Фото. Свято Водохреща // https://etnosoft.com.ua/lystivky-na-vodohreshha-ukrayinskoyu-movoyu/
В день на Водохреща
Йдуть до річки люди,
Там освятять воду
Від біди й облуди.
Йорданська вода,
Свячена вода,
Від неї зникає
Зла сила й біда!
Петро Корж
Яка погода не стояла б, з року в рік дедалі більше людей долучаються до традиції купання на Водохреща – свята, приуроченого до хрещення Ісуса Христа.
Дехто вірить у цілющу силу освяченої води. Вважають, що, коли пірнеш цього дня у воду, то цілий рік будеш здоровим. Дехто купається, щоб випробувати себе та влаштувати незвичайну розвагу. Хай там як, але йорданські купання вже давно стали масовим явищем в Україні. Звідки ж походить така традиція?
Майже всі значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Вперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовують під час богослужіння.
Хрещення Господнє, яке завершує свята різдвяно-новорічного циклу, в народі має назву Йордан, або Водохреще. Православні християни та греко-католики відзначають його 19 січня.
У Біблії сказано, що Ісус Христос, досягши 30-річного віку, прийняв хрещення від Іоана Хрестителя в річці Йордан. Коли він вийшов на берег, то із небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Тому це свято ще називають Богоявленням. Віряни вважають, що саме Хрещення Господнє засвідчує таїнство Святої Трійці. Тому що саме в цей день Бог з’явився у трьох іпостасях: Бог Отець – у голосі, Син Божий – у плоті, Дух святий – у вигляді голуба.
Від найдавніших часів християнська церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, вірячи, що ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і добре велося в домі. Деякі священники навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. Незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується протягом тривалого часу.
Традиції святкування пов’язані з віруванням, що у цей день освячена просто неба вода у ставках і річках стає цілющою. Перед Водохрещем люди з льоду вирізали великий хрест, поливали його квасом і ставили біля ополонки.
Відтак, деякі українці намагаються не тільки набрати води, а й символічно зануритися у крижану воду. Мотивація у кожного різна: хто «змиває гріхи», хтось сподівається оздоровитися, а інший аргументує це дотриманням «давньої української традиції». Починаючи з 1990-х років таке «моржування» стало підмінювати сенс і зміст великого християнського свята. То ж чи існував такий ритуал у стародавні часи?
На територiї Запорозьких Вольностей православнi обряди та традицiї мали досить багато спiльних рис із тими, що були поширенi на Лiвобережнiй Українi. Запорозькі козаки були глибоко віруючими людьми, дотримувалися християнської православної віри. Церква освячувала всі найважливіші етапи їхнього життя та діяльності. Найбільш шановані релігійні свята (Покрова, Різдво, Богоявлення, Великдень тощо) супроводжувалися традиційними обрядами та духовним очищенням.
На жаль, письмових джерел про святкування та релігійні традиції запорозьких козаків збереглося дуже мало. Згадуючи про день Богоявлення на Січі, ще Аполон Скальковський та Дмитро Яворницький спиралися на «Усну оповідь колишнього запорожця, жителя Катеринославської губернії та повіту, села Михайлівки, Микити Леонтійовича Коржа». Сучасні дослідники розподіляють розповідь старого козака на окремі цитати, тому наведемо її повністю.
«…У день Богоявлення січові козаки з усіх куренів без винятку, а також із зимівників та заводів – де б хто не був, збиралися парадом і йшли до церкви при всіх своїх регаліях і зброї, з усією військовою артилерією на Йордань – піхота й кавалерія. У кожного куреня особливе розфарбоване знамено – везуть, бувало, його на верхових, яскраво й дивовижно прикрашених конях, і все військо вбране у найкращий і найбагатший одяг. А коли поз’їжджаються до церкви, то така тьма-тьмуща народу займає не тільки весь простір коло церкви, а й весь січовий надзвичайно обширний майдан, і стоїть все військо – як кіннота, так і піхота – поважними шикованими рядами, без шапок, доки закінчиться літургія. А по її завершенні виходить духовенство із церкви: настоятель попереду з хрестом, а за ним й інші ієромонахи, які служать соборно, попарно несуть Євангеліє та ікони, в усьому коштовно осяйному священницькому облаченні на Водохрещу, а за ними і все військо Запорозьке зі знаменами й артилерією йде шеренгами поважно, а прийшовши до річки, теж стає своїм порядком, як і раніше. Перегодом, коли закінчиться Водохреща і настоятель за звичаєм почне занурювати хрест у воду, тоді з усієї артилерії і з усіх мушкетів ударять козаки одним залпом – так гучно й сильно, що, здається, земля сколихнеться і всіх глядачів покриє димом, як пітьмою, що один одного не бачить. Після цього на кілька хвилин змовкнуть, і дим пронесе вітром, а каноніри очікують триразового занурення хреста і по закінченні цього починають уже смалити на всі заставки, скільки кому заманеться. А потім уся юрма видовищна розходиться по домівках, і на тому завершується церемонія».
