Матері здавна вишивали своїм дітям сорочки з особливою теплотою та любов'ю. Майстрині із покоління в покоління передавали секрети давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що легко можна було дістати: кору, коріння, листя і квіти. Для закріплення кольору нитки запікали в житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть.
Існують свідчення, що у деяких регіонах країни процес створення вишиванки мав вигляд особливої церемонії. Жінки під час вишивання молились і вірили, що це зробить вишиванку сильнішою та зарядженою тільки позитивною енергією. Тоді ж сформувалися символічні значення вишиванки та елементів на ній.
Почнемо з полотна. Традиційно вважали, що білий колір тканини означає цноту та чистоту, червоний символізує життєву силу, зелений – природу та спокій, а чорний – смуток і тугу. Найчастіше одягали білі вишиванки, вони додавали життєрадісності, а чорна вишиванка слугувала для часу посту та жалоби. Сорочки виготовляли з домашнього лляного та конопляного полотна, плоскінного або матірки, бамбаку (Поділля, Буковина), а сорочки вищих станів суспільства (шляхти, козаків, міщан) шили також із серпанку та шовку. Ширина доморобного полотна становила в основному 40–50 см. Також сорочки шили з купованого полотна (коленкору, зону) різної ширини.
Наші предки вірили, що кожен елемент на полотні має конкретне значення. Знавці переконують, що символізм елементів вишиванки має дуже сильний вплив на життя того, хто її носить.
Геометричні візерунки символізують стихії природи та родючість землі, вони притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов`янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, лінії, хрести символічно відображали уявлення нашіх предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне.
Рослинні та квіткові орнаменти здавна символізують сімейне щастя, материнську любов. В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі. Крім поширеного символу «дерево життя», у вишивках із рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів як «виноград» – символ добробуту, щасливого одруження; «барвінок» – символ кохання тощо.
Тваринні орнаменти майстрині зображували на полотні та вірили, що це приносить достаток і довголіття. На зооморфних вишивках зображуються тотемічні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб`яча луска тощо.
Та все ж кожен регіон України, а іноді навіть окреме село, має свою особливу вишивку, яка відрізняється від інших технікою й орнаментом. У деяких краях це ремесло любили навіть чоловіки. Використовували різні техніки вишивання: хрестик, мережки, гладь, набирування. На сьогодні відомо приблизно 250 видів вишивальних швів, що базуються на 20 техніках.
На Київщині переважали рослинні мотиви – грона винограду, гілочки з ягодами, квіти, шишки хмелю. Простежуються мотиви так званої «зірки», трапляються ромби та квадрати. Основний колір вишивок – червоний, а чорний лише для підкреслення малюнку, обрамляючи його.
Вишивка Полтавської області характеризується стриманістю тонів. Найвідоміша вишивка – це білим по білому. Та характерним для регіону є й блакитний, коричневий, сірий та червоний кольори ниток. Рослинний і геометричний орнаменти в цьому регіоні об'єднуються. Улюблені рослинні мотиви – гілка або зламане дерево, хміль. Основні геометричні мотиви – хрестик, ромб, трикутник, зірки. Жіночу полтавську вишиванку вирізняє багате, складне та водночас ніжне, так зване «тонке» оздоблення рукавів.
Особливими є вишиванки Чернігівщини. Вони поєднали у собі стримані мотиви Полтавщини та візерунки Київської області. Серед вишивки білим на білому з'являються червоні та чорні вкраплення. Характерними техніками є лічильна гладь, вирізування, виколювання, кольорові мережки, які отримали назву «чернігівське розшивання».
На старовинних вишивках Кіровоградщини збереглася символіка ранніх землеробів: образ Великої Богині, якій поклонялись трипільці і яку що зображали у вигляді пташки та світового дерева. Пізніше поширеними стали пишні різнобарвні рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви. Цей регіон відомий власним швом під назвою «солов'їні вічка», коли на полотні виколювались дірочки.
Вишивка Полісся – графічна, чітка. Простий візерунок складається з повторюваного на сірій або білій тканині орнаменту, вишитого червоними нитками. Мотиви, що часто повторюються – ромб, зірка, ламані лінії, розетка, хміль, троянда, лебідь, орел, кінь. Орнамент не має внутрішньої деталізації та майже суцільно вкриває біле тло тканини.
Подільські вишиванки вирізняються багатством кольорів і різноманітністю швів. Частіше переважає саме чорний колір, із додаванням червоного, жовтого, зеленого, синього або кольору стиглого жита. Для подільських вишиванок характерні дві вертикальні смуги на грудях та три – на спині, при цьому рукави повністю прикрашені вишивкою з рослинно-геометричним орнаментом або косими смугами. На відміну від інших регіонів, подільські геометричні орнаменти складні за структурою – це комбінація ромбів із трикутниками та ламаними лініями. У рослинному орнаменті переважають чорнобривці, яблука, сливки, соняшники, сосни, хміль і рута. Також трапляються зооморфні мотиви – вужі, ластівки, голуби, зозулі та сови.
Район Карпат і Прикарпаття складно об'єднати спільними характеристиками, оскільки кожне село мало свої особливості у візерунках і кольоровій гамі вишивки. Вишивка Львівської області вирізняється тонкими візерунками, схожими на мереживо. Тут переважає вишивка хрестиком і геометричний орнамент.
На Буковині, окрім геометричного орнаменту, вишивали рослин і тварин, частіше використовуючи саме жовті та світло-зелені кольори. У своїй роботі майстрині мали навіть срібні та золоті нитки, бісер, шовк, вовну, металеві блискітки.
Для гуцульської вишивки характерне велике розмаїття візерунків і контрастні поєднання кольорів – геометричні та рослинні мотиви поєднуються через різноманітні техніки: від «білим на білому» до «писаних» – суцільно «замальованих» нитками елементів; «колення» і «кручення», які є досить складними у виконанні. Місцеві майстрині також помітили, що, коли стібки того самого кольору укладати у протилежних напрямках, колір нитки набуває двох різних відтінків, чим збагачує саму вишивку. На Івано-Франківщині завжди пишно декорували рукави.
А Волинська, в свою чергу, проста та вишукана водночас. Для цього краю характерним є ритмічне повторення різних геометричних фігур. Дрібні елементи, переплітаючись, утворювали гармонійний візерунок. З усіх кольорів переважав червоний, також вишивали синім і чорним. Суто західноволинським прийомом було розміщення вузької смужки вишивки на згині рукава при манжеті.
Закарпатська вишивка різнобарвна та густа. Традиційними тут використовують більше десятка кольорів. Чи не кожне село тут мало свою улюблену гаму: від чорно-фіолетової та вишневої до зелено-голубої. Якщо червоний поєднувався з чорним – при цьому один колір обов'язково виділявся. Найдавніша закарпатська вишивка – це геометричні форми, та вже у ХХ столітті сюди проникають рослинні мотиви. На Закарпатті зустрічалися сорочки з орнаментом, вишитим білими нитками ззаду.
На півдні України вишивка поєднує у собі мотиви й техніки різних регіонів. Пояснюється це тим, що населення цього регіону складається із вихідців із різних куточків України. Кримські татарки теж любили вишивати. Їхня вишивка відрізняється від більшості типових на материковій Україні. Важливими тут є контрасти, які можна побачити й на народному верхньому одязі. Вони часто використовують квітчасті орнаменти з ніжними кольорами.
Жіночі сорочки Миколаївської області вирізнялися чотирикутними вирізами довкола шиї та вільними, без зборок у зап`ясті рукавами. Використовувалися рослинні мотиви: сосна, дубове листя і шишки хмелю, різноманітні квіти та квітучі гілки. Цікаво, що такий елемент як лінія, котрий використовувався як розмежувальний компонент вишивки, був символом землі або межі між добром і злом. Не менш популярними були зооморфні мотиви.
Традиційні одеські сорочки з пухликами шили з білої бавовняної тканини. Пухлик – це збирана тканина на рукаві трохи нижче плеча. Саме пухлик додає рукавам пишності та об'єму. Стоячий широкий комір густо збирали у дрібні «зморшки», які оторочували тоненьким рубчиком. Верхній край рукавів призбирували, а нижній вишивали геометрично-рослинним візерунком у техніці хрестика. Основними кольорами були переважно червоний, чорний, синій та жовтий. Вузькою смужкою обробляли краї рукавів.
Запорізька область відома своєю чоловічою, так званою чумацькою сорочкою із широкими рукавами, де вишивкою оздоблювався лише комір. Рукави служили своєрідним прапором для подачі сигналу при переправі через дніпровські пороги. Тут використовували всі основні геометричні фігури та їхні поєднання.
Харківщину ж з-поміж інших регіонів вирізняє те, що орнаменти вишивок виконували саме грубою ниткою – для створення своєрідної рельєфності. Характерний мотив вишивки тут саме «Дерево життя». Під цим мотивом знаходився або зиґзаґоподібний орнамент (меандр), що символізував підземну воду, або квіти, перевернуті голівками донизу, котрі символізували підземний світ.
Щодо східного регіону України, то основними тут були рослинні орнаменти. У Донецькій області вишивки вирізняються теплою гамою кольорів. У них багато сонця, більше червоного кольору, ніж чорного. Орнаменти яскраві, чорно-червоні на світлому тлі. Якщо рослинні мотиви, то це пишні квіти, цілі букети і дерева. Зображали й птахів. Оздоблювали рукави, рідше коміри та поділ. Вишивали різними техніками, окрім хіба що яворівки і низинки.
Особливістю Луганщини є поліхромні візерунки, виконані хрестиком, грубою ниткою або поєднували різні за фактурою нитки для рельєфності візерунка. Тут здавна вишивали хрестом і гладдю. Для Дніпропетровщини, поряд із традиційними прадавніми геометричними орнаментами, існування яких не можна окреслити хронологічними межами, в ХVІІ–ХVІІІ століттях стали характерними в одязі рослинні орнаменти. Українці цієї місцевості носили сорочку з домотканого грубого полотна з широкими і просторими рукавами, комір сорочки прикрашався вишивкою, груди на «пазусі», рукави на плечах і на «обшлагах» теж були вишитими. Хлопці носили сорочки з повністю вишитими грудьми. Майстрині володіли великою кількістю швів. Значна кількість зразків із зібрання Дмитра Яворницького вишита ажурними мережками, низзю – стародавньою класичною технікою, яка шилася зі споду, штапівкою, стебнівкою, лічильною гладдю, технікою вирізування, виколювання, є зразки, на яких використовували угорський шов, узорний шов, кубикову лиштву.
Це – про особливості вишиванки кожного регіону, тепер – про основні традиційні техніки.
Мережка – ажурний узор, зроблений на місці висмикнутих із тканини ниток. Цим способом в давнину з'єднували різні частини сорочки.
Вирізування – техніка прозорого білого шитва, що творить геометричні орнаменти, які складаються із вирізаних (порожніх та заповнених заплутками) квадратиків.
Лиштва – спосіб вишивання, коли шитво має з обох боків однаковий вигляд.
Низь (низинка) – виконувався переважно чорними або й червоними нитками зі споду полотна, від чого отримав свою назву. Полягав він у тому, що узор заповнювався чорною ниткою і розцвічувався незначно кольоровими (жовтою, червоною, інколи й зеленою).
Заволоч виконувалася в основному темно-червоною ниткою, а вузенькі смужки білою, синьою або чорною. Заволікання вишивають справа наліво на всю довжину візерунку. Узори, виконанні цим швом можуть бути лише геометричними.
Вишивання кольоровим шовком виконувалося на сорочках козацької старшини. Вишивали шовком однієї барки з золотою або срібною ниткою. Барви таких вишивок були зелені, червоні та чорні.
Хрестик – популярний вид вишивання лічильними швами, при якому х-подібні шви утворюють візерунок.
Уговський шов виконувався із поєднання дрібних ромбів.
