Ольга Кобилянська // https://uk.wikipedia.org/
Ольга-Марія Юліанівна Кобилянська (27.11. (справжня дата народження – 26) 1863–21.03.1942), українська письменниця.
Ольга Кобилянська народилася в Південній Буковині містечку Ґура-Ґумора Австро-Угорської імперії (нині – Ґура-Ґуморулуй, сучасна Румунія). Батько письменниці, Юліан Кобилянський, народився в Галичині, належав до шляхетського роду, який походив з Наддніпрянщини, працював секретарем повітового суду. Мати – Марія Вернер, наполовину німкеня, наполовину полька, родичка відомого німецького поета-романтика Захарія Вернера, все життя присвятила вихованню сімох дітей, серед яких Ольга була четвертою дитиною. Усі брати й сестри підтримували та турбувалися одне про одного. Після смерті батька Кобилянська успадкувала і гроші, і майно від своїх батьків. Вона була головною спадкоємицею, оскільки жила з батьками та допомагала їм усе життя.
Згодом батько перевівся до Сучави, де сім'я прожила три роки. Ольга разом із братами відвідувала німецьку гімназію. У 1875 р. родина переїхала до Кімполунга, де Ольга закінчила чотири класи початкової школи німецькою мовою, яка була офіційною в тогочасній Буковині. Батько Кобилянської дбав, щоб діти приватно вивчали й українську мову. У родині також послуговувалися польською.
З народної школи Ольга перейшла до дівочої, так званої «нормальної» школи, у якій навчалася до п’ятого курсу. Сплачувати за навчання всіх дітей батько не мав можливості. Навчати вирішили, насамперед, синів. Ольга продовжила навчання самостійно, ставши врешті однією з найосвіченіших жінок свого часу.
Вона захоплювалася творами з соціології, політології та філософськими трактатами. Шукала себе в музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала і грала в театрі. Хотіла навіть стати професійною акторкою, але все ж таки віддала перевагу літературі. О. Кобилянська також була вправною наїзницею і пристрасть до верхової їзди пронесла через усе життя. Це захоплення дарувало їй відчуття повної свободи.
У 1891 р. родина переїхала до Чернівців, де брати Ольги завершили освіту. А для неї почався новий період життя, відкрився новий світ, широкий і багатий для творчої праці. Тут Кобилянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям.
Під впливом свого оточення – Наталії Кобринської, відомої у Галичині письменниці та громадської діячки, ініціаторки створення Товариства руських жінок, Софії Окуневської – першої української жінки-лікаря в Австро-Угорщині та прообразу героїні твору «Доля чи воля», Августи Кохановської – художниці, яка ілюструвала новели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом», Миколи Івасюка – художника, автора знаменитої картини «В'їзд Богдана Хмельницького в Київ», Осипа Маковея – вчителя, одного з перших критиків і редакторів її творів вона почала писати рідною мовою.
З 1894 р. О. Кобилянська веде активну громадську діяльність – була однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», брала участь у виданні альманаху «Наша доля»; була головою таємного товариства «Кружок українських дівчат», писала, друкувалася у журналі «Народ».
У 1903 р. Ольга Кобилянська застудилася, хвороба дала ускладнення – її частково було паралізовано, але письменниця не полишала літературної діяльності.
В умовах окупованої Румунією Буковини Кобилянська активно співпрацювала з журналом української літературної молоді «Промінь» та львівським журналом «Нові шляхи».
Радянську владу Ольга Юліанівна не прийняла, хоча радянський уряд з пропагандистською метою всіляко заохочував письменницю.
З початком Другої світової війни паралізована письменниця не мала можливості евакуюватися з Чернівців, вона свідомо почала виступала в ЗМІ зі статтями проти агресії Німеччини та із засудженням дій нацистів. У її квартирі гестапівці провели обшук, у результаті якого більшість рукописів письменниці було вилучено, багато з них зникло і не знайдено досі. У 1941 р. румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за О. Кобилянською, готуючи судову розправу над нею. Але судовий процес провести не змогли – 21 березня 1942 р. жінка померла.
