Львів. Перше сторіччя історії

 

Український «Париж», історичний центр якого внесено до світової спадщини ЮНЕСКО, фортеця на межі Сходу та Заходу, місто, що належало багатьом державам і зберегло свою неповторну автентичність. Вже здогадались? Так, це – місто Лева. 

 

Деякі вчені вважають Львів ще стародавнішим ніж визначено офіційною датою заснування. Народ на цій землі був споконвічно, численний, працьовитий – кожен клаптик землі заселяли хлібороби. Археологічні розкопки на території сучасного міста говорять про поселення задовго до 1256 року: близько 1238 року,  в часи, коли після довгої боротьби за престол король Данило утвердився на Галичині.  

 

Вважається, що назване місто саме з його волі на честь сина Лева. Але існують й інші припущення. Вздовж низовини річки Полтви мешкали хижі леви, отже саме від них місто могло отримати свою назву. Згідно іншій версії, на тому місті, де зараз Львів могла бути святиня слов'янського ідола Чорнобога, якого зображували у вигляді лева. Саме тому він присутній у геральдиці і є частиною міського герба. Є припущення, що Данило, назвав сина не на честь царя звірів, а на честь популярного серед місцевого населення давнього тотему, таким чином подарувавши нащадкові поселення, де той вшановували.

 

У Львові й дійсно багато зображень левів – майже чотири тисячі. Старожили кажуть, що це й не леви зовсім, бо, якщо уважно придивитися, вони схожі на людей – колишніх львів`ян: правителів, пересічних громадян, меценатів, духовних наставників, діячів культури, музикантів, художників, котрі зробили багато для свого міста. Існує легенда, про те, що в кожному році є така ніч, коли всі леви збираються у потаємному місці  та запрошують на свої зібрання львів’ян, котрі роблять для міста добрі справи. Головує на цих зборах лев, розміщений на гербі. Ось такі дивні, можливо й цілком правдиві, сюжети зберігає місто натхнення та любові.

 

    

 

Перша офіційна згадка про Львів зазначена 1256 роком. Саме тоді у сусідньому містечку Холм виникла пожежа через якусь «окаянну бабу». «Але прилучилося за гріхи наші загорітися Холму через окаянну бабу, таке було полум’я, що усюди заграву бачили. І зі Львова бачили…», – читаємо в  тогочасних літописах. Саме ця датована подія й вважається датою його заснування. Географічне місто народження теж достеменно невідомо, згадуються Замкова гора, район теперішньої вулиці Підзамче та правий берег Полтви, яка зараз є  підземною річкою. Усі давні віднайдені поселення в цих місцях належать до тих самих часових меж, відтак стовідсотково визначити, що місто почалося з якоїсь певної частини, ніхто з істориків не береться.

 

Рештки давньослов’янського житла на території Львова були знайдені біля Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької. Це було добре місце, захищене від пронизливих вітрів з півночі та сходу, з постійним доступом до питної води, оскільки джерело було саме біля підніжжя Замкової гори поблизу Полтви. Йдеться не про постійні житла, а про тимчасові сховища з великою кількістю елементів оборонного характеру. Й це – не випадково. 

 

Історія прадавнього Львова тісно пов’язана з родоводом Романовичів, адже саме князь Роман Мстиславич – батько Данила Галицького, перед заснуванням міста у 1199 році об'єднав Володимирське та Галицьке князівства, створивши на цій території велику державу. Проіснувала вона всього шість років, після чого бояри та князі вигнали за її межі Романову дружину Анну і двох малих синів Данилка та Василька. До того ж, і зовнішній ворог чекати на себе не змусив, невдовзі на ослаблену землю нападають польські й угорські феодали, нібито захищаючи права спадкоємців, та захоплюють Галичину, розподіляючи її частини між собою. Данило та Василько розуміють, що настав їхній час, і починають збирати докупи землі, якими володів їхній батько. Данило утверджується на Волині та повертає собі містечко Галич і частину Галичини, згодом здобуває Київ і всю Галичину. Для  утримання території, спороджує на її кордонах декілька укріплених фортець, серед яких і Львівська, названа на честь сина Лева. 

 

Для заселення нових міських осередків мудрий дипломат Данило Галицький запрошує ремісників і купців з Німеччини, Польщі та усієї Київської Русі. Багатонаціональний характер галицьких міст посилюється великими вірменськими та єврейськими общинами, що із занепадом Києва приєднуються саме до львівських земель. Саме за наказом Данила Львів будується на межі Львівського та Бєльського князівств на схід від Перемишля. Відтак нове місто було засноване на стику кордонів і на перехресті важливих шляхів.

 

Понад двадцять разів Львів осаджували монголо-татари, але він вистояв. Саме це місто зупинило їхній великий похід на Європу, в часи навали татарських військ правителі міста укладають договір із римськими правителями, погодившись в подяку за підтримку передати їм частину земель. Папа вручає Данилові корону, і він стає першим королем на Галицько-Волинських землях. Проте, реальної допомоги Львів так і не дочекався: при наступі татар сили були нерівні, фортифікаційні споруди руйнувалися.

 

 

Таким був початок львівської історії. До речі, у місті й досі домінує українська греко-католицька віра, яка виникла після проголошення Берестейської унії і визнає авторитет Папи Римського.

 

У XIII–XIV сторіччях Львів стає центром боротьби Польщі й  Угорщини. Німецькі колонії дуже потужні, низка назв зберігається в юриспруденції до цих пір, бо німецькі колоністи мали у Львові особливий статус, широко вживалася німецька мова, а Львів називали Лембергом.

 

Слід згадати і часи правителя Казиміра III, який впроваджує в місті Магдебурзьке право, в якому закріплено незалежне від волі феодалів життя та можливість правити на власний розсуд. У Львові відбуваються докорінні зміни, що насамперед стосуються органів влади. Це окрема доволі яскрава та змістовно-демократична сторінка в історії. Згідно положень Магдебурзького права, влада мала радитись про добро громади та запобігати шкодам, що позначено у внутрішніх документах. Основні правила стосувалися торгівлі, бо Львів стає потужним торговельним центром. Влада повинна контролювати торговців і вишукувати способи, щоб їжа та напої не були дорогими,  перекупників же мали карати; також йшлося про запобігання ошуканства у мірах та вагах під час продажу їжі, напоїв та інших товарів. Окрема сторінка документів приділена піклуванню про сиріт.

 

Вибори до Львівської ради мали проводити за чіткою схемою, за виконання обов’язків чиновники не отримували жодної платні, але звільнялися від сплати податків, а на свята радники отримували коштовні подарунки, найчастіше провізією. Містом правили проконсул, президент і бурмістр. Наприкінці кожного року, вони мали звітувати про витрачені кошти та проведені роботи. Правову гілку влади очолював війт. Вибиратися та обирати на важливі посади не могли: жінки, чоловіки несповна розуму, німі, глухі, сліпі, прокляті, відступники від християнської віри, євреї та незаконнонароджені. Судова влада у Львові мала найбільше повноважень серед всіх українських міст. Усіх убивць і злодіїв Київської Русі ловили та карали саме у Львові. Сувора і справедлива система завжди  на боці народу, який міг дозволити озброїтись і вигнати панських слуг. 

 

Львів тих часів славився великими податками и оплатою за все. Найбільше це стосувалося мешканців, вікна будинків яких виходили на площі та ярмарки. Попри велику кількість податків, міщанин мав можливість розбагатіти, особливо це стосувалося торговців. Ярмарки проводилися по кілька тижнів, коли не було ярмарків у інших містах. 

 

Громадянином міста могла стати будь яка повнолітня особа, вона мала переконати раду, що є закононародженою, пристойної поведінки та християнином. І мала показати рекомендаційні листи, які видавалися канцелярією міста звідки вона прибула.

 

Дії Магдебурзького права, з часом було розповсюджено на Кам'янець і Київ. 

 

Після смерті Казимира III у 1370 році Львів переживає непрості часи. Магдебурзьке право сходить нанівець. Але прагнення бути в усьому незалежними та першими – лишається. На срібних монетах з'являється герб Галичини та Львова без знаків підпорядкування, на той час, Угорщині. 

 

Саме такою була сторінка історії першого сторіччя міста, яке за цей час належало багатьом державам і різним правителям, але завжди залишало за собою особливе ім'я та неповторне обличчя на  перехресті світових культур і стилів.

 

 

 

 

Гінріхс Я.П. Lemberg – Lwow – Львів: фатальне місто / пер. з нідерл. Я. Довгополий.– К.: Вид-во Жупанського, 2010.– 144 с.

Качор І. Марево давнього Львова.–Львів: Апріорі, 2009.–164 с.  

Мельник І.В. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам'яниці.– Львів: Апріорі, 2011.– 320 с.

Мельник І.В. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова.– Львів: Апріорі, 2010.– 288 с.

Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова.– Львів: Світ, 2001.– 271 с.