Можна перераховувати їх ще довго, це лише основні.
Також історично склалися відмінності між жіночими та чоловічими вишиванками.
Жіноча традиційна сорочка була обов'язково білого кольору, вишита білими або кольоровими нитками. Вона могла бути довгою, якщо її носили до плахти або запаски і коротшою, якщо її одягали до спідниці. Традиційні жіночі сорочки поділяються за особливостями крою на три види: сорочка «до уставки, сорочка з цільнокроєним рукавом та сорочка «хлоп’янка». Перші два види мали численні зборки біля коміра, сорочка «хлоп'янка» зборів не мала, вона шилася без коміра та з відкритими (непризбираними) рукавами.
Чоловічі ж сорочки поділялися на такі типи. Сорочка до уставки – це давній традиційний крій української чоловічої сорочки, яка призбирана біля шиї та біля рукавів. Вона могла мати відкладний або стоячий комір. Як різновид могла мати відкриті, тобто непризбирані внизу рукави. Таку сорочку носили на території всієї України, крім Буковини. Зараз цей тип сорочок не поширений. Сорочка без уставки (без призбирування біля коміра) – також давній традиційний крій сорочки, який був безуставковим із обшитим коміром і відкритими, непризбираними на кінцях рукавами. Ці сорочки на запорозьких землях називали чумацькими, степовими на Полтавщині або лоцманськими на Дніпропетровщині. Вишивали таку сорочку на пазусі та на кінцях рукавів широкими смугами. Безуставкову сорочку носили також на Гуцульщині, Покутті, Буковині, Поділлі, Полтавщині. Ці сорочки на придністрянському Поділлі, Буковині, Гуцульщині, Бойківщині носили по штанах, на решті території України заправляли в штани по козацьки.
Ось ми і дізналися про всі різноманіття вишиванок, залежно від регіону нашої країни.
Та, незважаючи та ці відмінності, нас вона єднає як символ патріотизму та нерозривного зв'язку поколінь. Памʼятаймо свою історію і борімося за наше майбутнє!
Відео:
https://www.facebook.com/watch/?ref=external&v=720293658085861
https://www.youtube.com/watch?v=XPU6uoiIpPg
https://www.youtube.com/watch?v=2jxQrzg9tn4
https://www.youtube.com/watch?v=LX6jYuq4LkQ
Радимо прочитати:
Бебешко Л. Українська вишиванка.– Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018.– 127 с.: іл.
Васіна З. Українське народне вбрання.– Київ: Мистецтво, 2020.– 71 с.: іл.
Воропай О. Звичаї нашого народу. Народньо-календарні звичаї. Український народний одяг.– Київ: Пульсари , 2012.– 632 с.
Косміна О.Ю. Традиційне вбрання українців.– Т. 1: Лісостеп.– Київ: Балтія-Друк, 2008.– 160 с.: іл.
Косміна О.Ю. Традиційне вбрання українців.– Київ: Балтія Друк, 2008.– Т. 2: Полісся. Карпати.– 159 с.: іл.
***
Вишиванка.– Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вишиванка
Від Києва до Криму: який вигляд мають вишиванки в різних регіонах України / 5 канал.– Режим доступу: https://www.5.ua/suspilstvo/yak-vyhliadaiut-vyshyvanky-u-riznykh-oblastiakh-ukrainy-114540.
Код нації: вишиванка у різних регіонах України / О. Ярликова.– Режим доступу: https://rubryka.com/article/kod-natsiyi-vyshyvanka-u-riznyh-regionah-ukrayiny/
Магія вишивки Придніпров‘я. Частина 1. Розмаїття на полотні / Т. Глоба.– Режим доступу: https://www.dnipro.libr.dp.ua/vishivka_texnika_uzori
Українська вишиванка: історія, символіка та особливості – від Карпат до Донбасу / Дивоогляд.– Режим доступу: https://www.5.ua/dv/life/215095
Характерні риси вишиванок різних областей України. Вчимося розрізняти / СОМА.– Режим доступу: https://coma.in.ua/26505
