Фото. Юні братчанки беруть участь у флешмобі «Українська хустка». Фото Артура Шмаленка
https://ocnt.com.ua/xustka-istoriya-ta-znachennya-v-obryadax-tradiciyax-snax/
Йде від роду і до роду хустка ця,
Як же хустка українкам до лиця!
Збережемо цю святиню сотні літ,
Не зів’яне, а розквітне її цвіт!
Юлія Хандожинська
Улюбленим головним убором української жінки з давніх давен була квітчаста хустина. Немає таких жінок у світі, яким вона не була б до лиця. Раніше хустку (шматок тканини або плетений трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов'язують на голову, шию, накидають на плечі) носили всі – дівчатка, дівчата, жінки та бабусі. Хустина завжди була символом прихильності, жіночності, любові, вірності в коханні, прощання або скорботи. Впродовж століть хустка була в Україні найдорожчим подарунком, який уособлював для кожної людини рідну Україну, рідний дім, рідну матір.
Хустка для українок – це не просто головний убір, це річ символічна, знакова і є нашою культурною спадщиною. У побуті заможного селянства та міщанства особливо цінували шовкові й вовняні хустки. Їх дбайливо зберігали у скринях як родинну цінність і передавали з покоління в покоління, вони були дорогим подарунком.
Досліджуючи українські головні убори, етнограф Олекса Воропай відзначає, що колись хустки в Україні вишивали шовком, сріблом і золотом. Якщо вишивали шовком, то найбільше вживали червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Сині нитки окремо ніколи не вживали, тільки в поєднанні з червоними. Орнамент на хустках був колись переважно геометричний, а починаючи з XVIII століття, навпаки: для хусток, як і для рушників, увійшов у моду рослинний орнамент – стилізовані квіти рожі, васильків, гвоздики. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів... Вишиті візерунки розташовуються по чотирьох кутах та посередині. Інколи по кутах розміщуються головні фігури, а по всьому полі хустки, у гарних комбінаціях, розкидаються дрібніші деталі орнаменту.
У часи козаччини, як дослідив Д.І. Яворницький, кожна дівчина, попри тяжку щоденну працю, знаходила час, щоб вишити своєму милому хусточку «про свято»:
Шовком шила, шовком шила,
Золотом рубила,
Задля того козаченька,
Що вірно любила.
Якщо ж уже так ставалося, що козак мав вирушати з військом у похід, дівчина дарувала своєму нареченому вишиту хустину як символ вірності в коханні. Про цей звичай писав Тарас Шевченко: «Дарувала шиту шовками хустину, Щоб згадував на чужині». Власноруч вишитою хусткою дівчина перев’язувала хлопця, що йшов до війська, щоб легким був його шлях і швидшою дорога додому. Якщо козак гинув, то саме цією вишитою хусткою під час поховання йому прикривали очі, «щоб орел очей не виймав».
Під час поїздки по Запорожжю художник Ілля Репін зробив малюнки з кількох вишитих хусток, що належали запорозьким козакам і зберігалися у їхніх нащадків. Козацькі хустки були вишиті квітами і мали довгі китиці по краях. Хустина у побуті козацької старшини відігравала важливу роль. Нею пишалися, дорожили, вона була прикрасою та виявом добробуту власника. В описах майна старшин занотовано низку коштовних вишитих хусток. Так, у реєстрі майна хвастівського полковника Семена Палія записано: «Дві хустки шовкові з турецьким узором, квіти шиті сріблом. Різних шовкових хусток, шитих золотом і сріблом, штук 56; хусток самим золотом і сріблом шитих 31; волоських хусток 2 – одна вишита, а друга ткана золотом. Три турецькі хустини, вишиті самим шовком». Всі хустки були отримані як подарунки або призначені для подарунків…
Вишиті хустки в Україні завжди були білого кольору. Ця особливість привертала увагу чужинців, що мандрували Україною. Наприклад, член шведського посольства, що в 1657 році їздив до гетьмана Богдана Хмельницького, у своїх спогадах записав, що бачив скрізь тільки «білі хустки з бавовни». Архаїчний і національний характер української хустки, як думає більшість дослідників, полягає саме в білому кольорі. Барвисті хустки, що тепер стали модними серед українок, запозичені від південних слов’ян – болгар, сербів. А ті, в свою чергу, перейняли цей звичай від турків і персів.
