Павло Грабовський: «на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській»

Іл. Павло Грабовський // https://md-eksperiment.org/ru/etv_page.php?
page_id=3770&album_id=119&category=STATJI

Павло Арсенович Грабовський народився 11 вересня 1864 р. у с. Пушкарне на Харківщині в бідній сім’ї паламаря (нині це Сумська область, Краснопільський район).

Вчився в Охтирській бурсі (1874–1879) та Харківській духовній семінарії, де самотужки ґрунтовно знайомився з художньою класикою, таємно виявляв велике зацікавлення політичною літературою, тягнувся до обговорення актуальних суспільних проблем. За зв’язки з харківським гуртком народницької організації «Чорний переділ», поширення забороненої літератури Грабовський у 1882 р. був заарештований і виключений з семінарії. Перебуваючи під гласним наглядом поліції, він до квітня 1885 р. проживав у с. Пушкарне, безрезультатно намагаючись знайти роботу, а після зняття нагляду переїхав до Харкова, де працював коректором газети.

Тут він поновлює революційну діяльність. Усі ці роки, починаючи з семінарії, Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості. У листопаді 1885 р. його беруть на військову службу. Місце дислокації піхотного полку (м. Валки поблизу Харкова) давало йому можливість не втрачати зв’язків із підпільною народницькою організацією. Проте, невдовзі як покара за виступ проти армійського начальства його чекало переведення до Туркестанського військового округу. Саме тоді жандармерії вдалося розкрити його участь в розповсюдженні відозв народників; в Оренбурзі Грабовського заарештовують, повертають до Харкова й ув’язнюють. На початку 1888 р. він був засуджений на п’ятирічне заслання до Сибіру.

Під час перебування у в’язниці Грабовський написав ряд поезій, окремі з яких у зміненому та переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки. Тут була також створена поема «Текінка». В цей час молодий поет пише вірші російською мовою «Друзьям», «Из путевых заметок», поему «По Сибири. Из живых впечатлений» (1888, не закінчена). У дорозі до місця заслання Грабовський знайомиться і здружується з членом народовольської організації Надією Сигидою. Бути разом їм довелося недовго: Сигиду відправили до жіночої в’язниці на Кару (де вона загинула восени 1889 р.), Грабовського – на поселення в Балаганський округ Іркутської губернії.

«Сигида». Худ. М. Касаткін, 1930 // https://kartinysistoriey.ru/chto-sluchilos-s-geroinej-kartiny-sigida/

Поет назавжди зберіг у пам’яті образ цієї прекрасної жінки, мужньої революціонерки, вірного товариша, присвятивши їй ряд віршів. 

За народ свій нещасливий, 
Повна щирої журби,
Ти ступила на правдивий
Шлях святої боротьби.
Опинились ми в неволі,
Побратались взаперті,
Ти не знала краще долі,
Як лихі конання ті.
І моливсь я нишком богу,
В нерозважному страху
Щоб тебе, мою небогу,
Зло не стріло на шляху!

На місці відбування покари у зв’язку з репресіями самодержавства проти політичних засланців Грабовський та його товариші пишуть відомий протест «Русскому правительству». Ця акція стала причиною ще одного – третього арешту. З серпня 1889 по березень 1892 р. поет перебуває в Іркутській губернській в’язниці. Час перебування там був переломним для літературної творчості поета. Діставши від знайомих деякі відомості про літературне життя в Галичині, він зав’язує листування з Іваном Франком, надсилає вірші до галицьких часописів (перші його твори з’явились друком у «Зорі» за 1890 р.). 

Водночас поет розпочинає велику перекладацьку роботу (переклад першої глави «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, фрагментів «Фауста» Гете, віршів народовольця П. Якубовича). На цей період припадає написання поеми «Бурятка» (1891). Разом із товаришами Грабовський був засуджений на поселення у найглухіших місцях Східного Сибіру. З Вілюйська він надсилав у Галичину оригінальні та перекладні віршові твори, статті й нариси. Це дало можливість підготувати і видати у Львові збірки П. Грабовського «Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (1894, переклади), «З чужого поля» (1895, переклади світової поезії), «З півночі» (1896, оригінальні поезії та переклади). 

Оригінальні поетичні твори Грабовського є його найвагомішим внеском в українську літературу. Проте, ними не обмежувалась діяльна участь поета в літературному процесі 1890-х рр. У галицьких виданнях друкувалися його нариси, статті, нотатки, поетичні переклади. Статті Грабовського стосуються різноманітних проблем тогочасного громадського і культурного життя в Україні, Сибіру та Галичині («Лист до молоді української», «Коротенькі вістки з Сибірі», «Дещо в справі жіночих типів», «Дещо до свідомості громадської», «Дещо про освіту на Україні», «Економічна безвикрутність благословенної Полтавщини» та інші). Трагічне життя подруги поета, спільниці у боротьбі відображено ним у статті «Надія Костева Сигида. Сумна споминка». Чимало виступів Грабовського присвячено актуальним проблемам літератури. Це біографічні нариси про видатних діячів російського літературного й суспільного руху («Микола Гаврилович Чернишевський», «Михайло Ларіонович Михайлов»), спогади про українських письменників («Порфир Кореницький», «Споминки про д-ра В. Александрова»), статті, що містять розгляд творчості Шевченка і Пушкіна та міркування про їхнє значення («Т. Шевченко в Нижнім Новгороді», «Московські переклади творів Шевченкових», «Тарас Григорьевич Шевченко», «Памяти Т. Г. Шевченко», «К пушкинскому вечеру в народной аудитории»; останні три були надруковані в тобольській газеті «Сибирский листок»). Протягом усього творчого життя Грабовський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. У книгах «З чужого поля», «Доля», «З Півночі» (розділ «Переклади»), «Кобза», в підготовленій, але не виданій збірці «Хвиля» (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 літератур світу.    Значне місце у перекладах Грабовського займають поети слов’янських (чеської, словацької, болгарської, польської, сербської, хорватської, словенської, лужицької), скандинавських (шведської, норвезької, фінської) та угорської літератур. Поет-перекладач мріяв про видання українською мовою творів угорського поета Петефі й італійської поетеси Ади Негрі.

