Народ скаже, як зав’яже.
Українське прислів’я
Прислів'я та приказки – це важлива частина фольклорної спадщини, одне з найцінніших духовних надбань кожного народу, в тому числі й українського. У гранично стислій, найлаконічнішій формі в них узагальнено історичний і соціальний досвід, набутий сотнями поколінь у боротьбі за своє існування, відбито звичаї та світогляд народу.
Історія прислів’я – це, фактично, еволюція людської думки. Усі елементи культури кожного народу були або зародженні самостійно чи під впливом культурної взаємодії, тобто запозиченні в сусідів або успадковані з попередніх епох.
Виникнувши на зорі зародження мови і культури, прислів’я та приказки стали невід’ємною частиною народного побуту, його словесності. З давніх-давен до сьогодення прислів’я та приказки передавали наступним поколінням правила моралі, досвід минулого життя і набуті спостереження над природою. Вони культивувалися народами Стародавнього Єгипту, Ассирії, Вавилону, Персії, Китаю й Індії. У середні віки в Європі цінителі прислів'їв створювали рукописні збірники, в які включали улюблені вислови. До наших часів збереглося менше тридцяти таких збірок, складених з XIII по XV століття. Найбільш відомий збірник прислів'їв Віллані, складений з ряду шестивіршів, які являють селянські прислів'я. Всі вони вирізняються дивовижною тематичною та ритмічною однорідністю. Цей збірник, складений в XIII столітті кліриком з роду Філіпа Ельзаського, був неодноразово оброблений, йому нерідко наслідували. Рукописи з подібними текстами складалися до XV століття. Іноді до збірників включали малюнки – ілюстрації до прислів'їв.
Високо оцінювали народні вислови видатні європейські письменники. «Найдревнішу людську мудрість» знаходив у прислів’ях і приказках Еразм Роттердамський. Сервантес називав їх «короткими висловами, що породжені довгим досвідом».
На слов’янському ґрунті прислів’я та приказки стали виникати ще задовго до початку писемності. Перші давньоруські пам’ятки («Ізборник Святослава», «Повість временних літ», «Повчання» Володимира Мономаха, «Руська правда» та інші) містять фразеологічні сполучення, вжиті в переносних значеннях. Усе це свідчить про те, що вже в Х ст. культура Русі мала прислів’я та приказки в розвинутому вигляді. Не всі твори малих жанрів дійшли до наших часів, багато з них було втрачено. Але окремі, ближчі нашому часові, що трапляються в пам’ятках давньоруської писемності, не тільки збереглися для наступних поколінь, але й стали документальним доказом популярності їх у далекому минулому.
Що слово – то наука. Це саме про народну мудрість як узагальнену пам’ять народу.
Книга вчить, як на світі жить.
Не бажай синові багатства, а бажай розуму!
Найдавніший жанр усної народної творчості, прислів’я та приказки творилися народом упродовж багатьох століть. Короткі влучні вислови, у яких мудрість віків: життєвий досвід попередніх поколінь, сконденсована думка про явища природи, про працю і побут, про взаємини людей між собою, морально-етичні закони, які формувалися віками і передавалися у спадок наступним поколінням. Окрім того, вони становили своєрідний неписаний кодекс етичних законів, яких потрібно було дотримуватися у житті.
Людей питай, а свій розум май!
Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.
Де руки й охота, там скора робота.
Без труда нема плода.
З добрим поживеш – добро переймеш, а з лихим зійдешся – того й наберешся.
Прислів’я та приказки є невід’ємним складником мови, вони додають їй виразності та барвистості. Це те, що ми використовуємо непомітно для самих себе день у день, дуже рідко звертаючи увагу, наскільки давніми бувають ці фігури мови. Прислів'я та приказки називають ще приповідками, примовками. Краса і сила примовок – у закладеній в них споконвічній мудрості народу. Для кращого запам'ятовування дуже часто прислів’я та приказки складалися у римованій формі.
Кому влітку холод, тому взимку голод.
Хоч як колють шпички й будяки, та ще дужче – гострі язики.
Вони мають найширшу аудиторію – весь народ – і вживаються там, де треба використати «гостре слівце» – вихопити найсуттєвіше, коли нічим не заміниш ці крилаті вислови.
Печені голуби не летять до губи.
Яка головонька, така й розмовонька!
Старого горобця на полові не обдуриш.
Голова без розуму, як ліхтарня без свічки.
У приказках і прислів’ях завжди широко відбивається національний характер. Разом із тим, більшість з них є загально народними у всесвітньому значенні. Майже для кожного прислів’я якогось народу можна знайти подібні серед прислів’їв багатьох інших народів.