Різнобарвна, вишукана, легка, тепла, святкова або повсякденна... Хустки набули масового поширення у народному одязі з другої половини ХІХ ст. Вибір її нашими предками залежав від пори року, певного приводу та вподобань. Жінки були практичними та дбали про своє здоров’я. Наречена могла спокійно вдягнути вінок на хустку, якщо весілля справляли взимку. На Великдень і Різдво носили яскраві хустки, у будні дні – стримані. Молодих дівчат вабили білі хустки, а також із орнаментами та цікавим поєднанням кольорів. Старші жінки обирали простіші моделі, зазвичай у темній кольоровій гаммі. Вдови носили виключно чорні хустки.
Будучи елементом народного вбрання, хустка використовувалась замість намітки як обов'язковий головний убір заміжньої жінки. За народними прикметами, заміжня жінка без хустки накликала неврожай і хвороби. У давнину існував вислів «засвітити волосся». Він означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це був тяжкий гріх. Вбиралися в хустку також незаміжні дівчата взимку, під палючим сонцем та в деяких регіонах, пов'язували її як начільну пов'язку.
Хустку носили на всій території України. Влітку – полотняну або ситцеву (вибійчану, мережану, вишиту), взимку – домоткану або фабричну вовняну. Саме хустка свідчила про рівень достатку родини. Заможні жінки зазвичай купували дорогі шовкові та вовняні хустки. Про коштовність хусток свідчить той факт, що за польської влади на заході України чоловік мав десять днів працювати, аби купити своїй дружині хустку. В залежності від регіону, жінки використовували різні способи зав’язувати хустки. Наприклад, на Півночі її в’язали під підборіддям, а кінці зав’язували на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На території Середнього Подніпров'я хустку драпірували довкруги голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.
Хустина в українців має велике обрядове значення. Жодну річ одягу не використовують так широко, як хустку. Хустина була і залишається незмінним атрибутом українського весільного обряду: від сватання, коли дівчина дарувала по хустці старостам, які прийшли її сватати, та пов’язувала нею нареченого на знак згоди, і до обряду покривання молодої. З хустиною молоду випроводжали на село – запрошували рід на весілля, заводили молодих до хати. Під час вінчання на Поділлі зв’язували руки молодих червоною хусткою, «щоб були до пари не на рік, а на вік». Хустка, якою мати заводила молодих до хати і виводила із хати під час весілля, мусила бути світлою і ясною – таким буде і життя молодих.
Хустку як щоденний необхідний найважливіший елемент вбрання дівчина «діставала» вже під час весілля, коли відбувався обряд «покривання голови», який означав перехід до іншого соціального стану, набуття сімейного статусу. Відтоді жінка мала носити хустку або очіпок довічно.
Будь-який народний обряд не обходиться без хустки. На родини приходять родичі з хлібом і хусткою. Хліб – символ добробуту, а хустина – оберіг дитини і матері від злих сил. На хрестинах перев’язували руки кумам і священикові. Навіть будову нової хати зазвичай починали гостиною і тоді перев’язували хусткою руки майстрам. На похороні хустками прикрашали хоругви, свічки й давали їх усім учасникам. Померлому закривали хустиною очі. До хреста на могилі дівчини чи парубка прибивали хустину як прапор – символ гідності…
Сьогодні хустки знову повертаються в моду. З 2019 року 7 грудня відзначається Всесвітній день української хустки – неофіційне щорічне свято, започатковане з метою об’єднати жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Адже з давніх-давен в українських сім’ях оберегом, символом любові й злагоди слугувала саме хустка.
Радимо прочитати:
Васіна З.О. Українське народне вбрання.– Київ: Мистецтво, 2020.– 71 с.: іл.
Воропай О. Звичаї нашого народу. Народньо-календарні звичаї. Український народний одяг.: етнографічний нарис / худ. оформл. І. Бородаєвої.– Київ: Пульсари, 2012.– 632 с.
Захарчук-Чугай Р.В., Антонович Е.А. Українське народне декоративне мистецтво: навч. пос.– Київ: Знання, 2012.– 342 с.
Косміна О.Ю. Українське народне вбрання = Украинская народная одежда = Ucrainian folk costume.– Київ: Балтія-Друк, 2017.– 64 с.
Ніколаєва Т.О. Український костюм. Надія на ренесанс.– Київ: Дніпро, 2005.– 320 с.; іл.
Стельмащук Г.Г. Українське народне вбрання / Львів. нац. акад. мистецтв.– Львів: Література та мистецтво, 2019.– 255 с.: іл.
