Іл. Портрет Михайла Коцюбинського роботи Михайла Жука // http://www.golos.com.ua/article/321659
Український письменник, якого Панас Мирний вважав своїм найулюбленішим учнем. Поет, педагог, громадській діяч, один із організаторів «Братства тарасівців» – таємної політичної організації, створеної в Полтаві у 1891 р. Її учасники дали клятву на могилі Кобзаря, де присяглися всіма засобами та можливостями поширювати серед українців його безсмертні ідеї. Автор новел «Сон», «Коні не винні», «Сміх», «Persona grata», повістей «Fata Morgana» та «Interemezzo», автор численних оповідань для дітей, науково-популярних статей і біографій видатних людей, перекладач творів Генріха Гейне та Адама Міцкевича. Мова про Михайла Коцюбинського. В усіх творчих втіленнях якого – майстерність і вишуканий хист до рідного слова.
Він народився 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім’ї дрібного службовця. Ази освіти осягав удома. В дитинстві пробував складати українські пісні на взірець народних, написав російською мовою велику повість з фінського життя. З 1875 року навчався у Барській початковій школі, а в наступні п’ять – у Шаргородському духовному училищі. Як згадував один із його ровесників: «Михайло Коцюбинський був тоді повновидий, невисокого зросту хлопчик, з темним, трохи кучерявим волоссям, завжди чепурний і чисто вдягнений. Вчився він добре, був дуже уважний і старанний. Знав завжди лекції краще за нас усіх, був узагалі зосереджений і серйозний не на свої літа. Учитель ніколи не карав його – не бив лінійкою по руці, не становив навколішки, як це бувало з іншими. До товаришів ставився гарно, до всіх однаково уважно, не розрізняючи з-поміж них ні євреїв, ні поляків».
Під час навчання у духовному училищі хлопець не обмежується вивченням лише обов’язкової програми. З особливим захопленням знайомиться з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне. Готується до вступу в університет. Але проза життя по-своєму відкоригувала ті мрії. Хвороба матері, втрата роботи батьком, опікування меншими дітьми – все це змусило юнака рано піти на свій хліб.
Протягом 1882–1892 рр. Михайло Михайлович вчителює, дає приватні уроки, займається репетиторством для дітей із заможних родин Вінниці та навколишніх сіл, пізнає народне життя. У 1890 році у львівському часописі «Дзвінок» друкується його вірш «Наша хатка». А невдовзі побачили світ оповідання «Харитя», «Ялинка», що виразно свідчили про непересічний талант молодого автора. Невдовзі Михайло заснував нелегальний гурток молоді, учасники якого читали заборонені революційні твори. Поліція обшукала квартиру Коцюбинського і занесла його ім'я у списки «неблагонадійних». З 1892 року, за рекомендацією відомого бібліографа Михайла Комарова, Коцюбинський працює в експедиції, яка боролася з виноградною хворобою – філоксерою по селах Бессарабії. Серед працівників філоксерних загонів було чимало українських студентів з Київського, Харківського, Одеського університетів. Письменник близько знайомиться з членами підпільного товариства «Братство тарасівців», що створювалося з палким бажанням відстоювати право самобутності української нації. Глибокі враження від життя молдаван, а пізніше – і кримських татар лягли в основу оповідань «Для загального добра», «На камені» та інших.
З 1898 року письменник оселяється в древньому Чернігові, отримавши роботу в земській управі, потім працює в статистичному бюро губернського земства. Приходить усвідомлення значущості й вагомості слова, його художньої та соціальної цінності. З Миколою Чернявським вони розсилають українським письменникам звернення-заклик розширити тематичні межі своєї діяльності, працювати над збагаченням художніх прийомів, відстоювати право рідної мови на літературне життя. Навколо гуртується чернігівська інтелігенція. У 1903 році як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії він побував у Полтаві на відкритті пам’ятника Іванові Котляревському. Зустрічі з відомими діячами української культури справили на нього надзвичайне враження. З 1899 року у Львові починає виходити зібрання його творів, що було завершено сьомим томом у 1913 році.
На початку XX сторіччя Коцюбинський подорожує країнами Центральної та Західної Європи, відвідує Австрію, Німеччину, Італію, Швейцарію. Після повернення створює оповідання, новели, повість «Fata morgana», які є своєрідним осмисленням шляхів подальшого розвитку українського суспільства.
Останні роки життя великого письменника позначені різким погіршенням здоров’я, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рік Михайло Коцюбинський тричі відвідує Італію, куди виїздить на лікування. Влітку 1910 року, повертаючись з-за кордону, він заїхав у карпатське село Криворівню. Враження, які охопили його від знайомства з побутом, людьми, мовою, традиціями цієї землі – заворожили. Згодом він ще двічі приїжджав у цей край, а свої враження увічнив чудовим твором «Тіні забутих предків» (1911). Здається, це були останні світлі й щасливі миті життя, яке невпинно знесилювалося підступною недугою. Йому не допомагає лікування в університетській клініці Києва, і 25 квітня 1913 року серце неповторного майстра перестало битися. Поховано Михайла Михайловича Коцюбинського на Болдиній горі в Чернігові, де він так любив відпочивати.
Михайла Коцюбинського сучасники часто називали сонцепоклонником. Знайомство з його творчістю наочно підтверджує точність цієї характеристики. Вишукана художність, вражаюча простота думки й справді, немов пронизують читача життєдайним сонячним проміннями. Його творчість непомітно, але неминуче допомагала людині ставати людиною. Відчувати у собі ті самі непереможні сонячні промені.
Основною сутністю для нього була вартість добра. Він сприймав життя з усіма його викликами, нюансами, людськими долями як місію єдності: «…життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже… Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім… я скрізь і завжди стрічаю людину». Можливо, ця особливість вражень письменника дозволила літературознавцям вважати Коцюбинського прихильником імпресіонізму у літературі. Недаремно його повість «Тіні забутих предків» привернула увагу вірмено-українського режисера Сергія Параджанова, якій наслідував імпресіоністичні течії у кінематографі. Фільм-легенда, знятий у 1964 році отримав чимало українських і європейських нагород, на довгі роки став візитівкою режисера та увійшов до «золотої скарбниці» вітчизняного та всесвітнього кінематографа.
Радимо прочитати:
Балабко О.В. Рай і Пекло Коцюбинського: есеїстична повість / Новели «Сон», «Хвала життю», «На острові» М. Коцюбинського; передм. В. Панченка.– Чернівці: Букрек, 2014.– 216 с.: іл.
Горобець О.О. Постаті з вирію: повісті, нариси.– Київ: Фенікс, 2016.– 175 с. : фот.
Коляда І.А., Кирієнко О.Ю. Михайло Коцюбинський.– Харків: Фоліо, 2012.– 119 с.– (Знамениті українці).– Бібліогр.: с. 117–119.
Поліщук Я. І ката, і героя він любив... Михайло Коцюбинський: літ. портрет.– Київ: Академія, 2010.– 302 с.– (Життя і слово).
Радимо переглянути і прослухати:
