«Часослов» – історична та культурна пам’ятка України ХVII ст.

Іл. Часослов 1616 р.: перша друкована книга в Києві // https://uk.wikipedia.org/wiki/

 

Українське друкарство бере свій початок від 1574 р., коли Іван Фéдоров (Федорόвич, Феодорόвич, Хведорόвич, Друкар) видав у Львові перший східнослов’янський «Буквар».

У 1615 р. при Києво-Печерській лаврі почала діяти друкарня, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. 

Єлисей Плетенецький – видатний український православний церковний, культурний і громадський діяч, просвітитель, письменник. 1599 року обраний архімандритом Києво-Печерської лаври. 1615 року заснував Лаврську друкарню. Аби забезпечити її папером, він спорудив у Радомишлі папірню – першу в Центральній Україні паперову фабрику. Папір, який там виготовляли за життя Плетенецького, маркували водяним знаком із зображенням його особистого герба. Необхідне для друкування книг обладнання він придбав у Стрятинській друкарні. Майстри друкарської справи були не лише з Києва, більшість Плетенецький запросив із Галичини.

Друкували тут не лише церковні, але й світські книги староруською книжною мовою, польською і латиною. Саме у друкарні лаври 30 грудня 1616 р. і вийшла перша книга – «Часослов».

Часослов, або молитвослов – церковно-богослужбова книга, що містить молитви щоденних церковних служб. Назва походить від слова «часи» (години) – частини церковної служби добового кола богослужінь. Такі книги призначалися священникам, читцям і співакам. Також їх використовували для викладання в школах. Збереглися видання молитвословів кирилицею, які виходили у Кракові (1491), Львові (1609) та Острозі (1612).

Дата виходу київського «Часослова» є умовною. Більшість істориків вважають, що «Часослов» почали друкувати в другій половині 1616 р. і закінчили 30 грудня цього ж року. Точна і повна назва цього видання невідома, оскільки вихідний аркуш не зберігся в жодному з примірників, які дійшли до нас. Той заголовок, під яким книга відома, є власне надписанням першого нумерованого аркуша, розташованого після двох передмов книги. Цим і пояснюються розбіжності часу виходу книги з друку. 

Книгу видано в 4-ту частку аркуша (in quarto). У повному вигляді вона має 192 сторінки. Друк у дві фарби (чорна та червона), аркуші основного тексту нумеровані, є колонтитули та кустоди, сторінки вміщено в лінійні рамки. Основний текст надруковано створеним у Стрятині шрифтом (10 рядків – 89 мм). Друк книжки охайний і майстерний, що вказує на досвідченість та фахову підготовку виконавців. В оформленні дуже чітко відстежується зв’язок української культури із загальними європейським тенденціями. Автор гравюр – Памво Беринда – зробив заставки у «Часослові» світського характеру в стилі Ренесансу з використанням зображень сирен, грифів, амурів, а ініціали (заголовні літери) прикрасив зображеннями дітей, міфічних птахів і тварин, рослинними орнаментами.

Наклад видання, досить великий як для того часу, – 100 примірників. 

 Будинок Друкарні Києво-Печерської лаври. Сучасний вигляд // http://vuam.org.ua/uk/704:%D0%94%D1%80%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%8F#carousel-1Єлисей Плетенецький // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%BB%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%B9_%D0%9F%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

Відкривається «Часослов» вступним словом Єлисея Плетенецького й очільника друкарні Захарія Копистенського. Крім служебних текстів із Біблії та Псалтиря, у ньому містяться твори деяких українських авторів, історичні свідчення про Антонія і Феодосія Печерського, княгиню Ольгу, князів Володимира, Бориса та Гліба, митрополитів київських Петра й Олексія.

Книжка швидко стала популярною серед киян, вони просили Плетенецького збільшити її наклад. Донині збереглося чотири копії лаврського «Часослова», всі вони, як і багато інших українських пам’яток, на жаль, зберігаються в музеях Росії (три в Москві, одна у Петербурзі). На сьогодні існування інших примірників книги невідомі.

Аналіз одного з примірників «Часослова» за електронною копією показує, що книжка має давню шкіряну оправу зі сліпим тисненням, вірогідно, ХVІІ ст., судячи з усього, не київського виробництва. На верхньому форзаці примірника вміщено кілька записів, зокрема, такі – «По описи 1767 г. № 15», далі «1795-го года № 17». Нижче запис почерком того ж часу – «Книга очень редкая, первенецъ киевской типографии, издана въ 1616 году (см. конец Предисловия Часослова, недостает 1-го и 189-го листов). На першому аркуші внизу під друкованим текстом напис «Принадлежить библиотеке Троицкой Сергиевой Лавры 1859 г.». Записів до текстових виправлень, коментарів на полях примірник не має, так само не містить вкладних або власницьких записів, які проливали б світло на долю книжки. Достеменно записи засвідчують, що московський примірник ще з ХVІІІ ст. перебував у збірці Троїце-Сергієвої лаври.

Часослов був не лише головною книгою священнослужителів, його використовували як підручник. Друк «Часослова» дозволяв, по-перше, стандартизувати рівень освіти, по-друге, зробити її більш масовим явищем. Саме завдяки цій книзі ми маємо уявлення про українську мову того часу, зокрема, про релігійний стиль.

Нині «Часослов» – пам’ятка української історії та культури ХVII ст. 

 

Радимо прочитати:

Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки; розвиток; проблеми.– Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2002.– 517 с.
Огієнко І. (митр. Іларіон). Історія українського друкарства.– Київ: Наша культура і наука, 2007.– 535 с.– (Видавничий проєкт Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнка) «Запізніле вороття». Сер. 2, Зарубіжні першодруки; Т. 6).
Тимошик М. Українська книга і світ: художньо-публіцистична оповідь.– Київ: Наша культура і наука; Вашингтон: Український університет, 2018.– 516 с.: іл., фот.– Бібліогр.: с. 499–514.

 

Віра Піскун
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет-джерелами

Опубліковано: Лютий 2023