Український рушник – оберіг, символ вірності, любові, долі

Фото. Українські рушники // https://www.ridivira.com/uk/suspilstvo/semantyka-ukrainskykh-vyshytykh-rushnykiv

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

Андрій Малишко

В українській обрядовості вишитий рушник посідає особливе місце. Ми обов'язково згадуємо про рушник, якщо очікуються значні події в сімейному житті: весілля, хрестини, новосілля, православні свята тощо. Жодна важлива подія не обходиться без головного сімейного оберега – рушника. Старші члени родини в давнину навчали дівчат: «Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати, буде чим гостей шанувати», тому українська господиня, наприклад, на Криворіжжі мала їх близько сорока, на всі випадки життя.

Рушники використовували в усіх обрядах, які супроводжували українців протягом життя – від народження і хрестин до поховання. Народилася дитина – її приймали на рушник або біле простирало, яке називали крижмо. Підростав син, ішов у далеку дорогу – мати обов’язково подарує йому «на щастя, на долю» рушник, щоб він пам’ятав і материнську ласку, і батьківську суворість, і щоб завжди повертався до рідного порогу.

Рушник дарували як символ світлого радісного життєвого початку. На Придніпров’ї підвалини нової хати застеляли білими, чистими рушниками, котрі відігравали роль оберегів, бо люди вірили, що вони збережуть оселю від нечистої сили. Гостей зустрічали хлібом-сіллю на рушникові. А яке українське весілля обходилося без рушників? За рушниками судили про працьовитість і майстерність нареченої. Молоді дівчата вишивали собі в придане багато рушників, адже на кожен весільний обряд був потрібний свій рушник, а для подарунків майбутнім родичам і сватам – навіть по кілька. Кожен рушник був унікальний, мав свою символічну вишивку, відповідну його обрядового призначення. Тут було справжнє їх розмаїття: для сватів і нареченого, для молодих і гостей. Рушниками вбирали молоду та її дружок, а найкращими пов’язували старшу дружку, боярина (шафера, розпорядника на весіллі). Подарункові рушники клали на тарілку і подавали дружкові й старостам. Рушник виступав провісником, священним символом, а отже, символом щасливого родинного життя… І в останню дорогу проводжали людину з рушником: труну спускали в могилу на рушниках, хрест теж перев’язували рушником.

Дослідники поділяють рушники за призначенням, часом, матеріалом і технікою виконання. Рушники були різноманітні: утиральні, якими користувалися щодня; декоративні – ними прикрашали вікна, стіни, вішали на божницю та картини, вони надавали тепла, затишку, охайності оселі; ритуальні або обрядові. Інші декоративні рушники називали кілковими, бо вішали їх розіп’ятими на кілки, забиті над дзеркалом, сюжетною картиною-вишиванкою, вікном, дверима, фотопортретами.

Рушник є твором народного мистецтва, втіленням національної культури. Українські майстрині для кожного значного обряду вишивали окремі рушники, вкладаючи в візерунки оберегову символіку і намагаючись зробити їх максимально красивими. Після виконання обрядової функції рушник прикрашав інтер'єр хати і служив не тільки оберегом, але і декоративним елементом.

Від призначення рушника залежала вишивка на ньому, котра не тільки його прикрашала, а ще й відігравала роль оберегів, мала магічне значення.  Сучасні дослідники розглядають вишивані послання наших пращурів із позицій законів сакральної геометрії, приписують їм певні магічні, оберегові властивості. У вишивках співіснують геометричні, рослинно-геометричні орнаменти, в них збережені архаїчні мотиви ромбів, хрестів, восьмикутних зірок… Вишитими мотивами прикрашають як святковий і буденний одяг, так і обрядові рушники.

Рушники із вишиваним або тканим орнаментом здавна використовувалися для оздоблення житла як у сільській місцевості, так і в містах. Недаремно склав народ такі прислів'я: «Хата без рушників, що родина – без дітей», «Рушник на кілочку – хата у віночку», «Ґазду можна пізнати по дворові, а ґаздиню – по рушникові».

Рушники захищали дім та всю родину від «лихого ока». «Речі сили» – називає вишиті рушники етнографиня Ярина Винницька. Найбільш сакрального значення рушники набули для захисту від нечистої сили, хвороб та інших негараздів. Їх вишивали майстрині усього села, коли на землю приходила страшна посуха. Обереговими рушниками обв’язували церкви, вистеляли дороги або ж вулиці. Під перевеслами з рушників проганяли худобу – щоб вона не хворіла і давала багато молока та м’яса. Так само захищали від різних недугів і людей. Якщо у сім’ї дуже хворіла дитина – її мати вишивала особливий рушник – обиденний, який підносила в дар місцевій церкві для ікони святої Богородиці Покрови. Так само робили і в тих родинах, де раніше помирали діти – для того, щоб вберегти новонароджене дитя від смерті. Важливою умовою для виготовлення обиденних рушників був термін – вишити його треба було протягом одного дня або ночі. А ще рушники навішували на вікна – щоб через них не пролазила нечиста сила. З цією ж метою прикрашалися ними і кути хати. Рушники розміщували над вхідними дверима йта вікнами, бо вишивка на його кінцях не пускала в дім злих духів. Їх вішали над святими образами, які колись були у кожній хаті, над фотокартками рідних – для того, щоб вони оберігали цих людей від злої долі.

Особливою силою наділяються речі, які переходять від покоління до покоління. Досить часто сімейним оберегом був весільний рушник. Цей сильний і наділений любов’ю оберіг був і чудовим елементом декору. Неймовірні візерунки, розмаїття кольорів і витонченість роботи дивували гостей оселі.

Дослідниця української вишивки І.О. Вербицька висловлює думку, що «орнаменти, символи, знаки, котрі наносили на рушники, передають інформацію не конкретно про історію якогось народу, хоча, безумовно, вона там присутня, а про планетарну та космічну ґенезу, про створення Людини та інших форм Життя. Ці полотняні криптограми містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ». Вона пропонує розглядати роль вишитого рушника не як суто декоративного елементу обряду, а як носія давніх величних знань, закодованих в орнаментиці.

На стародавніх українських рушниках переважали квітковий і рослинний орнамент, доповнений геометричним візерунком. Геометричні візерунки (ромби, кружальця, хрести, лінії) – це символи Води і Сонця. Візерунок «сонце» зображується восьмикутною квіткою, або розеткою. А ось візерунок «вода» схожий на скрученого вужа. Рослинні орнаменти (дубове листя, виноград, барвінок, калина) демонструють красу природи.

Частіше вишивали калину, листя дубу, грона винограду, троянди, лілії, чорнобривці, червоний мак, а також птахів. Найяскравішими, різнобарвними та багато оздобленими були декоративні рушники. Ніжністю, ліричністю, коханням віяло від весільних рушників. На них вишивали віночки з троянд, парних птахів і обов’язково калину.

Калина  – дерево нашого українського роду, символ любові, щастя, багатства, вірності, краси та надії. У сиву давнину калину пов’язували з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця та Зорі. Оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Калина символізувала жінку «в повній силі». Ось через це весільні рушники, дівочі сорочки розшивалися червоними гронами. Соловей на гілці калини символізує продовження роду.

Птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках птахів вишивали при корені, середині стовбура і віття з обох боків дерева життя. Це свідчило про міцність та незнищеність роду.

З великою любов’ю наш народ ставиться до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка завжди несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пори для створення сім’ї та зміцнення господарства.

Дуб – символ світового дерева, що росте в раю і з’єднує світи. Це також дерево бога грому і блискавки Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Наші предки шанували його за міцність, красу, довговічність. Вважалося, що в дубі живуть душі хоробрих воїнів і він має наймогутнішу владу над злими силами, оберігає людину від усіляких пошестей, від злого чаклунства. Вишивали мотиви дубу на чоловічих рушниках і сорочках. Це вважалося магічним оберегом, що живив чоловіка силою роду.

Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобиках ягідку калини, або сидять на основі дерева, символі нової сім’ї.

Підосинова М.А, яка досліджувала зразки народної вишивки в зібранні Д.І. Яворницького, вважає: «Взагалі, рушники, на яких вишиті птахи, дуже цікаві. Жінкам у всі часи хотілося щастя та ладу у сімейному житті, тому пташок, як символів такого щастя, вишивали на весільних рушниках – їх розсаджували на гілках дерева, або над ним, поміщали по обидва боки рушника дзьобами один до одного. На одних рушниках птахи реалістичні, на других стилізовані і навіть екстравагантні. Роздивляючись такі рушники, відчуваєш політ фантазії автора, його почуття волі і відчуття могутності оберегу».

Звичайно, вишивальниці ХVIII–ХІХ століть навряд чи вкладали у своє шитво первісний зміст старовинних символів, а просто вишивали за старими зразками стародавні мотиви, що передавали міфологічні уявлення наших далеких предків. Із цими давніми знаками була пов’язана віра в захист від ворожих сил, багаті врожаї, в численних нащадків, добробут, щастя, мир і злагоду.

Берегиня – найважливіший елемент орнаменту, особливо весільного рушника. Зображується у вигляді квітки або квітучого дерева, букету або вазону. Берегиня символізує материнську силу жінки. То сама мати-природа, яка творить, захищає, оновлює та несе гармонію в життя.

Одним із найпоширеніших мотивів народного мистецтва, особливо на вишитих рушниках, майстрині називають вічнозелене Дерево Життя. Воно складається з трьох сфер; коріння – підземний, потойбічний світ; стовбур – земне життя людей; крона дерева – духовний світ богів. За допомогою цього символу майстер може описати історію свого роду. У цьому разі птахи, які літають навколо дерева, то живі люди, а котрі сидять на гілочках – то душі померлих. Коли птаха сидить на квіточці – то це новонароджена дівчинка, а на листочку – хлопчик. А ось птахи, зображені біля коріння, охоронятимуть Дерево Життя. Символи Сонця – коло, хрест, восьмикутна зірка, свастика, концентричні кола, ромашка.

Пави – птахи дуже поважні, за свою казкову красу розсідаються на весільних рушниках і, здебільшого, мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок. Пава – це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, тому вона – птах сімейного щастя.

Один із головних візерунків і найулюбленіший нині – червоний мак. Раніше вважалося, що вбрання з квітами має захистити людину від будь-якого зла. У сім’ях, де чоловіки загинули на війні, дівчата на своїх сорочках вишивали маки, зобов’язуючись зберегти і продовжити козацький рід.

Вишитий рушник, оспіваний у народних піснях і думах, став живою історією народної творчості. В Україні говорили, що найяскравіші рушники виходять у тих жінок, які «якщо плачуть – то перли сиплються, а коли сміються – то всі квіти розквітають».

На часі зараз стоїть збереження та відтворення рушникових композицій давніх українських майстринь, вивчення їхнього семантичного наповнення та ритуального призначення. Треба віддати належне, інтерес до рушникової культури у наших людей не згасає. Не зважаючи на складне історичне минуле, наш народ не розгубив, а доніс донині багатющі скарби духовної та матеріальної культури, які становитимуть інтерес не лише для самих українців, а й для інших народів.

Радимо прочитати:

Антонова Є.І. На весілля з рушниками: традиції і сучасність.– Донецьк: Донбас, 2011.– 120 с.

Винницька Я. та ін. Скриня. Речі сили.– Львів: Вид-во Старого Лева, 2016.– б/с.

Кара-Васильєва Т.В., Чорноморець А. Українська вишивка.– Київ: Либідь, 2005.– 159 с.: іл.