Ткацтво – найдавніше ремесло, вид народного декоративного ужиткового мистецтва, виготовлення необроблених текстильних тканин на ткацькому верстаті шляхом їх взаємного переплетення. Серед ткацьких полотен приблизно з ХVІ сторіччя виділяється «волинський серпанок» – легка ніжна прозора тканина дивовижної краси. Створювали полотно з особливого льону, який називали «лущик». Цей сорт мав волокно білого кольору і легко піддавався прядінню. Для виготовлення грубих домотканих тканин льону повністю давали дозріти, для справжнього серпанку його збирали, не допускаючи коробочку з насінням до лущення.
На початку ХХ сторіччя техніка виготовлення «волинського серпанку» була втрачена. Забуте мистецтво вдалося відновити. Були знайдені зразки автентичного серпанку, а люди, які знали щось про її виготовлення поділилися інформацією. Етнограф Алла Українець, їздила селами Рівненщини і шукала у людей серпанкові речі. З'ясувалося, що деякі старші жінки зберігали у своїх скринях справжні скарби. «Тканину прали, крохмалили, ставали жінка навпроти жінки, брали камінчик і розтягували. Розтягували, поки тканина починала пропускати сонце, тоді припиняли. Жінки 1904, 1933 року народження казали мені таке: "Розтягували, аж поки свідріт"». Свідріт – це діалектне слово, яке означає просвічувати. Дослідниця розповіла, що льон потрібно було ретельно обробляти, щоб у ньому не лишалося жодної іншої травинки. Серпанок є двох видів: білосніжний і сивий, непрозорий. Сивий теж дуже легкий і ніжний, але нитки у ньому кладуться частіше. «Льон-лущик, який був необхідною сировиною для надтонкого волокна, в Україні не вирощують з 1947 року, його у сільському господарстві замінив льон-довгунець, з якого виходила більша кількість пряжі, але її якість не відповідала вимогам створення серпанку. Тож довелося льон закупати в інших країнах Європи і навіть у Новій Зеландії».
Верстати для виготовлення полотна робили за зразками-оригіналами початку ХХ сторіччя, елементи яких зібрали у місцевих мешканців. Було відтворено одяг із серпанку зі збереженням всіх особливостей історичного вбрання. Строї з прозорого серпанку можна побачити в українських музеях або на виставках в Луцьку, Рівному, Києві.
.jpg "Серпанковий стрій // https://www.instagram.com/p/CpaSEybtjoo/?igshid=NTc4MTIwNjQ2YQ==")
.jpg "Одяг із серпанку // https://commons.m.wikimedia.org/wiki/File:Dybrovycky_serpankovy_strij.JPG#mw-jump-to-license")
«Волинський серпанок» – культурна спадщина українського народу, яка заслуговує визнання в усьому світі. Таке полотно виткане із тоненьких, мов павутинки, ниток. У давнину, щоб створити повний серпанковий костюм, найумілішим ткачам доводилося працювати понад рік. Спеціалісти «Центру дослідження і відродження Волині» відродили техніку виготовлення серпанку, але для цього їм знадобилося близько трьох років. Українські дослідники вивчали, як можна досягти прозорості домотканої тканини і водночас міцного переплетіння. Серпанкові костюми, не перенасичені оздобленням, легкі ніжні на дотик свідчать про естетичний смак жінок.
Про серпанок як прозору тканину писали українські письменники: Леся Українка, І. Франко, П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, П. Куліш, І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко та інші. Дослідники феномену волинського серпанку кажуть, що в інших країнах є подібна тканина – це муслін, але впевнені, що там прості люди його не виготовляли.
Радимо ознайомитися
«Волинський серпанок» – унікальна спадщина ткацького мистецтва // https://etnoxata.com.ua/statti/vishivanki-istorija-i-suchasnist/volinskij-serpanok/
Коваленко Оксана. Активісти хочуть внести до списку ЮНЕСКО українську тканину // https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2015/04/150330_ukrainian_tissue_volyn