Іван Франко писав, що «…порівнявши відповідні прислів’я різних народів, легко приходимо до переконання, що майже всі вони є спільними для майже всіх культурних народів і не мають нічого характерного для певного народу. Якщо вони є мудрістю, то, очевидно, мудрістю міжнародною…». Ось деякі приклади-порівняння змісту прислів’їв різних народів.
Рідна земля і в жмені мила (українське).
Дим рідної країни ясніший від вогню чужини (англійське).
Діло майстра величає (українське).
Той працює найкраще, хто знає своє ремесло (ірландське).
Не рахуй овець в череді, рахуй в загороді (українське).
Не зривай незрілих плодів: дозріють, самі впадуть (грузинське).
Недобрий борщ у Федори, бо то собака гавкає, то сусідка говорить (українське).
Коли не вміють писати, говорять, що перо погане (єврейське).
І з малої рибки буде смачна юшка (українське).
І з малої хмари буває сильний дощ (польське).
Без діла марніє сила (українське).
Лінуючись, ми вчимося хворіти (англійське).
Дослідник В.П. Анікін дуже влучно передав тематичну змістовність і широту цього стислого жанру: «Прислів'я гніваються, печаляться, сміються, беруть на кпини, веселяться, плачуть, зітхають, стогнуть, кричать, жартують, дотинають, лякають, остерігають, вчать, обурюються – словом, відображають стільки ж почуттів, скільки їх у народу – творця прислів’їв».
До появи писемності та й після того, як вона виникла, але залишалася майже недоступною для простого люду, народна мудрість передавалася від покоління до покоління у вигляді усного, точно складеного вислову чи образного звороту мови, що добре запам’ятовувався.
Багато українських прислів’їв висловлюють любов до Батьківщини, готовність її захищати, осуд зрадників, стверджують необхідність дружби між народами тощо.
Вкраїна – мати, за неї треба головою стояти.
За народ і волю віддамо життя і долю.
Людина без Вітчизни, як соловей без пісні.
Краще на рідній землі кістьми полягти, ніж на чужій слави досягти.
Радше впадь, але не зрадь.
Легко знайдуться серед цих розсипів народної творчості прислів’я та приказки про мову, добро, працю, знання, уміння, про тварин та взаємини між людьми: «Птицю пізнати по пір’ю, а людину по мові». «Удар забувається, а слово пам’ятається». «Маленька праця краща за велике безділля». «Хто знання має, той мур зламає». «Дружній череді і вовк не страшний».
На основі спостережень над природою виробився досить стрункий народний календар, складений з прислів'їв і приказок. За давнім звичаєм, за
орієнтири бралися церковні свята: «Прийшов Петро – вирвав листок; прийшов Ілля – вирвав і два; прийшов Спас – бери рукавиці про запас; прийшла Пречиста – на дереві чисто; прийшла Покрова – на дереві голо».
Та коли треба, щоб слово стало зброєю, народ вдається до гострої сатири і сарказму: «Купіть собі, люди, пана, щоби вас бив!». «Усе пани та пани, а хто ж буде свині пасти?». «Батько мій був середній хазяїн: торби по боках, а сам посередині».
Окремо хочеться виділити прислів’я про книгу і її поважну роль у житті українців.
Золото добувають із землі, а знання – з книги.
Не на користь книжку читать, коли вершки лише хапать.
Прочитав добру книгу – зустрівся з другом.
Без книги – як без сонця, і вдень темні віконця.
У книжці шукай не букви, а думки.
Гарна книга – мудрий вчитель.
Життя без книжок – як небо без зірок.
Книга – як вода: дорогу проб’є усюди.
Приказка відрізняється від прислів'я тим, що вона позбавлена повчального сенсу. У повсякденному житті ми часто вживаємо звичні нам приказки і навіть не замислюємося, звідки вони спочатку взялися. Всі чули такі приказки, як «у нього сім п'ятниць на тижні», «шукай вітра в полі», «лисячий хвіст», «собака на сіні» або «покласти зуби на полицю», це і є класичні приклади приказки.
Багато вчених, етнографів, дослідників у свій час збирали та систематизували малі форми народної творчості.
В Україні одним із перших збирачів прислів’їв був відомий поет, один із перших українських етнографів XVII століття Климентій Зіновіїв. Він зібрав понад півтори тисячі мовних перлин. Окремою збіркою вперше українські прислів’я були надруковані 1834 року. В ній уміщено 607 прислів’їв. Ця збірка була видана за допомоги українського письменника Г. Квітки-Основ’яненка.
Окремо хочеться згадати ім’я Матвія Терентійовича Симонова (Матвія Номиса), українського етнографа, фольклориста, письменника і педагога, укладача і видавця одного з найповніших і найавторитетніших зібрань – антології українського усного фольклору малих жанрів «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864). Ось деякі прислів’я з цього збірника.
