Іл. https://maximum.fm/govori-krasivo-20-ukrayinskih-sliv-yaki-zaminyat-nash-surzhik_n128110
Національна мова поділяється на розмовну і стандартну, кодифіковану. Розмовна – насичена діалектизмами, суржиком, матючинням, архаїзмами, сленгом. Дуже добре, коли людина, володіючи чистою літературною мовою, також нею і спілкується. В епоху постмодерну з її стилістичними експериментами розмивається межа між літературною мовою та побутовою.
Неодноразово нам доводилося чути висловлювання про милозвучність української мови і як сумно зустрічати в засобах масової інформації та на сторінках соціальних мереж нецензурну лексику. В такому випадку втрачається милозвучність, а насаджується агресія, грубість, некоректність. Деякі психологи кажуть, що це тимчасове явище, але навіть у тяжкі часи ми не повинні забувати про людяність і культуру мовлення. Діти все це бачать і чують, а це впливає на їхнє формування особистості, й набагато важче буде їх перевиховувати.
Часто мова на інтернет-форумах – бідна, допускаються численні помилки. Багато коментарів написано неграмотно, можна помітити русизми, штампи. В інтернет-публікаціях трапляються неправильні комп’ютерні переклади, а це значно підриває мелодійність сприйняття мови.
Існують певні правила ведення розмови, які свідчать про культуру особистості: повага та доброзичливе ставлення до людини. При спілкуванні не рекомендується ставити себе в центр уваги та нав’язувати своїх думок; потрібно вміти обрати тему для розмови, доречну в кожній ситуації. Мовець має пам’ятати, що смисловове сприйняття і концентрація уваги у слухача – обмежені. Важливо враховувати офіційність або неофіційність ситуації; в усному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить і сприймає жести співрозмовника, міміку, загальну манеру триматися. Про рівень культури співрозмовника свідчить не лише його вміння уважно слухати, а й бути тактовним, намагатися не переривати та висловлюватися без суржику і нецензурних слів.
Суржик це – мова, у якій штучно об’єднані елементи різних мов. Дослідники використовують такі вислови при аналізі цього явища: «хронічна хвороба нації» (Л. Костенко), «мішане мовлення», «взаємообкрадання» (А. Окара), «скалічена мова» «мовний безлад», «мовна патологія» (О. Сербенська), «антимова» (Л. Біланюк) тощо. У книзі «Розмовляймо українською» мовознавець Іван Вихованець розкриває типові вади усного та писемного мовлення. Автор надає поради стосовно вибору слів, морфологічних форм, синтаксичних конструкцій, правильного наголосу в словах, різних стилістичних варіантів для кращого висловлювання думки. Уникнення в розмовній мові суржику, нецензурних слів – шлях до гармонійного поєднання змісту і форми, думки і слова. Мовні помилки можна виявити не лише в розмовній мові, а й у важливих державних документах. Зміст речення може порушуватися через порядок слів у ньому, наприклад, «заяви, що їх зробили присутні при виїмці особи». Щоб українцям захотілося більше спілкуватися рідною мовою, потрібно відчути красу та глибину українського слова.
Наведемо найпоширеніші помилки, які допускаються в розмовній та писемній мові: – вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: «клубніка», «клубника» (полуниця), «канєшно» (звичайно), «навєрно» (мабуть), «даже» (навіть), «да» (так), «нє» (ні), «нє нада» (не потрібно), «щас»/»січас» (зараз), «нікогда» (ніколи), «чуть-чуть» (трішки), «іменно» (саме), «рядом» (поруч), «больниця» (лікарня), «почта» (пошта), «почтальйон» (листоноша) та інші;
– «українізовані» форми російських дієслів
– «уволився» (звільнився), «дівся» (подівся), «поняв» (зрозумів), «включив» (увімкнув);
– порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком
– «по вулицям» (замість: вулицями), «на українській мові» (замість: українською мовою);
– утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови – «самий кращий» (найкращий).
В усному та письмовому мовленні часто порушують правила сполучності слів-синонімів «властивий», «притаманний», «характерний». Сучасній українській літературній мові притаманне поєднання прикметників «властивий» та «притаманний» тільки з давальним відмінком іменників або займенників, а слово «характерний» тільки з родовим відмінком іменників із прийменником «для». Наприклад, «Григорові Тютюннику було властиве винятково серйозне ставлення до своєї праці» (Олесь Гончар); «Кожна людина має свій, притаманний їй, своєрідний спосіб висловлювання» (Юрій Смолич); «Мішель йшов повільно, ліниво перевалюючись з ноги на ногу – такою характерною для моряків всіх флотів світу ходою» (Юрій Смолич).
