Фото: Масниця // https://www.google.com/search
У чистому білому полі зустрілися зима і літо. Це сталось на Стрітення. Зчинилася люта бійка і почалась завірюха. Від неї і потяглася вервечка сніговійних лютневих днів. Від Водохрещ тягнуться м’ясниці. Особливо щедрим на м’ясні застілля був передостанній перед Великим постом «всеїдний» тиждень М'ясниць. Він завершувався неділею, цього дня, у перший день Загальниці, за стародавнім звичаєм готували холодець зі свинячих або баранячих ніжок і намагалися все з’їсти до понеділка. Тому цей день ще називався Ніжкові заговини.
Воля зими ще перемагала, та сонце все вище й вище піднімалося над білою землею, і йому треба було лише трохи допомогти. Наполохати зиму покликані були стародавні обряди останнього перед весняним постом – Масляного, або Сиропусного тижня.
Масляна в Україні насправді має багато різних назв, найвідоміша і найпоширеніша з яких – Масниця. В окремих регіонах побутували також такі назви як Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сиропусний тиждень, Сирний тиждень, Сирна неділя, Бабське свято, Зага́льниця. М’ясопусною Масляну називають через те, що в період святкування утримуються від вживання м’яса, сирною – бо на цьому тижні їдять багато сиру, Масницею – вживають велику кількість масла.
Масляну з давніх-давен в Україні справляли в останній тиждень перед великим постом (Масниці). Так називали свято проводів зими та її одвічних супутників – холоду, темряви, й урочистої зустрічі весни, яка несе з собою світло, тепло і радісне пробудження природи. Масниця – своєрідне прощання з зимою та вітання весни.
Свята, схожі на це, існують у різних країнах світу, але саме в Україні століттями створювалися унікальні традиції й обряди. Свято Масниці має стародавнє коріння, а основні традиції його святкування з’явилися на території сучасної України ще в дохристиянські часи. Перші згадки про це свято в календарях наших предків датуються IV ст. н. е. Його активно відзначали не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром Великим у 988 році. Найбільш активного святкування Масниця набула у IX–XII століттях на теренах Київської держави – Русі.
Масниця – свято, дата проведення якого щороку змінюється. Пов’язане воно з Великим постом і Великоднем, завжди припадає на останній тиждень перед Великим постом. Масляний тиждень відомий своїм обрядом Колодія, який святкували по всій Україні. Масляна починалася в «зустрічний» понеділок. Цього дня жінки збиралися у корчмі і «справляли Колодку». На стіл клали поліно, обмотували його ганчір’ям, давали ім’я Колодки і святкували народини, виспівуючи: «А вже ниньки не неділя, а вже нині колодія, а вже нині колодка, бо горілка солодка». Увесь тиждень у шинку грали музики і лунали вітання на честь Колодки. У вівторок її хрестили, у середу влаштовували похрестини, у масляний четвер Колодка завершувала своє земне буття, у п’ятницю годилось її поховати, а в суботу трошки потужити за нею і справити поминки. Існував ще звичай «волочити Колодку». Дровиняку прив’язували до ніг нежонатих парубків і незаміжніх дівчат. Ті тягали оцупки, поки не відкуплялися. Казали, що «колодка» походить від «колод», на яких часто збиралася молодь, підшукуючи собі пару. Колодій збігався в часі зі Сиропусним тижнем, останнім тижнем Масниці. Це останній напередодні Великого посту тиждень, коли можна було справляти весілля. Його також називали Бабським тижнем або просто Бабським, а Колодій, відповідно, – Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
Насправді Масляна є язичницьким святом, яке православна церква згодом змінила на християнське. До цього люди відзначали проводи зими та настання весни, коли наші предки вшановували сонце як Бога. Тоді і з'явилась традиція пекти круглі коржі, що за формою нагадують сонце. Вважалося, що з’ївши таку страву, людина отримає частинку сонячного світла і тепла. Серед українців часто можна зустріти дещо змінену назву свята – «Масляниця». З’явилася вона на початку 60-х років XX століття, коли Україна входила до складу СРСР. Саме тоді його після довгої заборони знову дозволили святкувати, але замінили деякі українські традиції російськими. Наприклад, замість українських вареників почали вживати переважно російські млинці.
Перед майбутнім постом у масляний тиждень панував достаток найрізноманітніших смаколиків. На Масляну готували налисники з сиром, завиванці, пекли оладки та млинці. Але головною стравою по всій Україні були вареники з сиром. Їх ліпили майже щодня, тому часто можна було почути: «Вареники доведуть, що і хліба не дадуть». А ще приказували: «й бусурмани у цей день вареники їдять». Страву готували різноманітними способами. Один із найпопулярніших – вареники з сиром, запечені зі сметаною та маслом. Їх вважаються символом місяця, тому що своєю формою нагадують його обриси. Свого поширення ця страва набула на території України у період козацтва. Традиційно на Масницю українці подавали на стіл сир та масло. Кожен регіон славився своїми автентичними стравами.
У неділю перед масляним тижнем традиційно провідували родичів, сусідів чи друзів, а також запрошували їх в гості. Саме в цей день за святковим столом можна було вживати м'ясо, останній раз перед Великим постом. Цю неділю називали м'ясною.
Масляна – час розваг, забав, музик і веселих збіговиськ. Дорослі гуляли за щедрими домашніми столами, у шинках та корчмах. Молодь носила селами солом’яне опудало-зиму, в яке діти кидали сніжки. Опудало потім спалювали або топили у річці. Подекуди парубки і дівчата також «водили козла» – взявшись за руки, всі танцювали, співали, головна пісня при цьому була присвячена цапові.
Масляна завершувалася Прощеною неділею, «прощами» – «прощальною» або «шутковою» неділею. Всі прощалися з масляним, смачним і веселим тижнем і водночас просили у близьких вибачення за завдані образи.
Радимо прочитати:
Зимові свята: збірка віршів та прози.– Київ: Інтерсервіс, 2021.– 215 с.
Зимонька завзята принесла нам свята: сценарії зимових свят у школі / упоряд. С.В. Ткачов.– Харків; Тернопіль: Ранок, 2008.– 192 с.– (День святковий).
Ігнатенко І.В. Етнологія для народу.– Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016.– 320 с.: іл., фот.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні.– Київ: Обереги, 1994.– 388 с.
Скуратівський В.Т. Український народний календар.– Київ: Техніка, 2003.– 383 с.– (Народні джерела).