Велес. Худ. Андрій Клименко, 2007 // https://vsviti.com.ua/blog/77459
Тисячоліттями складалась етнічна карта Європи, складна й заплутана. На зорі історії народи приходили й осідали тут, змінюючи один одного. З часом одні з них зникали, натомість з’являлися нові. Так кожен народ зробив посильний внесок у створення великого дому європейської культури. Привносили вони і свої таємниці, багато з яких не розкриті й понині.
Одним із таких загадкових племен були кельти. У стародавні часи їх називали й по-іншому – галлами, або галатами. Ще й сьогодні ця група індоєвропейських народів порівняно погано вивчена історичною наукою. А тим часом багато вчених ставлять значення цієї культури в один ряд з досягненнями античного світу. І не дарма. Адже саме кельтська література – одна з найдавніших літератур Європи. Кельтське суспільство піддалося феодалізації на кілька сотень років раніше інших народів. Їхні жерці-друїди, відомі в античну епоху як хоронителі таємної мудрості, і зараз викликають суперечки, а багато сучасних традицій ідуть корінням у кельтське минуле.
На західних землях Української держави в різний час були знайдені окремі предмети, поховання та житлово-господарські комплекси, які з найбільшою часткою ймовірності можемо пов’язувати з перебуванням тут кельтів. Це й не дивно, оскільки населення Східної Галичини, перебуваючи майже в самому центрі Європи, ще в попередній галльштатський* період не лише мало тривкі торгово-обмінні контакти з приальпійськими областями, але й зазнавало етнічних впливів.
Певну інформацію про присутність кельтського населення у Верхньому Подністров’ї можемо почерпнути з праці Клавдія Птолемея «Керівництво з географії», написаної у 141 р. При її написанні Птолемей користувався переважно записками Маріноса з Тіри, який жив у першій третині II ст. до н.е. У цьому творі вчений, як відомо, використав географічну сітку координат у градусах і мінутах для точної локалізації гірських хребтів, витоків і гирл річок, а також міст. У Верхньому і Середньому Подністров’ї Птолемей локалізував чотири міста, назви яких мають кельтське звучання.
Вгасання та загибель кельтської культури в Україні датують початком I століття нашої ери. Учені пов’язують його з приходом нових племен – дакійців. Але вона не зникла безвісти. Кельти вплинули на культуру наших предків – східних слов’ян. Причому ареал цього впливу був дуже широкий. Завдяки торгівлі, предмети кельтського походження проникали далеко на схід, де вироблялися речі, що наслідували їм. Багато таких виробництв було й у Прип’ятському Поліссі, та Середньому Подніпров’ї. Вплив кельтської культури на місцеве ремісниче виробництво проіснував тут ще довго. Також можливо, що кельти привнесли і деякі зі своїх релігійних традицій на дохристиянські території сучасної України. Одним із таких свят, імовірно, був Савань.
Са́вань, або самайн (ірл. Samhain) – кельтське свято завершення сільськогосподарських робіт, повернення гуртів тварин із літніх пасовиськ і завершення збирання урожаю. Вважався завершенням річного циклу і початком нового. Тривало свято сім діб – три до початку Саваня, три після иа сам день Саваня.
У частини кельтів, предків сучасних ірландців, шотландців таі німців, слово samhain означало також третій місяць осені.
У давніх кельтів, безпосередніми нащадками яких є сучасні ірландці, шотландці, валійці (кімери) та бретонці, рік ділився на дві частини – темну (з листопада по березень включно) та світлу (з квітня по жовтень). Зміна частин року так само як і зміна місяців року відбувалась у ніч нового місяця (сонячно-місячний календар). З настанням темної частини року святкували Новий рік. У давніх кельтів листопад називався Самоніос. За латинськими джерелами, у давніх кельтів свято називалося «Три ночі Самоніоса» («Trinux Samonii»).
У слов’янських племен дохристиянської Русі-України існувало схоже, досить поширене свято, це ніч, коли Білобог передає свої повноваження Чорнобогу. З їхніх імен можна зрозуміти, що Білобог – це покровитель світла, добра, сонця, літа, дня, а Чорнобог – покровитель темряви, ночі, зла, зими. І лише Велесу дано пізнати сили та таємниці їх обох, двох сторін, різних світів. Тому саме він є покровителем цієї ночі, коли «мертві, живі і ненароджені» зустрічаються в одному, нашому світі.
Багатоликий ірландський Дагда, галльський Кернуннос, скіфський Бербаш, литовський Вяльняс, скандинавський Хеймдалль, грецький Пан, римський Янус, індійський Шива… – у різних подобах постає Велес в індоєвропейській культурі.
Від Велесового дня починає прибувати спека і відбувається покіс сіна худобі, зав’язують перші снопи, що вбирають у себе родючий дух полів. Тому і приносили пожертви Велесу та славили його як покровителя землеробства і скотарства. Також у цей день величали і Алатир, а Велеса просили відсунути його на якийсь час і дати душам предків пройти у Навь і знайти там свій спокій. Чари Велеса цього слов’янського літнього свята наносили на його кумири – статуї, а також особисті та домашні амулети-обереги. Також у цей день приносили треби у Священному Вогні.
Також Велес завершував дні святкування зимового сонцевороту (святки) коли він додавав світла «на волосок», а також приходив подивитись на худобу. Господарі до цього часу намагались чисто прибрати стайні, корівники та вівчарні, щоб перед Велесом було не соромно. Також у Велесові дні годували худобу необмолоченими снопами, які зберігали спеціально для свята. До цього дня пекли обрядове печиво у вигляді тварин, а також приймали ряджених, одягнених у вивернуті хутром назовні кожухи й у звірині маски. Ряджених слід було добре пригостити, оскільки у цьому вигляді господарів відвідував сам бог Велес, – покровитель худоби, багатства, врожаю та іншого добробуту.
На думку багатьох істориків, культ Велеса виник ще у кам’яну добу. Первісні мисливці надягали на себе шкури звірів, які найчастіше ставали їхньою здобиччю, і поклонялися божеству у вигляді ведмедя. У бронзову добу, після початку розвитку скотарства, Велес починає асоціюватися вже зі свійськими тваринами. Згідно з давніми легендами, саме цей бог допоміг слов’янам одомашнити звірів, навчив їх пасти, а не вбивати, використовувати як тяглову силу, вирощувати для отримання молока, м’яса та хутра. З розвитком скотарства Велес перетворюється на другого за значенням (після Перуна) покровителя людей.
Бог достатку Велес («скотній» бог) був одним із найважливіших богів України-Русі. Спершу він теж був сонячним богом, але пізніше набув іншого значення. Слово «скот» в давнину означало багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес, як і римський Меркурій, – бог багатства, достатку, торгівлі, опікун купців. Його вважали не тільки охоронцем череди на землі, а й пастухом небесних отар. Значущість його підтверджується тим, що князь і його дружина у договорах із греками клянуться Перуном і Велесом. Починаючи з 907 p., його часто називають «скотній бог». У Літописах домінує форма Волос, а в інших пам’ятках — Велес. У «Слові про Ігорів похід» поета і співця Бояна названо Велесовим онуком: «Віщій Бояне, Велесов внуче». Це свідчить, що Велеса вважали і богом поезії, музики, богом мистецтв загалом.
В угоді Русі з Візантією 907 року Велес (у «Повісті врем’яних літ» – Волос) порівнюється з золотом, а Перун – зі зброєю. У Києві ідол Перуна стояв на горі (а потім входив до складу створеного князем Володимиром у 978 році пантеону), а ідол Велеса, ймовірно, на київському Подолі, у нижній частині міста; серед шести богів київського княжого пантеону Велеса не було, незважаючи на давність і всезагальність його культу.
Слово «Велес» відоме й іншим народам Східної Європи. У чехів veles – нечиста сила, латиське vels – біс, литовське velis – небіжчик, vele – душі померлих. Припускають, що Велес був раніше духом предків, який дбав про свійську худобу, а тому й став «скотнім богом».
За християнських часів Велеса заступив св. Власій (святкують 11 лютого). Мабуть, не тільки через фонетичну співзвучність. У його життєписі йдеться, що св. Власій був добрим пастухом, тому й замінив пастуха Велеса, покровителя черед, отар. Деякі вчені готові навіть викреслити бога Велеса з давньоукраїнської міфології, вважаючи, що він постав із св. Власія. Очевидно, це перебільшення. У Греції св. Власія здавна вважають охоронцем худоби, таким його вшановують і в Європі. На іконах зображують його з кіньми, худобою, а під час хвороби худоби йому моляться. У Новгородському літописі (1187) Волос уже виступає як Власій.
Примітка:
* Галльшта́ттська культу́ра – археологічна культура племен південної частини Центральної Європи в період ранньої залізної доби (приблизно Х–V ст. до н. е.). Названа за могильником, розташованим біля м. Галльштатт (нім. Hallstatt) у південно-західній Австрії
Радимо прочитати:
Іванченко М.Г Дивосвіт прадавніх слов'ян: наук.-попул. нарис.– Київ: Радянський письменник, 1991.– 171 с.
Федоренко Д.Т. Велесова книга: найдавніший літопис України: навч. посіб. з українознавства і рідної літератури.– Київ: Біб-ка українця, 1999.– 159 с.
Велесова книга: Збірка праукраїнських пам'яток І тис. до н.д. – І тис. н.д.– Київ, 2001.– 330 с.
Спадщина поколінь: Прадавні українські літературні пам'ятки / упорядк. О.Г. Мукомели.– Київ: Грамота, 2005.– 592 с.
Казакевич Г. Кельти на землях України: археологічна, мовна та культурна спадщина.– Київ: Центр учбової літератури, 2019.– 320 с.
Радимо переглянути:
