Саме так відповів один, загалом симпатичний і приємний літній дядечко, коли почув, що біля міської ради якийсь юнак прикував себе, протестуючи проти надання статусу регіональної російській мові. Давно це було, років із п’ятнадцять тому, але от згадалося…
Дядечкові однаково було як «балакать», хоч російською, хоч суржиком, аби харчі, барахло та комунальні послуги були дешеві. Що хохлові ще для повного щастя потрібно? А – нехохлові?
У світі налічується 7538 різних мов, звичайно, ці цифри неоднозначні, та все ж можна уявити загальну картину. Мова кожної нації, кожного народу – така ж сама даність як
і земля, вода, сонце, усі природні багатства, наділені їй від першопочатку. Навіть вчені вже довели, що слово, звук – річ матеріальна. «Спочатку було Слово...» – записано в книзі книг.
і земля, вода, сонце, усі природні багатства, наділені їй від першопочатку. Навіть вчені вже довели, що слово, звук – річ матеріальна. «Спочатку було Слово...» – записано в книзі книг.Хочеться додати – Рідне Слово. З якого починається життя, світ і Всесвіт, любов і добро, знання і мудрість. Згадаймо ще з цієї ж книги притчу про будівництво Вавілонської вежі.
Щоб покарати зарозумілих людей і не дати їм довести до кінця свій задум, Бог роз’єднав їх різними мовами, бо спільна мова – об’єднує.
Коли у світі вимирає ще якась тварина чи рослина, біологи записують її до Червоної книги і тужать, що збідніла Земля, змаліла її краса. А якщо вимирають мови, нації – хіба не збіднюється наша планета, її культурне середовище? Хіба це – не більша втрата для світу, ніж зникнення маленької билинки чи жабки-скрекотушки? До якої книги записувати?
У більшості країн світу прийняті закони про мову, про захист державної мови.
Наприклад, у парламенті Франції час від часу піднімають питання про захист французької мови, додержання її чистоти, видають нові закони щодо цього. У Польщі щорічно проводяться конкурси на краще знання польської мови, відбуваються всепольські диктанти, там її всіляко культивують і підтримують, причому на рівні держави, не шкодуючи на це ні сил, ні часу, ні грошей, бо добре знати мову – престижно. А ось приклад протилежний – у Білорусі після надання російській мові статусу державної діловодство в державних установах повністю переведено на російську, білоруську можна почути хіба що у вузькому колі свідомої інтелігенції. Пора б надавати білоруській згідно Європейської Хартії статусу регіональної. Щоб не зникла.
Проте, закони, якими гарними вони не були б, не діятимуть, доки люди не відчують себе повноцінними й повноправними громадянами своєї держави і не зрозуміють, що мова – перший інстумент об’єднання населення в громадянське суспільство. А громада, як напівжартівливо сказано – «великий чоловік», і зможе подолати всі біди та перепони до побудування сильної багатої країни.
В Україні понад тридцять років незалежності відбуваються процеси відродження української мови, гнобленої росією протягом століть. Останніми роками ці процеси прискорились, а протягом двох місяців нинішнього року відбувся прорив. Невже, дійсно, потрібна була війна, щоб населення усвідомило себе нацією, яку об’єднує українська мова?
Щоб українською заговорили не тільки українці, котрі завжди говорили винятково російською, але навіть представники інших націй і народів України, яким вчити державну мову не було потреби?
Кажуть, іноземну мову можна вивчити за місяць-другий, а рідну треба вчити все життя. Бо ж постійно відкриваєш для себе нові слова, вислови, відмінності від інших мов, отримуєш нові можливості для вираження своїх почуттів, емоцій. І цим збагачуєшся духовно.
Тож плекаймо рідне слово, об’єднуймося довкола нього! Бережімо мову отчого краю, батьків і пращурів, а вона ж у нас, ой, яка багата! А глибока ж і чиста, як криниця й така ж життєдайна. Пиймо з неї силу і красу щедрими пригорщами. І не дозволяймо її замулювати.
Тільки тоді ми станемо нацією по-справжньому, повноцінною, сильною і мудрою, достойною називатися Людьми. І здолаємо усі негаразди, побудуємо міцну і єдину державу, багату матеріальними та духовними цінностями. І Україна не зникне з лиця землі, як зникли з неї динозаври, мамонти чи беззахисні комашки. І не залишиться в історії лише примарним спогадом, які полишили по собі стародавні царства, племена і народи, що вимерли, розчинились і асимілювались серед сильніших сусідів, прийнявши їхні звичаї, релігію, мову, культуру. Бо для людини не все одно – якою мовою говорити.
