фото. Всеволод Нестайко // https://nashformat.ua/authors/vsevolod-nestajko-books
30 січня 1930 року в Бердичеві народився Всеволод Зіновійович Нестайко, якому судилося стати одним із найпопулярніших у світі дитячих письменників.
Мама майбутнього письменника була викладачкою російської словесності (вчителювати вона почала іще в 1913 році, коли про окрему українську літературу й мови бути не могло). Вона була начитаною інтелігентною жінкою. Батько, Зіновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х, під впливом радянської пропаганди, повіривши в успіхи українізації, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УРСР. Працював у Проскурові (нині – Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав до Бердичіва.
У 1933 році його заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в Австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п’яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі.
Більше Всеволод батька не бачив – у пам’яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли. Мамі з сином, рятуючись від голоду, довелося тікати до Києва, до маминої сестри. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Мати Всеволода працювала вчителькою, їхня квартира розташовувалась у приміщенні тієї ж школи, де вона вчителювала. З початком Другої світової війни, а хлопцеві було тоді одинадцять років, почалися воєнні труднощі. З матір'ю Всеволод провів два роки в окупації. Марія Іванівна організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли – після звільнення Києва, який лежав у руїнах, малого Нестайка одразу прийняли до шостого класу. Навчаючись у київській школі №63, хлопець одразу потягнувся до літератури. Тож, коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. У дитинстві разом із сусідом і однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жуля Верна, Бориса Житкова та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном.
Всеволод Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу в 1947 році з однією четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через терор та війну не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Нелегкими були повоєнні роки: голодними, але то були роки юності та студенства, які запам’ятовуються на все життя.
Свій творчий шлях Всеволод Зіновійович починав у дитячому журналі «Барвінок», де друкувався разом з іншими класиками – Юрієм Яновським, Павлом
Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. У 1956 році побачила світ збірка оповідань письменника під назвою «Шурка і Шурко». А через два роки – казкова повість «В Країні Сонячних Зайчиків».
У 1973 Нестайко написав трилогію «Тореадори з Васюківки», а в 1979 році рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.
Книги Всеволода Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою. За його творами поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди: телефільм «Тореадори з Васюківки» одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) – головну премію (1969). Фільм замовили загалом 72 країни світу. На жаль, в Україні на телеекранах він не з’явився – чиновники від культури знайшли в ньому наклеп на радянську дійсність, а героїв визнали «нетиповими піонерами». Кінофільм «Одиниця з обманом» премійовано на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі в Габрово (Болгарія, 1985).
Всеволод Нестайко – лауреат премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка (за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П’ятірка з хвостиком» письменник удостоєний другої премії. За повість-казку «Незвичайні пригоди у лісовій школі» удостоєний у 1982 році премії ім. Лесі Українки. А трилогію «Тореадори з Васюківки» 1979 року внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.
Указом Президента України Віктора Ющенка №53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010). У 2012-му Нестайко отримав відзнаку «Золотий письменник України».
Всеволод Нестайко вів також програму на Національному радіо України «Радіобайка Всеволода Нестайка».
Останній за ліком твір за життя автора побачив світ у 2009 році і називався «Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки».
За 55 років літературної діяльності письменник подарував світові більше 30 повістей, романів і збірок оповідань, багато його творів увійшли до золотого фонду дитячої літератури України.
Помер Всеволод Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. На похорон сотні киян взяли із собою дзеркальця, щоб провести улюбленого письменника сонячними зайчиками.
Колеги Нестайка називають його «добрим янголом дитячої літератури. «Мені здається, що Всеволод Нестайко був добрим янголом української літератури, і дорослої і дитячої. Його книжки читали люди від 4 до 104 років. У контексті української літератури вражає його дуже скромна постава. Він займався виключно літературою, ніколи його не цікавила слава чи якісь навколо літературні речі. Він вів таке своє скромне, але дуже насичене духовне життя. Саме тому ми й маємо так багато його книжок, тому що він сконцентрувався саме на цьому. Мені здається, що це добрий приклад взагалі для усієї літератури», – говорить український письменник Андрій Любка.
«Нестайко був одним з небагатьох українських письменників, які ще в радянські часи писали нормальну, людську дитячу літературу. Його внесок дуже великий, його можна порівняти з кількома офіційними письменниками, які писали щось нормальне для дорослих. Нестайко – автор, який зумів обійти радянські всілякі методи пресу на дітей і писав людські книжки», – каже Тарас Прохасько.
Радимо прочитати:
Кравченко Т. Країна сонячного добра Всеволода Нестайка // Українська мова і література в школі.– Київ: Інститут педагогіки АПН України, 2020.– № 5.– С. 63–64.
Мовчун А.І. Лауреати премії ім. Лесі Українки дітям / А.І. Мовчун, Л.В. Мовчун.– Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2012.– 200 с.
Нестайко Всеволод Зіновійович (1930–2014). Автобіографія. Світлини з сімейного архіву / упоряд. О.В. Максименко (Нестайко).– Київ: ВД Дмитра Бураго, 2020.– 42 с.: іл., фот.
Овдійчук Л. Всеволод Нестайко – майстер пригодницької прози // Українська література в загальноосвітній школі.– Київ: Інститут педагогіки АПН України, 2015.– №2.– С. 10–12.
Сорокапуд В. Чарівний світ Всеволода Нестайка: від тридцятитрьохрічної корови Контрибуції і Чарки луципера до свинофірми «Рилос» і пошуку «скоробагатьковських» скарбів // Українська мова і література в школі.– 2007.– № 7.– С. 45–47.
Радимо переглянути:
