фото. Дерево життя. Худ. В. Крижанівський // https://www.wikiwand.com
Шлях пошуку Бога людиною був вельми тривалим. Уявлення про надприродне зароджувалося в межах світорозуміння.
Первісна релігія була неоднорідною: у процесі її розвитку в ній з’явилися фетиші, уявлення про духів, віра у всепроникну ману, тотеми. Тому цю релігію не можна визначити тільки як «поклоніння духам», «культ предків» чи «культ природи». До цього належать, як бачимо, багато напрямків, один з яких – тотемізм.
Тотемізм – це уявлення, або віра в існування «чуттєво-надчуттєвих» кровних (родинних) зав’язків між певною групою людей (родом, племенем) і певним видом тварин, рослин чи явищем природи.
Люди вірили, що вони є братами і сестрами тварин, рідше – рослин, походять від спільного з ними предка. Тотем видавався реальною істотою, яка піклувалася про людей, допомагала, навіть могла наділяти своїми визначними здатностями: орел – гостротою зору, ведмідь – силою тощо.
Уперше тотемістичні уявлення описав англійський етнограф Джеймс-Джордж Фрезер у 12-томній праці «Золота парость» (1911–1915). Природу тотемізму дослідник тлумачив неоднозначно. Спочатку він виводив тотемізм із анімізму. На його переконання, душа зі смертю людини покидає її тіло і змушена знаходити собі прихисток. Ним і стає тотемна тварина чи рослина. Пізніше Фрезер пояснював тотемізм як різновид суспільної магії, спрямованої на примноження тотемного виду.
Згідно з Іпатіївським літописом (приблизно 1425 рік) наші предки вірували і поклонялися не тваринам, а рослинам. Вони вшановували окремі гаї та ліси, забороняючи полювати в них, ловити птахів, рубати дерева тощо, бо священні гаї слов’янам замінювали храми. Навколишня природа для них була живою: вони вірили, що дерева і трави говорять між собою, з птахами і людьми. Предметом особливого шанування був дуб, який вважали житлом таємничих сил, духів. Йому приносили пожертви. Герої багатьох українських народних казок часто по цьому дереву потрапляли у небесне царство. За давніми віруваннями, померлі піднімаються міфічним дубом на небо до своїх предків. Звідси, на думку деяких дослідників, і походить фразеологізм «дати дуба», «врізати дуба» тощо.
За твердженням відомого українського релігієзнавця Бориса Лобовика образ дерева життя у картині світу предків домінував у системі вшанування природи.
Дерево сприймалося як помешкання божества, а інколи і як саме божество – добре чи зле. Це залишило свій слід у народних повір’ях про чудесні властивості того або іншого дерева: бузина – дерево диявола, суха верба – житло чорта, липа відвертає прокляття жінок тощо.
Отже рослина – це тіло й кров бога, і їх споживання означає переймання його сили й міці. Звідси бере початок духовно-практичний аспект використання людиною лікарських рослин.
У пізніших текстах дерево в центрі Всесвіту замінюється християнізованими персоналіями: Пречистою, Іваном Богословом, Ісусом. Таким чином, на прикладі дослідження дерева як тотему в українській дохристиянській міфології можна припустити, що тотемізм – це одна з найперших спроб людини відповісти на питання «хто я є?».
Цікаво, що на відміну від фетишизму, сліди тотемних культів зафіксовані не тільки етнографічно, а й археологічно. Насамперед йдеться про окремі знайдені черепи, обкладені по колу камінням або зібрані у великі кам’яні скрині; наскельні малюнки; траплялися також стилізовані скульптури звірів, довкола яких збереглися численні кругові сліди.
Низка дослідників вважає, що коза і вовк є тотемними тваринами племен, з яких сформувався український народ. При цьому, коза як тотем притаманна для переважної частини України від Київщини та Чернігівщини до Гуцульщини в Карпатських горах і Галичини, а ознаки вовка як тотема поширені на волинському Поліссі та частково чернігівському Поліссі.
