Хліб // https://rivne1.tv/news/79868-khlib-yak-simvol-ukrainskoho-
narodu-obryadi-zvichai-ta-tsikavi-retsepti-khliba)
Як тепло пахне хліб!
Любов’ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.
Платон Воронько
Що може бути смачніше ніж свіжовипечений, пухкий, ароматний хліб? Хліб є одним із символ українського народу. Українці завжди з великою повагою та шаною ставляться до хліба, називаючи його «Божим даром», «святим», «батьком», «головою», «годувальником», «розпорядником». Протягом всього життя хліб був і є основним продуктом харчування для людини. Раніше хліб випікали раз на тиждень, найчастіше у суботу. Випіканням займалися зазвичай жінки, рідше – молоді дівчата. Виготовлення хліба було своєрідним ритуалом, воно обставлялося певними заборонами й обмеженнями.
Найдавнішим способом приготування хліба можна вважати хліб прісний, без закваски. В Україні це коржі, які смажили на сковороді у невеликій кількості олії (іноді використовували смалець) або пекли на черені в печі. Готували коржі здебільшого в пости, зокрема в перший тиждень Великого посту – «жуляники» та «дужики», а на свята Маковія, Спаса випікали «шулики». З тонко розкачаних, підсмажених і перекладених засмажкою на олії коржів із цибулі робили пундики.
Переважно українці готували хліб опарним (розчинним) способом.
На Галичині, Поліссі та Наддніпрянщині ще у далекі часи здебільшого робили кислий (зброджений) хліб із житнього борошна. Випікання житнього хліба вважалося великим мистецтвом, яке було основане на застосуванні спеціальних заквасок, рецепти приготування яких намагалися тримати в суворій таємниці, зберігали та передавали з покоління в покоління. Частина заквашеного тіста, яка залишилася від попередньої випічки і була закваскою. І смак, і аромат хліба залежали саме від якості закваски.
Яйце розіб’є, білком помаже, 
На дерев’яну лопату – та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа –
Мініатюрна зоряна ніч.
На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі,–
І зачарується білена хата
З сонця пахучого на столі.
«Етюд про хліб»,
Іван Драч
Здавна українці віддавали перевагу саме житньому (чорному) хлібу. У ХІХ столітті внаслідок зубожіння маси селян, чистий без домішок житній хліб ставав рідкістю. Навіть у роки, коли вражай був багатим, більшість населення через бідність не дозволяла собі вживати «чистого» хліба, а тільки з висівками або з різного зерна. У південних районах України наявність пшеничного хліба була кращою, тому що у цьому регіоні сіяли більше пшениці. Хоча і ці хлібні вироби теж виготовляли з разового борошна і з домішками. Житній хліб із домішками гречаного борошна переважав на Полтавщині та Слобожанщині. В Західній Україні випікали хліб із додаванням ячмінного, вівсяного та кукурудзяного борошна, а в Карпатах готували й чисті вівсяники (ощіпок).
Пшеничний хліб випікали на великі свята – Різдво, Великдень, весілля. З пшеничного борошна готували безліч різних виробів, починаючи з монастирських просфор і закінчуючи славетними короваями та пасками.
У стінах храмів і колиб 
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.
І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.
Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.
І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,
цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен-літер:
«Не кидай хліба – він святий,
не кидай слів на вітер!»
«Хліб і слово»,
Дмитро Білоус
Шанобливе ставлення до хліба виховувалося у дітей ще з колиски.
У народних уявленнях українців хліб – це символ добробуту, щедрості, гостинності, він увійшов у духовний світ людини як найвища цінність. За народним етикетом берегли кожен шматочок хліба, навіть кожну крихту. Не можна викидати окраєць хліба, змахувати крихти зі столу додолу, їх треба зібрати у долоню і з'їсти, або ж віддати худобі чи птиці. Також птахам кладуть і знайдений на дорозі хліб. Якщо хліб випадково падає додолу, його обов’язкова слід підняти і перепросити за таку необережність, є традиція цілувати при цьому піднятий хліб. Про хліб не можна казати погано, він може бути лише невипеченим, глевким, підгорілим або зачерствілим. Українці завжди обережно, з теплом і любов’ю, ставляться до хліба та дуже поважають нелегку працю хліборобів.
– Не кидайсь хлібом, він святий, – 
В суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.
– Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало, каже мати.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови.
Хто зерно сіє золоте
В землі палку невтому,
Той сам пшеницею зросте
На полі вселюдському.
«Святий хліб»,
Максим Рильський
Хліб українці вживають не тільки з основною їжею, такою як рідкі перші страви (борщі, супи) та і зі стравами, які подаються як другі (варена чи смажена картопля, різноманітні каші, вінегрет, овочеве рагу тощо). Чоловіки часто натирають хлібний окраєць часником або гірким перцем. Збереглися традиції, коли з хлібом смакують фрукти і кавуни, діти насолоджуються хлібом з маслом, посипаючи його цукром, а на полудень п’ють молоко чи кисляк і теж з хлібом – дуже смачно.
Хлібом-сіль на вишитому рушнику – святиня, з якою українці завжди зустрічають добрих гостей. Прийняти рушник, поцілувати хліб і з'їсти його шматочок, вмочивши у сіль – говорить про духовну єдність та злагоду, повагу та глибоку пошану.
