Ряснянський Свято-Димитрівський монастир

фото. Вид Ряснянського Свято-Димитрівського монастиря на стародавній картині,
власність мешканки с. Рясне З.М. Гонтар. Фото Надії Литвиненко. Публікується вперше.

Ряснянський Свято-Дмитрівський монастир на Сумщині це – ціле містечко, котре було відомим духовним і культурним центром для широкої округи і зникло, затерте різними соціальними і насильницькими політичними перетвореннями. Його ніяк не можна викреслити з історії нашого минулого. 

Після битви під Берестечком 1651 року та підписання Білоцерківського договору тисячі козаків переселялись на необжиті землі, які згодом назвали Слобожанщиною.

Серед них був і отаман Герасим Кондратьєв, сумський полковник. Вже його син, полковник Андрій Кондратьєв розселив частину своїх підданих на річці Корова та її притоці Тельонок, поселення, що виникло 1670 року, назвали Рясне. У 1787 р. село з усіма його угіддями як посаг перейшло у власність поміщику Дмитру Андрійовичу Хрущову.

Дмитра Хрущова пам’ятають як досить жорстоку людину, щоб спокутувати гріхи, він у 1814–1815 роках побудував, замість старої, нову кам’яну церкву Дмитра Солунського, а при церкві збудували приміщення церковнопарафіяльної школи. 1876 року в Рясному з’являється ще одна школа – земська. Останнім власником Рясного був Костянтин Дмитрович Хрущов. Як чоловік віруючий, який часто жертвував кошти на монастирі, до того ж, не мав спадкоємців, Костянтин Дмитрович у 1864 році задумав у Рясному заснувати чоловічий монастир з богадільнею та училищем. 

У 1867 році сімдесятип’ятирічний Костянтин Дмитрович вирушає до Санкт-Петербурга і подає прохання про дозвіл побудови в Рясному чоловічої спільнотної обителі в ім’я Святого Дмитра Солунського з богадільнею при ній для 20 інвалідів і училищем для 20 хлопчиків. На утримання обителі Хрущов жертвував свою садибу, 2700 десятин землі 1000 десятин лісу, ставки, млини. Після своєї смерті заповів монастирю 100 000 рублів, а для колишніх селян своїх зобов’язав побудувати окремо від монастиря кам’яну церкву.

Внутрішній вигляд Соборної церкви. https://hghstories.com/ua/st-dmitr-church-rjasnoe/

У самому монастирі було три храми. Перший, найголовніший – кам’яний собор св. великомученика Дмитра Солунського було освячено 25 жовтня 1881 року. Був він п’ятиглавим. Стіни всередині храму були гарно розписані, підлога викладена паркетом, дерев’яний іконостас весь визолочений, а ікони нижнього і частково верхнього ярусу – в срібних визолочених ризах чудової роботи та великої цінності. Трапезний храм в ім’я архістратига Михаїла, освячений 27 жовтня 1881 року, був теплим. Мав вихід через великі скляні двері у вигляді арки в братську трапезу.

Цей цегляний храм був критий білим залізом, іззовні оштукатурений, всередині розписаний картинами високої художньої майстерності на релігійні сюжети. Підлога – паркетна. Іконостас дерев’яний, позолочений. Храм займав площу шириною 32 аршини, в довжину – 60 аршин.

Третій храм в ім’я Преображення Господнього освятили 4-го липня 1900 року. Іконостас в цьому храмі був весь визолочений, а ікони – художньої роботи. Під храмом влаштували для опалення калориферну піч. З південного і північного боків з’єднаний він був з двоповерховими лікарняними корпусами. У них розміщувалися монастирська ризниця і лікарня для богопосвячених осіб братії на десять ліжок. 

Дзвіниця була кам’яною, під аркою зробили святі ворота. На самій же дзвіниці містилося 13 дзвонів, головний з яких важив 423 пуди. А в 1902 році на ній був встановлений баштовий годинник з боєм.

Поруч розташовувався двоповерховий корпус з кам’яним нижнім поверхом і верхнім – дерев’яним. Там буули приміщення для випічки хліба і просфор, а також вісім келій для братії.

З північної сторони до огорожі прибудовано було приміщення для зберігання харчів, в нижній частині розташовувалися льодник і холодильник.

В окремій будівлі на верхньому поверсі розмішалися покої настоятеля монастиря, а на нижньому – келії. З південного і північного боків дзвіниці знаходилися ще два кам’яних флігеля з келіями для ченців. Захищала монастирські будівлі від світу велика кам’яна стіна з вежами.

Поза стінами монастиря перебували не менш значущі споруди. У великому двоповерховому кам’яному будинку, обгородженому кам’яною огорожею з залізними воротами, було 32 кімнати. На верхньому поверсі знаходився притулок для літніх осіб духовного звання, а на нижньому – такий же притулок для мирян похилого віку.

Поруч розташовувався на кам’яному фундаменті дерев’яний одноповерховий готель на вісім номерів із сараєм для екіпажів і коней паломників. Будинок для прийому (богадільня) на сім кімнат з підвальними житловими приміщеннями був також одноповерховим, але кам’яним. У дерев’яному літньому будинку знаходилися номера для прочан, а також кухня та їдальня. Монастирська лікарня для мирян також була кам’яною і мала десять кімнат. Біля колодязя у дворі лікарні розташовувалася двоповерхова водокачка.

Була в монастирі і кам’яна лазня з трьома досить місткими кімнатами. Монастирська пасіка, розташована в саду, налічувала близько 300 вуликів. На відстані близько 700–800 метрів розташовувалась економія, де було зосереджено головне господарство. Адже саме там містилися майстерні, будинок для службовців, комори, приміщення для робітників, стайні, сараї, в яких зберігалися новітні знаряддя для обробки землі, а також молочне виробництво. 

Зі східного боку на різній відстані стояли водяний і паровий млини, сукновальня, а за селом – монастирський цегельний завод. 
При обителі організували дві церковнопарафіяльні школи. На них монастир щорічно витрачав більше 1000 рублів.
Діюча при обителі бібліотека відпускала книги не тільки ченцям, але й світським особам.

Найбідніші жителі найближчих сіл отримували від ченців необхідні продукти, дрова, а іноді й гроші. При монастирській лікарні була аптека, постійно чергував фельдшер.

Усього ж в 1911 році в Свято-Дмитрівській обителі мешкало 250 чоловік братії.
Із цього докладного опису бачимо, наскільки монастир був багатим, і скільки робив для мирян і міг ще зробити.
Але у 1918–1920 роки монастир був ліквідований і розграбований. У 1930-ті роки більша частина будівель (в тому числі і собор св. Великомученика Дмитра Солунського) були зруйновані, збереглися лише окремі фрагменти і частково Преображенська церква, те, що вціліло, потихеньку розбрали на цеглу. Руїни храму і зараз мають величний і гарний вигляд.

Залишки будівель монастиря. https://ukrainaincognita.com/sumska-oblast/krasnopilskyi-raion/ryasne/ryasne

Влітку 2000 року на місці зруйнованого Свято-Дмитрівського собору був встановлений мармуровий хрест. А в кінці 2004 року було прийнято рішення про відродження Ряснянського монастиря. Зараз в колишній водонапірної вежі живуть кілька ченців, які наглядають за територією та в міру сил намагаються підтримувати у обителі життя. 

Історію монастиря багато років досліджував відомий на Сумщині краєзнавець Леонід Дмитрович Дідоренко, матеріали якого лягли в основу краєзнавчого музею школи села Рясне.

 

Радимо прочитати:

Дідоренко Л.М. Храми Краснопільщини.– Харків: ХПММС, САГА, 2006.– 112 с.
Рагулін В.Ф. Ряснянський край в іменах.– Суми: Козацький вал, 2010.– 327 с.: іл., табл., портр.
***
Свято-Дмитрівський монастир, с. Рясне // https://hghstories.com/ua/st-dmitr-church-rjasnoe/

 

Надія Литвиненко
за матеріалами шкільного музею с. Рясне

Опубліковано: Грудень 2022