Кому на добро йдеться – каша в самому молоці, іще і грудку масла положить; а кому на горе йдеться – велика дірка, та мала латка, і туди тягни, і сюди тягни – не сходиться.
Половина світу скаче, а половина плаче.
Щастю не вір, а біди не лякайся!
Без діла слабіє сила.
Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.
Якою водою плисти, ту і воду пити.
На сьогодні дослідником, який зібрав й упорядкував найбільшу кількість цих коротких народних висловів, є Іван Франко. Він вбачав у них «коштовні перлини», які «в коротких ядерних висловах містять певні моральні судження, філософські погляди, практичні правила життєвої мудрості». Широко відома праця Каменяра з упорядкування ґрунтовного збірника (у шести книгах) народних прислів’їв «Галицько-руські народні приповідки» (1901–1910). Об’їздивши десятки міст і сіл Західної України, письменник записав 31 091 прислів’я та приказку, бо «на вічах і зборах виступали деякі бесідники-селяни, що так і сипали приповідками, мов добрим намистом».
Знайшли своє місце прислів’я та приказки також у творах української літератури. Знаючи ціну влучному народному слову, письменники з давніх часів і до сьогодні охоче користуються народними скарбами. У XIX ст., коли народна творчість стала однією з основ української писемної літератури, прислів'я та приказки впліталися в тканину творів Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Марко Вовчка, Петра Гулака-Артемовського, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського, Костянтина Думитрашка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Левка Боровиковського, Віктора Забіли, Маркіяна Шашкевича, Євгена Гребінки та інших письменників. Мовознавець Олександр Потебня характеризував народні вислови як «згусток думки».
Народні прислів'я та приказки увійшли до складу виданого Тарасом Шевченком «Букваря» 1861 року. 
Брехнею увесь світ пройдеш – та назад не вернешся.
З брехні не мруть – та віри більш не ймуть.
Гості першого дня – золото; другого – срібло; а третього – мідь. Хоч додому їдь!
З дужим – не борись, а з багатим – не судись.
Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» також відзначається багатством прислів'їв і приказок, а в окремих місцях – їх цілі розсипи.
Прислів'ям є назва роману, прислів'ям названо і декілька розділів: «Наука не йде до бука», «Козак – не без щастя, дівка – не без долі», «Старе та поновлене», «Лихо не мовчить». Рясно їх розсипано й по тексту. Ось деякі з них: «Життя – що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши», «На людях і смерть красна», «Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками», «Добре, кажуть, дожидати треба, а лихе – само прийде», «Яка земля, такі й люди», «Дарованому коневі в зуби не дивляться», «Що громаді, те й бабі».
Український поет і фольклорист Максим Рильський порівнював народне слово з коштовним алмазом, який слід доглядати, шліфувати, «щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів».
«Золоті зернята народної мудрості», прислів’я та приказки передаються з покоління в покоління. Це – голос народу, його безсмертна душа, найпотаємніша глибинна мудрість, особлива філософія, естетика, моральність. Це джерело мудрих думок, проникливих спостережень, повчальних сюжетів, які пройшли випробування часом. Колись кимось вдало озвучені, вони підхоплювалися багатьма людьми, їх використовували і використовують в аналогічних ситуаціях, скорочують і доповнюють, адаптують до наявної реальності.
Саме тому вони ніколи не зникнуть з української мови, допоки існуватиме наш народ.
Воля – це вічна молодість народів.
Де є життя, там є й надія.
Де дружніші, там і сильніші.
Скільки честі, стільки й почесті.
Земля народом сильна.
Дотепні ілюстрації до українських приказок відомого художника й ілюстратора Олександра Міхнушова.
Радимо прочитати:
Северинюк В.М. Популярні українські прислів'я та приказки: тематичний коментований словник.– Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2019.– 175 с.– Бібліогр.: с. 175.
Скарбниця української народної мудрості. Прислів'я та приказки / упоряд. Т.М. Панасенко.– Харків: Фоліо, 2017.– 63 с.
Українські приказки, прислів'я і таке інше: збірники О.В. Марковича та інших / Уклад. М. Номис.– Київ: Либідь, 2004.– 350 с.– (Пам'ятки історичної думки України).
Українські прислів'я і приказки / упоряд. Т.М. Панасенко.– Харків: Бібколектор, 2012.– 351 с.: іл.
Українські прислів'я та приказки / худож. О. Вакуленко.– Харків: Віват, 2017.– 251 с.: іл.– (Мініатюри).
Українські прислів'я, приказки та порівняння з літературних пам'яток / Упоряд. М.М. Пазяк.– Київ: Наукова думка, 2001.– 388 с.– (Укр. народна творчість).
