згадати також роман Володимира Гжицького «Опришки» (1962), де в романтичному дусі змальовано народних месників Карпат та Поділля. Основним джерелом для автора також слугували народні перекази.
Уславили Олексу Довбуша в своїх віршах Микола Устиянович, Любов Забашта, Леонід Первомайський та інші українські поети.
Не обійшли образу легендарного месника і кінематографісти – 1959 року знято фільм «Олекса Довбуш» режисера Віктора Іванова із Афанасієм Кочетковим у титульній ролі; 2018 року – «Легенда Карпат» режисера Сергія Скобуна із Валерієм Харчишиним у головній ролі; 24 серпня 2023-го відбулася прем’єра українського історичного фільму режисера Олеся Саніна «Д́овбуш».
Завершити нашу оповідь хочеться словами з повісті «Камінна душа» Гната Хоткевича: «Довбуш! Слава опришківства і всієї Гуцульщини! Довбуш – ідеал легінський, безсмертний герой, котрого старався наслідувати кожний з чорних хлопців… Бо Довбуш не лице, Довбуш – народ».
Радимо прочитати:
Грабовецький В.В. Олекса Довбуш (1700–1745).– Львів: Світ, 1994.– 274 с.
Ломацький М. Гомін гуцульської давнини / авт. післям. В. Качкан; худож. Р.В. Варламов.– Репр. вид.– Харків: Фоліо, 2018.– 571 с. : іл.– (Першодруки).
Франко І.Я. Повісті: [Петрії й Довбущуки: повість].– Львів : Каменяр, 1990.– 368 с.
Хоткевич Г. Довбуш: повість.– Львів: Апріорі, 2018.– 445 с.– (Класика української белетристики).