Ось ще деякі приклади, які часто трапляються в мовленні: «три студента» замість: «три студенти»; «більш за все» замість: «найбільше»; «більше ста осіб» замість: «понад сто осіб»; «по відношенню до» замість: «щодо, або стосовно»; «відкрити двері» замість: «відчинити двері», але: «відкрити виставку»; «заключати договори» замість: «укладати договори» тощо. Допускаються помилки в наголосах. Наприклад, бюлетень замість бюлетень, чорнослив замість чорнослив, йогурт замість йогурт. Є слова, які вживаються в літературній мові, але їх вживають в інших значеннях. Наприклад, замість «звідси витікає висновок», потрібно вживати «звідси випливає висновок», але: «тече вода в синє море, та не витікає» (Тарас Шевченко).
Є слова-паразити – так називають слова, які дуже часто повторюються, і не там, де потрібні. Як приклад можна навести ситуацію з життя, коли вчителька української мови допомогла мені викорінити слово-паразит «короче». При кожному вживанні мною цього слова, вона казала: «А ще короче».
Є певні нюанси, які потрібно знати. Наприклад, слово «відношення» закріплено лише в термінологічній сфері (мовознавстві, математиці) – «синтаксичні відношення», «відношення поверхонь геометричних тіл». В інших значеннях потрібно вживати українські відповідники «причетність», «ставлення». Існує проблема здрібнення українських слів: ріка – річка, піч-пічка, свіча – свічка, книга – книжка, жона – жінка та інших. Потрібно вживати частіше повну, а не здрібнену форму слів, особливо в урочистих ситуаціях.
Є багато сленгових слів, які активно використовуються серед молоді: крінж (щось ганебне), рофл (насмішка), гік (людина, захоплена сучасними технологіями), кріповий (страшний), шипирити (зводити людей), треш (жах), стрьомний (неприємний, страшний), краш (об’єкт закоханості), вкрашитися (закохатися), вписка (домашня вечірка з ночівлею), чілити (відпочивати), морозитись (ігнорувати, уникати), шарити (знати, розуміти), донатити (жертвувати гроші через електронний носій) тощо. Сленгові слова в наш час запозичуються з англомовної культури. Сленг – це криптограма, яка слугує додатковим фактором розпізнавання співрозмовників. Ці слова, незважаючи на те, що багато хто їх не розуміє, все ж краще, ніж розмовляти за допомогою матючиння. Щоб краще розуміти сучасну молодь, потрібно розуміти її мову.
Є слова, які додають українській мові специфічності – це мовні архаїзми: гризота (проблеми, біда), студенець (холодець) та інші. Є архаїзми, які доречно вживати в урочистих ситуаціях. Є архаїзми, пов’язані з церковнослов’янською мовою та які використовуються в межах високого стилю: «отець» замість: «батько», «днесь» замість: «сьогодні», «побідний» замість: «переможний», «празник» замість: «свято». Чимало подібних архаїзмів лишилося в літургійній практиці тих українських церков, які ведуть церковну службу українською мовою. Наприклад, херувимська співається церковнослов’янською українським способом фонетизації, бо її літературний переклад у поєднанні з музикою Дмитра Бортнянського був би неможливий за словами львівського мовознавця Андрія Содомори: «Чистота мови – не в її очищенні від архаїзмів чи діалектизмів, а у бездоганній, стилістично вивіреній гармонії поєднаних у фразу слів. Звільнити українську мову від архаїзмів неможливо. Відкинемо, наприклад, слово "воздвиження", що ж тоді робити зі словами "подвижник", "подвиг"?».
Зразком блискучої гармонії сучасної мови та архаїзмів є поезія Тараса Шевченка:
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, Пречистая, на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невольників. Подай їм силу
Твойого мученика сина,
Щоб хрест-кайдани донесли
До самого, самого краю.
Достойнопітая! благаю!
Царице неба і землі!
Вонми їх стону і пошли
Благий конець, о всеблагая!
Поет Максим Рильський закликає: «Не бійтесь заглядати у словник…». Потрібно частіше користуватися словниками для збагачення мовлення. Різноманітність словників вражає: тематичні, орфографічні, фразеологічні, термінологічні, словотвірні, словники синонімів, іншомовних слів тощо. Досконале опанування мови неможливе без користування словниковим багатством і вивчення граматики української мови.
Радимо прочитати:
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 283 с.
Вихованець І. Розмовляймо українською: мовознавчі етюди. – Київ. – 2012. – 160 с.
Пономарів О.Д. Українське слово для всіх і для кожного.– 2-е вид.– Київ: Либідь, 2017.– 359 с.
Рудницький Я. Як говорити по літературному?.– Репр. вид.– Київ: Центр учбової літератури, 2021.– 103 с.