Останні роки Ольга Кобилянська доживала зі своє нареченою донькою Оленою – позашлюбною дитиною брата Олександра, яку вона офіційно удочерила. Олена та її діти доглядали письменницю у тяжкий час, а вона обожнювала своїх онуків.
Поховали Ольгу Юліанівну на Чернівецькому кладовищі.
Літературну діяльність Ольга Кобилянська почала в середині 1880-х рр. Перші літературні твори написала німецькою мовою: німецькомовне оповідання «Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини» (1880), «Воля чи доля» (1883). Потім були створені алегоричні замальовки «Видиво» (1885), «Голка і дуб» (1886), оповідання «Вона вийшла заміж» (1886–1887). У 1888 р. почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 р. була опублікована українською мовою під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з нею як із письменницею знайомиться Леся Українка, яка прочитала рукопис і відтоді пильно стежила за її творами.
Перший художній твір українською мовою – повість «Людина», був надрукований у 1895 р. у журналі «Зоря». Твір було присвячено Наталі Кобринській – відомій у Галичині письменниці та громадській діячці, ініціаторці створення Товариства руських жінок, яке розгорнуло широкий феміністичний рух у Галичині. Софія Окуневська та Наталя Кобринська згодом залучили й О. Кобилянську до феміністичного руху.
Творчий доробок О. Кобилянської – 8 повістей і романів, 43 новели та оповідання, низка статей і доповідей. Класикою української літератури є твори «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна», «Ніоба», «Юда».
Найвизначнішим твором письменниці вважається соціально-психологічна повість «Земля», написана на реальних подіях: восени в 1894 р. у селі Димці (тепер Чернівецького району Чернівецької області) син селянина убив свого старшого брата, щоб самому дістати в спадщину батькову землю. Біблійний мотив про Каїна й Авеля; морально-етична проблематика; заглиблення у філософську та навіть містичну царину; побічна тема солдатчини і страждання українського селянства на службі в арміях чужих йому держав; сакрально-містичний зв'язок людини та землі; влада землі й долі над людиною; життя і смерть; гріх і святість; злочин і спокута; любов і ненависть; сумлінна праця на землі як священний моральний обов'язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина – перелік проблем твору. Головна ж ідея повісті сформульована у словах: «земля повинна бути для людини, а не людина для землі».
У жанрово-стилістичному виконанні письменниця об’єднала романтизм, реалізм і символізм в єдине ціле, що можна назвати її індивідуальним творчим методом («Акорди», «Хрест», «Місяць», «Сниться», «Пресвятая Богородиця, помилуй нас», вірші в прозі).
Однією з перших в історії всесвітньої літератури і першою в Україні Ольга Кобилянська створила повноцінний жанр поезії в прозі, показавши, що захопливо ліричним може бути не тільки поетичне, заримоване слово. У цих її творах відображений чарівливий світ України з її невимовної краси природою, багатством духовного світу українців, опоетизований їхній повсякденний побут.
Одним із найпоетичніших творів письменниці вважається лірико-романтична повість «В неділю рано зілля копала» (1909), написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
Антивоєнні твори – новели «Лісова мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться», інші.
Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926), у якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.
Поряд із великими оповідними формами (повість) О. Кобилянська розробляла жанри «малої» прози: соціально-психологічні оповідання з життя буковинських селян («Банк рустикальний», «У св. Івана», «На полях»), настроєві психологічні образки («Жебрачка», «Покора»), лірико-драматичні пейзажні малюнки («Битва», «Під голим небом»), філософські діалоги («Він і вона»), алегоричні поезії в прозі («Рожі», «Акорди», «Там звізди пробивались»), афористичні мініатюри.
Життя рідного краю – буковинського села, сприяло поглибленню соціального характеру творчості письменниці. Так, у новелі «Банк рустикальний» постає моторошна картина економічної руйнації бідного мужицького господарства за посередництвом так званого рустикального (селянського.) банку, покликаного нібито допомагати в скрутну годину хліборобам, рятувати їх від спрутів-лихварів.
Тонкий художній аналізу селянської душі відображено в новелах «У св. Івана», «Час», «За готар» та інших. Письменниця заглиблювалася в душевний стан своїх героїв, зображала їх у різних соціальних і морально-етичних ситуаціях, сфокусовуючи увагу, насамперед, на гуманних, доброчинних рисах характеру.