У тих регіонах України, де вовк є тотемом, під час новорічної народної вистави водіння кози на свято Щедрого вечора щедрувальники вдягалися не лише в шкіру кози, але й у шкіру вовка. Етнографами записано на Чернігівщині пісню при щедровечірньому водінні кози, де згадується також і вовк.
Але найпоширенішим в давньоукраїнській міфології образом тотема є образ тура (в різних текстах можна зустріти різновиди цього образу – олень, бик, корова). Образ бика в світовій міфології пов’язаний із носієм влади. Українська фольклорна спадщина подає образ бика як тотема-зачинателя роду і своєрідного оберега, або ж, точніше, істоти, здатної допомогти в боротьбі зі злими силами.
Доволі відомі й тотеми-птахи як у прадавніх, так і у сучасних українців.
Так, предком-берегинею у свідомості наших предків був орел. Філолог-фольклорист Володимир Пропп, проаналізувавши український казковий сюжет, у якому описується вигодовування орла та наступне перенесення цим птахом героя в потойбічний світ, дійшов висновку, що в даних казках зберігся опис реального язичницького звичаю, котрий мав місце у східних українців дохристиянської доби – вигодовувати пташенят орлів, щоб задобрити предка орлів і людей. Вочевидь, українці вірили подібно до скандинавських народів, що якийсь величезний вогненний птах приносить померлих до потойбічного світу під своїм пір’ям.
Тотемом-охоронцем був і півень. Образ півня пов'язаний з уявленням про «кордон часу» між ніччю – світом мертвих, і днем – світом живих. Вираз «червоний півень» означає вогонь. Згідно цілого ряду писемних джерел, у жертву упирям і берегиням, а пізніше й богам, які походять від них, наші предки приносили саме півнів. Вочевидь, це було пов'язане з уявленням про якогось вогневого півня, що створив людський світ, тварин і людей. Саме тому за язичницькими канонами м'ясо курей їли лише під час поминальних свят.
Один із символів України, який з’явився задовго до язичницьких часів, став лелека. Вважається, що назва цього птаха пішла від імені праукраїнського бога кохання Леля, оскільки від кохання народжуються діти. Звідси і пішло повірʼя, що дітей в сімʼї приносить саме лелека. Також вірили, що його пірʼя надає сил і покращує інтуіцію.
Більше про тотемізм у віруваннях наших предків ми пропонуємо прочитати у посиланнях нижче.
Відео:
Тотем України – Сонячний Вепр: чому це важливо для українського етнотворення?: https://www.youtube.com/watch?v=edUHhNzKwfA&t=261s
Роялькіт – Коза (пісня. що згадується в тексті): https://www.youtube.com/watch?v=DBMDd6d45Iw
Радимо прочитати:
Бондаренко А.О. Культ вовка у військових традиціях Давньої України.– Київ: Олег Філюк, 2017.– 173 с.: іл.
Карпенко С. Явище тотемізму в українських народних казках про тварин // Вісник КНУ. Серыя: Українознавство.– 2002.– № 6.– С. 32–45.
Пилипович, Т.Г. Тотемізм як одна з чуттєво-надчуттєвих форм первісних вірувань // Вісник КНУ Серыя: Філософія. Політологія.– 2002.– № 38–41.– С. 50–55.
***
Ранні форми релігії. Давні вірування праукраїнців.– Режим доступу: https://elearn.nubip.edu.ua/mod/book/view.php?id=333360&chapterid=117877
Тотеми українців.– Режим доступу: https://wp-uk.wikideck.com/Тотем
Про тотемічні уявлення в давньоукраїнській міфології / В. Ятченко.– Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/20447/07_Yatchenko.pdf?sequence=1
Птахи-тотеми сучасних і прадавніх українців / Р. Морозовський.– Режим доступу: https://spadok.org.ua/davni-viruvannya/totemy-pradavnikh-i-suchasnykh-ukrayintsiv
Птахи – берегині в свідомості східних слов’ян язичницької доби / М. М. Козлов.– Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/34989/20-Kozlov.pdf?sequence=1