Обкладинки книжок П. Грабовського // https://krasnopillia.info/wp-content/uploads/2019/08/190808_2_Sumtsov_Slobozhane.jpgОбкладинки книжок П. Грабовського // https://krasnopillia.info/wp-content/uploads/2019/08/190808_2_Sumtsov_Slobozhane.jpgОбкладинки книжок П. Грабовського // https://krasnopillia.info/wp-content/uploads/2019/08/190808_2_Sumtsov_Slobozhane.jpg

Одним із перших в Україні Грабовський звернувся до грузинської (Чавчавадзе, Бараташвілі, Церетелі), вірменської (Ісаакян, Туманян), естонської (Лідія Койдула, Крейцвальд) поезії. Цікавим явищем є створення збірника «Песни Украины» (за життя поета не був надрукований) – спроба популяризувати російською мовою кращі поетичні твори українських поетів XIX ст. Переклади Грабовського (сам автор часто називав їх «переспівами») мають різний рівень відповідності оригіналам. Неусталеність перекладацьких принципів і відсутність першоджерел, спричинені злигоднями заслання, позначилися на створеній Грабовським «антології світової поезії», але не применшують її значення, особливо для свого часу. Своєрідністю перекладацької його діяльності є й те, що поет здебільшого щедро наснажував перекладний твір пафосом й ідеями власної творчості. Наприкінці 1896 р. Грабовський отримав можливість виїхати до Якутська – губернського міста, де значно активніше протікало життя політичних засланців. Тут остаточно були сформовані збірка перекладів «Доля» (вийшла у Львові в 1897 р.), а також збірка оригінальних і перекладних поезій «Кобза», надіслана Борисові Грінченку в Україну і видана в Чернігові 1898 р. Грінченкові було надіслано й рукопис перекладів творів українських поетів російською мовою, але вони не побачили світ. 

До Тобольська поет прибув у вересні 1899 р. Цьому місту судилося стати останнім у його житті. Грабовський мешкав ще в кількох сусідніх населених пунктах, проте, йому так і не пощастило повернутися в Україну, як він про це мріяв.

Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно сподіваного раю
Від себе власне сподівавсь.
Щоб велич простого народа
Запанувала на Русі,
Щоб чарівна селянська врода
Росла в коханні та красі.
Щоб Русь порізнена устала
З-під віковічного ярма
І квітом повним розцвітала
У згоді з ближніми всіма!

У 36 років Грабовський одружився з Анастасією Лук’яновою, яку було заслано в ті краї за революційну діяльність. Там до дівчини чіплявся жандарм і, щоб захистити її від домагань, Павло Арсенович одружився з нею. У цьому шлюбі з’явився син, якого назвали Борисом, на честь Грінченка. У майбутньому хлопчик стане відомим українським винахідником – піонером на ниві телебачення.

Майже весь вільний час поета поглинала малооплачувана і виснажлива робота (коректором у редакції, у ветеринарному управлінні, приватні уроки тощо). Роки заслання вкрай підірвали його здоров’я, в Тобольську він дуже хворів. Проте, й у таких умовах Грабовський не залишає літературної роботи, готується видавати зібрання творів, пише нові вірші. На цей період припадає інтенсивне, цінне з історико-літературного погляду листування Грабовського з Б. Грінченком.

Помер Павло Грабовський 12 грудня 1902 р. у Тобольську, похований згідно заповіту на кладовищі поруч із декабристами. 

У своїх віршах поет понад усе підносив ідею служіння рідному народові, та боротьбу художнім словом із гнобителями. Неодноразово наголошуючи, що головним у літературі має бути народ і його реалістично зображене життя. Намагався створити високоідейну літературу.

«Я закликаю і буду закликати земляків у тому напрямку до праці на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській», – писав поет. 

Пам’ятник Павлу Грабовському у місті Валки Харківської області // https://krasnopillia.info/wp-content/uploads/2017/12/171208_P_Hrabovskyi_1.jpg

 

Радимо прочитати:

Грабовський П.А. Вибрані твори.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 237 с.
***
Брезницька Г.В. Грабовський Павло Арсенович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І.М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ.– Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001.– 2022. 
Грабовський П.А. «Я не співець чудовної природи...»: поезії. Переклади і переспіви. Нариси. Статті. Листи.– Харків: Основи, 2005.– 320 с.

 

Надія Литвиненко
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет-джерелами

Опубліковано: Сiчень 2023