Іменники
Є слова дуже близькі за написанням і звучанням, але чи тотожні вони? Чи між їхнім значенням все таки є різниця? Письменник і мовознавець Борис Антоненко-Давидович звертає увагу на проблему правильного вибору слів, таких як «книга» й «книжка» «особа» й «особистість», «переписка» й «листування».
Книга й книжка
Чи є якась рiзниця мiж цими словами, чи вони – абсолютно тотожнi й їх можна довiльно вживати на свою вподобу? Хоч цi слова й мають схожiсть, однак рiзниця мiж ними є, що залежить не стiльки вiд змiсту, скiльки вiд розмiру книжки. Найбiльше ми вживаємо слово книжка: «Ах, я довго вас ждала, ще як над книжкою поезiй смiялася, ридала» (П. Тичина); «Письменному – книжка в руки» (М. Номис). Пiд словом книгa розумiємо грубий фолiант, ґросбух – головну бухгалтерську книгу, книгу вхiдних i вихiдних паперiв чи так зване Святе Письмо: «Чи то вмер чернець у келiї, пишучи святу книгy?» (I. Франко). Виходячи з цього, треба вiдповiдно користуватися словами книжка й книгa.
Переписка й листування
Iменника переписка й дiєслова переписуватись тепер iнколи вживають у невластивому їм значеннi: «У нас iз ним – давня переписка»; «Я переписуюся з її братом».
Переписка, чи, краще, переписування, означає по-українському не «обмiн листами», не «кореспонденцiя», а «певний процес копiювання з уже написаного»: «Глузлива доля пiдсунула переписування в канцелярїї якихось сухих, нiкому не потрiбних паперiв» (М. Коцюбинський).
Писання листiв та одержання на них вiдповiдей зветься по-українському листування, а дiя – листуватися: «У Львовi Франко починає жваве листування з М. Драгомановим“» (П. Козланюк).
Отож, i двi першi фрази треба було написати: «У нас iз ним – давнє листування» (або ще краще: «Ми з ним давно листуємося»; «Я листуюся з її братом».
Радимо прочитати:
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 283 с.
