У літньому циклі календарних свят українців особливе місце займає свято Івана Купала («Іванішне» свято, «Йвана», «Собітка»), в якому зберіглося чимало архаїчних рис. Воно припадає на час літнього сонцеcтояння, коли, за народними віруваннями, активізуються життєтворчі сили природи, а також сили зла. В Україні свято Купала відзначали в ніч з 23 на 24 червня за старим стилем, або з 6 на 7 липня за новим. Серед різних обрядодій, які здійснювали на Івана Купала (збирання цілющих трав, качання по росі, пошук квітки папороті, клечання хат, скакання через вогонь тощо), були й дівочі ворожіння з віночками.
За народною традицією, на це свято дівчата плели вінки з різноманітних трав, квітів, пускали їх на воду з берега та спостерігали за напрямком і характером їхнього руху. Скажімо, опинившись у воді з віночком на голові, дівчата пірнали, щоб він сплив. Приклад шанобливого ставлення до водної стихії, яка, за віруваннями, має мантичні властивості: «Як нахилилася, поклонилася до води, попросила свого щастя, і вінок із голови упав же ж у воду. Заходили у воду і тоді кланялися, просили Господа Бога: «Поможи нам, хай покаже вінок, де мій буде сужений, в якому краю». В інших селах, стоячи у ріці, його знімали з голови і обережно пускали. За оповідями старожилів, дівчата найчастіше ворожили з метою передбачити напрям, у який віддадуться: «У яку сторону попливе, туди заміж піде». За народними віруваннями, берег, до якого пристав віночок, указує, звідки прийдуть старости, або місце майбутнього проживання молодих. Якщо він поплив далеко, то, за аналогією, весілля відбудеться в далеких краях. Зрідка відданиці довідувались про те, хто з них віддасться раніше за всіх.
За традицією, дівчата, кидаючи вінки на воду з берега, спостерігали: чий перший попливе, та й заміж перша вийде. Люди стверджують, що «віщий» вінок не завжди пророкував приємні події. Наприклад, у разі його потоплення вірили, що дівчина помре (зокрема, внаслідок утоплення, а інші вірили, що «як потоне вінок, значить потоне любов, пройде». Якщо ж вінок крутився на місці, це було ознакою довгого дівування. Подекуди така «поведінка» вінка віщувала те, що дівчина так само «крутитиметься» на місці, тобто їй судилось залишитись без пари: «така буде жисть», «буде крутитись, та ніхто заміж не візьме», віддатися у своєму селі або ж не справити весілля цьогоріч. Поганою прикметою для дівчини також було зачіплювання за щось вінка біля берега.
Дівчата плели собі по два віночки, а ввечері, коли заходило сонце, йшли до річки та розпалювали з соломи багаття. Роздягнувшись, клали на голову по вінкові і перестрибували через ватру, а потім голими стрімголов кидалися в річку. Коли у воді вінок спадав з голови, то дивилися, у який бік він попливе, вірячи, що з того боку й старости будуть. При цьому кілька разів співали:
Ой Івашко, Івась,
Та купався Івась,
Та в воду упав
Купала на Йвана
Не випадково вогонь розпалювали саме дівчата, адже жіноча фертильність, асоціювалася з вірою в запліднюючу силу вогню, а солома, позбавлена зерна як запліднюючого начала, очевидно, тому й призначена для спалювання. Крім того, купальський вогонь, який, за повір’ям, є еквівалентом сонця, наділяється очисною і апотропейною (захисною) функціями, що надає людині здоров’я, життєвої енергії, убезпечує від згубного впливу злих сил. Оскільки обов’язковою умовою для успішного здійснення мантичних дій, тобто передбачення, є проникнення в «інший» простір і зв’язок із потойбіччям, відданиці намагались установити його за допомогою оголеності. За народними віруваннями, саме у такому вигляді людина, що ворожить, втрачає культурні ознаки та набуває «чужих» рис, а тому їй легше довідатися про майбутнє.
У низці локальних варіантів досліджуваних ворожінь криється також продукуюче призначення купальських вінків. Яскраво виражений асоціативний зв’язок між
родючістю природи і жіночою фертильністю простежується у збережених рудиментах аграрної магії, спрямованої на підвищення врожайності городів. З такою метою кожна дівчина після пускання вінків йшла на город чи в садок і полола чорнобиль, який намітила ще вдень. Потім скидала з голови вінок, розривала його та розкидала по огірках, «щоб були рясні».
В інших варіантах з віночками спостерігаються народні вірування в їхні цілющі та магічно-оберегові властивості. На другий день після свята Івана Купала жінки зумисне ходили виловлювати з води вінки, які, за повір’ями, були помічними, «а найбільше од нечистої сили і до корів. Коли відьма збавить, то підкурують».
Свято Івана Купала завершує період весняно-літніх русалій, які генетично сягали культу предків і були пов’язані з вегетацією та родючістю. Купальські вінки були обрядовими відповідниками самої виконавиці мантичних дій та її коханого, а також символом дівочої (рідше – парубочої) долі. Здебільшого ці рослинні атрибути виконували різні обрядові функції: шлюбну, продукуючу, а іноді – цілющу та оберегову, які тісно переплітаються з аграрною, апотропейною і лікувальною магією.
Окремі обрядодії, зокрема за «участю» вогню і води, мають поліфункційне (оберегово-очисне) призначення. Під час усіх ворожінь апелюють до «іншого» світу, а очищення водою і вогнем ще з давніх часів було способом єднання з пращурами. За архаїчними віруваннями, через воду можна встановити контакт з надприродними силами, «тим» світом, та отримати відомості про майбутнє. Крім того, як слушно зауважив митрополит Іларіон, «вода – символ розмноження і парування». Тому акт пускання віночків на неї, наділений шлюбно-еротичною символікою.
Саме за сприяння води дівчата робили певні висновки про свою долю (щодо весілля, його термінів, місця проживання тощо), спостерігаючи за плином вінків та «поведінкою» свічки всередині. Остання як символ людської долі (життя) людини також уможливлювала трохи відкрити завісу прийдешнього. Результати таких ворожінь трактували за принципом подібності (зійшлися вінки – зійдуться й молоді).
За спогадами старожилів, упродовж кількох останніх років традиція ворожити з купальськими вінками почала втрачатися, наприклад, унаслідок чийогось потоплення або вбивства. Однак, в інших місцях, навпаки, останнім часом святкування відновилися завдяки ініціативам працівників місцевих будинків культури, бібліотек, сільських рад, що свідчить про сучасний вплив засобів мас-медіа. Сьогодні такі обряди втратили свої магічні функції, а стали здебільшого розважальними.
Радимо прочитати:
Антологія українського міфу: у 3-х т. Т. 2: Тотемічні міфи / зібрав та упоряд. В. Войтович.– Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2006.– 608 с.: іл.– (Керниця).
Золоті ключі: українські народні пісні / авт.-упоряд. Р.М. Стецюк.– Київ: Музична Україна, 2011.– 450 с.: ноти.
Ми – українці: енциклопедія українознавства / текст В. Супруненка. Кн.1.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 1999.– 412 с.: іл.
Народна культура українців: життєвий цикл людини: історико-етнологічне дослідження: у 5 т.– Київ: Дуліби, 2010–2016. Т. 2: Молодь. Молодість. Молодіжна субкультура.– 2010.– 568, [2] с.: табл., іл.
Польовий О.Г. «Ой, на Івана Купала»: нотна збірка пісень у супроводі бандури: (для дітей дошкільного та шкільного віку).– Дніпропетровськ: Арт-прес, 2014.– 28 с.
Faryna V. Ukrainian Miracles: level - B1, B1+ [є тематич. урок з англ. мови про свято Івана Купала] // English: Language & Culture.– Київ, 2004.– №38. – P. 9–10.
Радимо переглянути:
