Іменники
Є слова дуже близькі за написанням і звучанням, але чи тотожні вони? Чи між їхнім значенням все таки є різниця? Письменник і мовознавець Борис Антоненко-Давидович звертає увагу на проблему правильного вибору слів, таких як «книга» й «книжка» «особа» й «особистість», «переписка» й «листування».
Книга й книжка
Чи є якась рiзниця мiж цими словами, чи вони – абсолютно тотожнi й їх можна довiльно вживати на свою вподобу? Хоч цi слова й мають схожiсть, однак рiзниця мiж ними є, що залежить не стiльки вiд змiсту, скiльки вiд розмiру книжки. Найбiльше ми вживаємо слово книжка: «Ах, я довго вас ждала, ще як над книжкою поезiй смiялася, ридала» (П. Тичина); «Письменному – книжка в руки» (М. Номис). Пiд словом книгa розумiємо грубий фолiант, ґросбух – головну бухгалтерську книгу, книгу вхiдних i вихiдних паперiв чи так зване Святе Письмо: «Чи то вмер чернець у келiї, пишучи святу книгy?» (I. Франко). Виходячи з цього, треба вiдповiдно користуватися словами книжка й книгa.
Особа й особистiсть
Цi два слова – особа й особистiсть – iнколи не розрiзняють i пишуть: «Особа автора виявляється i в доборi теми, i в характерних, тiльки йому властивих образах», – або кажуть: «Ви наговорили менi багато образливого, прошу без особистостей!»
Слово особа означає одну людину, iндивiд: «Вiн сам, своєю власною кругленькою особою, стояв, зiгнувшись над пательнею» (М. Коцюбинський); iнодi, коли мовиться про багатьох людей, це слово в множинi замiняє множину iнших слiв – чоловiк, душ: «На нараду прийшло багато осiб, але тих, кого хотiлось бачити, й не було» (з живих уст); часом воно править за вiдповiдник до росiйського слова личность, наприклад, у висловi: «Що за пiдозрiла особа?»
Слово особистiсть означає iндивiдуальнiсть людини, сукупнiсть її духовних i фiзичних властивостей: «Авторську особистiсть не пiддаватимеш остракiзму, виганяючи її з вiрша, де вона в нього iснує на Правах лiричного героя» (Є. Гуцало).
Тим-то й у першiй фразi треба було написати: «Особистiсть автора виявляється...», – а в другiй фразi сказати: «Прошу без особистих образ!»
Переписка й листування
Iменника переписка й дiєслова переписуватись тепер iнколи вживають у невластивому їм значеннi: «У нас iз ним – давня переписка»; «Я переписуюся з її братом».
Переписка, чи, краще, переписування, означає по-українському не «обмiн листами», не «кореспонденцiя», а «певний процес копiювання з уже написаного»: «Глузлива доля пiдсунула переписування в канцелярїї якихось сухих, нiкому не потрiбних паперiв» (М. Коцюбинський).
Писання листiв та одержання на них вiдповiдей зветься по-українському листування, а дiя – листуватися: «У Львовi Франко починає жваве листування з М. Драгомановим“» (П. Козланюк).
Отож, i двi першi фрази треба було написати: «У нас iз ним – давнє листування» (або ще краще: «Ми з ним давно листуємося»; «Я листуюся з її братом».
Радимо прочитати:
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 283 с.
