Іл. Листівка худ. Василя Гулака // https://ua.reactor.cc/tag/%D0%98%D1%81
%D0%BA%D1%83%D1%81%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE
«Сила цього твору і краса не тільки в думці, в бадьорім настрої, у вірі в непереможну силу народу, в тих величавих образах «широкополих ланів», «Дніпра і круч», в тих динамічних картинах боротьби і тихої родини визволеного народу, що буде вічно згадувати й поета, – але і в самій динаміці вислову, в грандіозності поставленої проблеми. Це все зроджує дух нації, пориває його жити навіть у найтяжчі моменти національної історії, вірити і змагатись до кращого життя. Таким сильним і могутнім акордом замкнув поет другу найбагатшу добу своєї творчості», – Леонід Білецький, український літературознавець.
6 січня 1846 р. (за ст. ст. в ніч з 24 на 25 грудня 1845 р.) у м. Переяславі в маєтку свого друга, лікаря Андрія Осиповича Козачковського, Тарас Григорович Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт».
Листопад 1845 р. видався мокрий, вітряний і холодний. На той час Шевченко працював у складі Археографічної комісії, їздив по селах і містах змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі та застудився. У нього почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто одужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет.
Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним. На щастя, міцний організм поета переміг хворобу, і через два тижні він вирушив на Чернігівщину з тим же завданням Археографічної комісії. А вірш «Заповіт» залишився...
Поезією «Як умру, то поховайте...», або «Заповіт» завершується плідна Шевченкова осінь 1845 р. Цей вірш завершує збірку «Три літа». У змісті твору виявилася світоглядна та творча зрілість поета. Тут він використав відомий з тривалої літературної традиції (Горацій, Й.-В. Ґете, П.-Ж. Беранже, Г.Р. Державін, О.С. Пушкін) жанр «пам’ятника» – поетичного заповіту і створив поезію нового, власне шевченківського жанру – заповіт-гімн.
«Заповіт» – вірш у формі послання. Провідний мотив – заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду; віра поета у світле майбутнє України, яке треба здобути в боротьбі з ворогами.
За формою «Заповіт» – монолог, що складається із шести строф, об'єднаних попарно. Через форму вірша та спосіб викладу думок у ньому він і отримав таку назву. Строфи вірша утворюють ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми та інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Це – розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов'язані між собою за допомогою інтонацій. Засобами народної символіки малює Шевченко у перших строфах поетичний образ України, зігрітий любов'ю. Але в наступних рядках його мова стає уривчастою, схвильованою, про ворогів Вітчизни поет не може говорити спокійно. Далі – заклик – кульмінація твору і вибух пристрасті поета. У кінці вірша – звернення до майбутніх поколінь, у якому звучить віра в перемогу, у те, що щастя прийде, Україна буде вільною.
«Заповіт» пішов у люди: його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з рук у руки, вивчали напам'ять, аж поки твір потрапив на сторінки невеликої збірки «Новыя стихотворѣнія Пушкина и Шевченки», надрукованої у Лейпцигу 1859 р., пізніше – у Львові (1863) та Санкт-Петербурзі (1867). В автографі вірш не має заголовка, в різних виданнях друкований під різними назвами: «Завіщаніє», «Заповіт», «Думка», «Остання воля». Лише через 22 роки після написання за ним закріпилася назва «Заповіт»; вона з’явилася у виданні «Кобзаря» 1867 р.
Великого поширення вірш набув під час перевезення тіла Шевченка до України. Значна заслуга в цьому художника Григорія Честахівського, який навчив «Заповіту» багатьох із тих людей, що прийшли на Чернечу гору попрощатися з Кобзарем.
«Заповіт» став закликом до визвольної боротьби українського народу від поневолення, мав і має великий вплив на українську культуру.
З кінця 1860-х рр. розпочалися спроби покласти твір на музику.
У 1868 р. у Львові до шевченківських свят написали свої варіанти музики до твору Микола Лисенко та Михайло Вербицький. Всенародної популярності набула мелодія, написана на початку 1870-х рр. полтавським аматором музики й хорового співу Г.П. Гладким, – саме на цю мелодію «Заповіт» співають під час урочистостей як неофіційний, але всенародний гімн. Гармонізували цю мелодію для різного складу хорів композитори Кирило Стеценко, Олександр Кошиць, Левко Ревуцький, Олександр Спендіаров, Яків Степовий та інші – було створено понад двадцять гармонізацій; на цей текст написано і твори великих музичних форм – кантати Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського, Левка Ревуцького, симфонічну поему Рейнгольда Глієра тощо.
18 квітня 2008 р. у місті Переяславі-Хмельницькому в колишньому особняку лікаря Андрія Козачковського, у якого з жовтня 1845 до січня 1846 р. гостював і лікувався Шевченко, був створений Музей «Заповіту» Тараса Григоровича Шевченка. Музей складається з 12 залів. Експозиція в хронологічній послідовності розкриває історію краю козацького періоду через призму її розуміння Т. Шевченком, розповідає про перебування поета на Переяславщині. Перші чотири зали, об'єднані темою «Переяслав історичний», наступні чотири – меморіальні кімнати: вітальня, кімната для гостей, в котрій жив Т.Г. Шевченко, бібліотека та кабінет лікаря А.О. Козачковського; три літературно-художні зали розповідають про навчання Тараса в Петербурзькій Академії мистецтв, ранню творчість поета, а також знайомство Т.Г. Шевченка з багатьма переяславцями та особисто з господарем будинку.
Сьогодні «Заповіт» знають ледь не по всьому світу. Вірш Тараса Шевченка, який найбільше перекладали з української, став книжкою, що увійшла у п'ятірку книжок світу за кількістю перекладів – 150 мовами!
1964 р. видавництво «Наукова думка» опублікувало книжку «„Заповіт“ Тараса Шевченка мовами народів світу», перевидання вийшло у 1989 р.
Різними мовами «Заповіт» можна прочитати на сайті: http://kanevala.narod.ru/zapovit.htm
Радимо прочитати:
Ребро П. «Т. Шевченко і Запоріжжя: доповіді, статті, вірші, хроніка». Кн. 2 Ребро.– Запоріжжя: Байда, 2007.– 120 с.
«Тарас Шевченко: „Заповіт“ мовами народів світу» / упор. Б. Хоменко.– Київ: Наукова думка, 1989.
***
«Заповіт» Тараса Шевченка мовами народів світу // https://web.archive.org/web/20100215005855/http://ukrlib.com/zapovit/index.html
Радимо переглянути і прослухати:
Тарас Шевченко. "Заповіт". "Як умру, то поховайте" Читає Богдан Ступка // https://www.youtube.com › watch