Письменниця шукала гармонії між людиною і довкіллям, розглядала останнє як одне із джерел духовного збагачення людини. Саме тому її так боляче вражало порушення цієї гармонії, варварське ставлення до свого природного оточення. У славнозвісній новелі «Битва» письменниця пристрасно стала на захист рідної природи.
Прагнучи розширити сферу своїх художніх пошуків, письменниця звертається до осмислення деяких абстрактно-символічних тем і образів у творах «Акорди», «Хрест», «Місяць» та інших, що зазнали певного впливу модерністських течій.
Роздуми та переживання періоду Першої світової війни знайшли своє втілення у нарисах і оповіданнях «Юда», «Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Зійшов з розуму», написаних у 1915–1923 рр., які силою свого трагізму не поступаються новелам антивоєнного циклу В. Стефаника та М. Черемшини.
У 1920–1930-ті рр. письменниця продовжує розробляти соціальні та морально-етичні теми з життя буковинського селянства. Один із кращих творів цього періоду оповідання «Вовчиха» тяжіє до жанру повісті. У ньому авторка проникливо показала, як приватна власність згубно впливає на людину.
Безперечною заслугою письменниці є те, що вона однією з перших в українській літературі змалювала образи жінок-інтелігенток, яким притаманні вищі духовні інтереси, прагнення вирватись із тенет буденщини, духовного рабства. Жінка у творчості Кобилянської – це жива, не стереотипна особистість, яка володіє універсальним духовним світом, витоки якого походять з українського народу. Вона смілива, але разом з тим ніжна, вона суперечлива, але схильна до компромісів, вона любить і страждає, але готова пожертвувати всім, якщо це справжні почуття. У багатьох її роботах з неймовірною глибиною психологізму досліджується «свідоме» та «несвідоме» в мотивах вчинків жінок, простежується становлення їхнього власного світовідчуття і, відповідно, дій згідно з цим сприйняттям навколишнього світу і тих ситуацій, в яких вони опиняються. Зображуючи духовний світ своїх героїнь, Кобилянська простежує його становлення через призму доль більшості жінок – пошук особистого щастя. Однак, поступово особистісне тісно сплітається з соціальними проблемами суспільства, і жінки Кобилянської все частіше та частіше проявляють себе саме з позиції громадської діяльності, коли змушені самі обирати шлях боротьби з обставинами, долаючи їх, загартовуючи характер, піднімаючись до нових висот.
Звеличуючи людину, зокрема жінку, показуючи її високі духовні пориви, письменниця утверджувала передові погляди на життя.
Художня проза Кобилянської сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. Її новели та повісті неодноразово перекладалися польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами.
Творчий доробок О. Кобилянської продовжує жити й у культурі За творами письменниці знято фільми «Земля» (1954), «Вовчиха» (1967), телефільм «Меланхолійний вальс» (1990), телесеріал «Царівна» (1994) та інше.
Пошану життю і творчому надбанню письменниці віддано у ряді ініціатив. У місті Ґура-Ґуморулуй, де народилася письменниця, встановлено пам'ятник і названо сквер її ім'ям. У Чернівцях відкрито літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської, Чернівецький музично-драматичний театр названий її ім'ям. У селі Унгурь Окницького району (Молдова) відкрито музей і пам'ятник українській письменниці, а місцевому ліцею присвоєно її ім'я.
У 2006 р. в Україні заснована Літературно-мистецька премія імені Ольги Кобилянської, яка присуджується щороку за найкращий літературний, художній або публіцистичний твір, наукову розвідку про життєдіяльність сучасної жінки в Україні, становище її в суспільстві, ситуацію в гендерній політиці в державі. Вручення премії відбувається в день народження О. Кобилянської. Нагороджені одержують спеціальний диплом лауреата та грошову премію.
Радимо прочитати:
Вознюк В.А. Ольга Кобилянська.– Київ: Укрвидавполіграфія, 2012.– 151 с.
Врублевська В. Шарітка з Рунгу: біографічний роман про Ольгу Кобилянську.– Київ: ВЦ «Академія», 2007.– 512 с.
Саліпа О. Оля: роман.– Харків: Фоліо, 2020.– 216, [2] с.