Завітайте в Прикарпаття, 
Завітайте, люди добрі,
Завше будуть раді вам.
Хлібом-сіллю вас зустрінуть,
Файну пісню заспівають –
Шану нашим світлим Дням.
З пісні Миколи Мозгового
«Край, мій рідний край»
З хлібом на вишитому рушнику наші предки ходили оглядати поле, сіяти й збирати жнива. Вінком із колосків квітчали найкращу жницю, а потім плели вінок і несли його урочисто у село до двору господарів, клали на хліб, з яким господарі вітали женців. Перший сніп дуже шанували, його вважали символом врожаю. І саме з нього пекли весільний коровай.
У народному календарі протягом року є дні, коли ставлення до хліба є ще особливішим:
Савин день. Цього дня пізно ввечері, як сяде сонце, суворо забороняється їсти хліб, хлібобулочні і борошняні вироби, а також виносити сміття, позичати гроші, сперечатися та сваритися. Інакше, за повір’ями, можна накликати недобре. Казали: «Як був Сава, то не їв сала, а їв паляниці, щоб любили молодиці».
Лаврентіїв день. Це свято також називали «Лаврентій», «Лаврентій-зоряник», або «Свято мірошника». Більшість робіт в полі були вже закінчені і селяни несли перший сніп на млин, щоб спекти хліб із борошна нового врожаю. Свіжий хліб завжди видавався дуже пахким і смачним.
Горіховий Спас. Горіховий Спас завершальний із трьох літніх Спасів, має ще назви Третій, Хлібний, Нерукотворний або Спас на полотні. У народі кажуть – «Третій Спас хліба припас».
У цей день люди випікали хліб, збирали зрілі горіхи та продавали на ярмарках лляні полотна. Відзначали Горіховий Спас без розмаху, на відміну від Яблучного і Медового. На Горіховий Спас з полів прибирали жито і пшеницю. Господині традиційно зранку замішували тісто з борошна нового врожаю і пекли короваї з пирогами. В обідній час святили хліб, пироги і горіхи. Ввечері було прийнято сідати за стіл. Подавати прийнято було настоянку на основі волоських горіхів, а також хліб і пироги.
Також на Третій Спас у багатьох місцях були приурочені обряди, пов'язані з останнім хлібним снопом. Тому найголовніша страва на столі – це хліб, випечений з борошна нового врожаю. Звідси пішла ще одна назва Горіхового Спаса – Хлібний. Крім хліба, також готують у цей день пироги з грибами і страви з горіхами, якими обов'язково пригощають рідних і близьких.
Починаючи з Третього Спаса сіяли озиме жито.
Олександра Ситника. Цього дня обов’язково готували ячмінну кашу на молоці, а також пекли хліб із борошна нового врожаю. А щоб наступний рік був родючим, існував спеціальний обряд – потрібно було сплести в одну косу ячмінні, лляні та вівсяні стебла.
Єрмолаєв день. Зазвичай в цей день погода була гарна, тому люди працювали в полі. У народі казали – «Єрмолай – хліб прибирай» і намагались якомога раніше прибрати хліб з полів.
Фомін день, або «Фома Хлібник», «Фома невірний», «Денис Позимний і Фома». Селяни підводили підсумки господарського року, наповнювали комори різними припасами: овочами, хлібом, солоними грибами, варенням, пастилою, консерваціями. Люди вірили, що чим більше запасеш до 19 жовтня, тим простіше буде пережити зиму –продовольства вистачить до настання теплих днів. Згідно селянських переконань, Фома дуже любить запасливих і ощадливих людей. Коли рік видавався особливо урожайним, накривали багатий стіл, відзначаючи успішну трудову діяльність. У кожній хаті по центру накритого столу ставили свіжий хліб. Хлібним окрайцем годували тих, хто слабкий здоров’ям і вірили, що це допоможе їм швидше одужати. «Фома – велика крома» – казали у народі. Кромою називали місце в коморі, там зберігали зерно та інші продукти.
У народі вірили, що хліб, а також і предмети, безпосередньо пов’язані з ним, мають магічні властивості дарувати щасливе майбутнє.
Любов до хліба оспівана у піснях і віршах.
Є безліч прислів'їв і приказок про хліб, які створив народ: «Хліб та вода – козацька їда»; Хліб – всьому голова»; «Багато снігу – багато хліба»; «Без хліба – суха бесіда»; «Житній хліб – пирогів дід».
Радимо прочитати:
Василенко М.Г. Окрайчик і побігайчик: народознавчі розповіді про хліб. Прислів'я та приказки.– Київ: ПП Фірма Гранмна, 2016.– 23 с.
Гладенюк Н.Ф. Цінуймо хліб: вірші для дітей молодшого шкільного віку.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 12 с.
Жукова І.М. Улюблені рецепти домашньої випічки.– Донецьк: БАО, 2007.– 384 с.
Ярош В. Золотий колос Дажбога: хліб в українських легендах та віруваннях.– Київ: Успіх і кар'єра, 2013.– 112 с.– Бібліогр. с. 111.
Ярошинська Є. Найдорожчий скарб: оповідання, казки, байки, переклади для дітей / передмов. Л.М. Ковалець.– Чернівці: Золоті литаври, 2007.– 172 с.: портр.