Схоже про «Водосвятiє» та стрілянину зі зброї розповiдав Осип Омельченко, спогади якого записав Михайло Драгоманов. Крiм того, вiн додавав, що за день до Водохреще козаки, за звичаєм, «проганяли кутю» i вели «таку стрiлянину, мов наче й насправдi вiйна йде». Як бачимо, жодного роздягання і пірнання в ополонку!
Етнограф Яків Новицький так описував у 1870-х роках святкування на Запорожжі: «На другий день, на Водосвяття, йдуть, бувало, до Дніпра і пушки з собою везуть. Як тільки попи почнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок».
У багатьох місцевостях стріляли якраз із першим зануренням хреста до води. Етнограф і фольклорист Іван Манжура описував Водохреще на Нижньому Подніпров’ї так: «Місцеві стрільці із різнокаліберної зброї б’ють чорта, який, вигнаний з ріки силою зануреного в неї хреста, шукає спасіння у просторі. Натовп підлітків, що стоїть позаду стрільців, в цей самий час випускає масу голубів». Останні символізували Святого Духа.
У козацькому краї залишилися традиції стрільби в повітря для відлякування «нечистої сили», проведення кінних перегонів, випускання голубів як символу чистоти та зішестя Святого Духа. Для напування коней окремо видовбували ополонку далеко від святкового торжества, вірили, що молоді коні, напившись води у цей день, будуть слухняні та швидкі.
У місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань і прикмет, пов’язаних із «Йорданню». Цікаво їх описав Олекса Воропай в етнографічному нарисі «Звичаї нашого народу» (1958). Матеріали до цієї теми він почав збирати ще в 30-х роках ХХ ст. в Україні та продовжував опрацьовувати їх в еміграції. Наші предки вірили, що в той момент, як священник занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибують із річки і залишаються на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні жінки колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну протягом цілого тижня після Водохреще – «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів». У народних звичаях не прийнято було після Водохреща бруднити святої води.
На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреще сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки – хто кого переможе. Переможці забирали собі «орден» – хрест, вирубаний на льоду… Але жодної згадки про пірнання у «Йордань»! Олекса Воропай свідчив, що лише молоді дівчата після домашньої трапези знову поверталися до ополонки, щоб умитися хрещенською водою для краси і здоров’я. Умитися, а не скупатися!
Як бачимо, у працях дослідників українських народних традицій і звичаїв не йдеться про масовий характер купань. А от що було масовим, то це вмивання та пиття свяченої води. Традиційно йорданська вода, яку брали з ополонки, вважалася універсальним засобом захисту.
Священнослужителі називали традицію хрещенських купань «колоцерковною», звертаючи увагу на те, що «порив тріумфу», пов’язаний із екстремальним зануренням, затьмарює для багатьох євангельський зміст свята Богоявлення. Цілком достатньо взяти участь у святковому богослужінні, набрати святої води та окропити себе нею. Насамперед, згадуючи євангельську подію обмивання Христа в річці Йордан, треба бути готовими розділити радість людства, яке багато століть чекало на того, хто позбавив би його від смерті, від прокляття гріха.
Справді, купання у водоймах на Водохреще не було поширеним явищем на українських етнічних землях. Зрештою, цей звичай і сьогодні не є масовим. І все ж, свідчення деяких українських народознавців доводять, що традиція купань на Водохреще таки існувала.
Народознавець Володимир Ястребов, описуючи звичаї й обряди населення Єлисаветградського повіту (нині Кіровоградщина), зазначив, що на Водохреще тричі занурювались в ополонку, щоб лікувати хвороби. Він звернув увагу на цікавий момент: так само купалися в ополонці парубки, які «водили козу» – тобто перебранці, або ряджені. У народних уявленнях козел уподібнювався до чорта, а йорданської води, згідно з народними віруваннями, боялася вся нечиста сила.
Цікаве походження йорданських купань наводить сучасна фольклористка Дар’я Анцибор: «Пірнання до ополонки раніше дійсно не було загальноприйнятим звичаєм. Проте, для окремих категорій ритуальне купання було важливим етапом очищення. І стосувалося це в першу чергу колядників і ряджених. І ось чому. Період різдвяно-новорічних свят зберігає залишки дохристиянського святкування дня зимового сонцестояння – народження нового божества сонця у найдовшу ніч. Вірили, що в цей час межа між світом людей і потойбіччям стає тоншою. Звідси уявлення, що душі померлих предків можуть прийти у гості. Звідси така концентрація ворожінь на долю й майбутній врожай, звичаї ставити додатковий посуд для померлих на Різдво, обережне й шанобливе ставлення до колядників і ряджених. Адже вдягаючи маски й костюми, вони тимчасово ховали свої «людські» риси. Для носіїв традиційної культури колядники ставали символічними потойбічними гостями, посланцями, від яких залежить добробут і здоров’я родини в наступному році. А ще маски – це тисячоліттями перевірений спосіб обманути смерть. Тож, коли закінчувався цикл різдвяних святок, ряджені мали символічно повернутися в свою «людську» подобу. Для цього їм влаштовувалося купання на Водохреща. Таке купання зафіксоване дослідниками на різних слов’янських територіях. В українців цей звичай найдовше зберігався на Північній Буковині й Подніпров’ї».
Зазвичай у освячену воду стрибали найсміливіші чоловіки та парубки. Згідно з народними уявленнями, вони на весь рік могли вберегтися від різних хвороб. Купання в ополонці фіксували науковці в різних історико-етнографічних районах України: на Волині та Поділлі, Середньому Подніпров’ї, Закарпатті та Буковині. Обряди різнилися залежно від конкретної локальної традиції.
Одним із перших про звичай купатися або вмиватися в ополонці згадував видатний український мовознавець, фольклорист і етнограф Олександр Потебня у своїй праці «О мифическом значении некоторых обрядов и поверий» 1856 року. Він зазначав, що подекуди в прорубах купали хворих дітей, вірячи, що йорданська вода зцілить їх.
Перший ректор Київського університету, відомий фольклорист Михайло Максимόвич записував етнографічні матеріали на Київщині в середині ХІХ століття. Він занотував, що на Йордан дівчата та молодиці вмивають лице в ополонці та втираються червоними крайками. Але світлина 1910 р. свідчить, що масові купання у Дніпрі на Водохреще відбувалися навіть у Києві. У радянські часи після заборони святкувати релігійні свята українці примудрялися купатися вже як «моржі».
Український історик і етнограф Павло Чубинський, який у 1870-х роках досліджував українські губернії Російської імперії, у «Календарі народних звичаїв та обрядів» описав купання у селі Шендерівка Канівського повіту: «Після водосвяття деякі молоді селяни купаються в ополонці, для здоров’я, а інколи стріляють по кілька разів у повітря і таким чином «очищення від гріхів світові сповіщають».
У крижану воду можна було потрапити і не по своїй волі. Священник, український етнограф і фольклорист Михайло Зубрицький, який першим у світі вибрав об’єктом наукового дослідження життя і побут бойківських селян наприкінці ХІХ ст., писав: «Коли рано освятиться на ріці вода, миють ся люди і друляють (штовхають – Т.Г.) одні других у воду; хто більше в воді скупає ся, тим здоровший буде».
Як бачимо, поодинокі хрещенські купання або занурення в ополонку спостерігалися в Україні повсюдно та в усі часи.
Поступово традиція не просто умиватися, а повністю тричі занурюватися у воду після її освячення, розрослася по всьому пострадянському простору. До популяризації пірнань на Водохреще долучилися незагартовані моржуванням публічні особи, представники ЗМІ, колишній президент. Облаштовуються безпечні місця для купання, де чергують надзвичайники та медики… Упродовж 2000-х років купання стало масовою українською традицією, і сьогодні вже важко уявити без цього наше Водохреще.
Без віри, без щирої молитви купання в крижаній ополонці в цей день нікого не очистить від гріха і не подарує благополуччя і здоров’я. Віряни акцентують увагу на тому, що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто через цікавість, без щирого наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода дійсно приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків, як це робили наші предки.
Радимо прочитати:
Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис / О. Воропай.– Київ: Оберіг, 1993.– 590 с.
Українські народні свята та звичаї / В.К. Сапіга.– Київ: Знання України.– 1993.– 112 с.
Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославськой губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа / Вст. ст. І.М. Біжко та Н.І. Семенової; репринтне відтворення 1842 року.– Дніпро: Ліра, 2017.– 116 с.
Чубинский П.П. Календарь народных обычаев и обрядов.– Київ: Музична Україна, 1993.– 80 с.
***
Анцибор Дар’я. Вода, чорти та стрілянина: як українці святкували Водохреща: [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/features-55713433
Йорданські традиції українців: [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://galinfo.com.ua/news/yordanski_tradytsii_ukraintsiv_378847.html
Чи купалися українці на Водохреще?: [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/chi-kupalisia-ukrayintsi-na-vodokhreshche/
