Фотолистівка зі зображенням Аскольдової могили
https://violity.com/pl/106752748-otkrytka-kiev-askoldova-mogila
Розташований у Києві на правому березі Дніпра парк «Аскольдова могила» є однією з історичних пам’яток столиці та й усієї України. У нього багата історія, що сягає своїм корінням у IX століття, і першу згадку про нього можна знайти в «Повісті минулих літ». Що ж відомо про парк «Аскольдова могила»?
Він з’явився на місці розташування Угорського урочища, названого так через те, що наприкінці ІХ століття тут тимчасово перебували угорські племена, які рухалися з Поволжя до території сучасної Угорщини, де вони й осіли.
З 830-х років по 882-й у Києві правив найзагадковіший князь-варяг Аскольд. Про нього є згадки в «Повісті минулих літ». За однією з версій, він володарював після князя Діра, за другою – спільно з ним.
Саме Аскольд і Дір вирушили у військовий похід на Царгород у 866 році. Русичі були на порозі перемоги, але візантійці-християни стали молитися Пресвятій Богородиці та просити порятунку від загибелі, і сталося диво. Завирував страшний шторм, який знищив руський флот. Дивом залишилися живі лише Аскольд і Дір. Царгород уникнув руйнування, а київські князі, здивовані величчю християнства, вирішили хреститися. Повернувшись до Києва, Аскольд не тільки не зрікся нової віри, а й прагнув поширити християнство в Русі. Так говорить легенда.
А візантійські літописи свідчать, що князь Аскольд близько 867 року прийняв хрещення, можливо, разом із дружинниками та прийняв ім’я Миколай на честь святителя Миколая Мирлікійського.
Руські літописи розповідають, що 882 року князь Олег, сам бажаючи владарювати у Києві, разом із дружинниками-язичниками напав на Аскольда і вбив його саме в Угорському урочищі. За легендою, дружинники-християни поховали Аскольда на місці загибелі, а над його могилою спорудили дерев’яну капличку, освячену на честь небесного покровителя князя – святого Миколая. Так було, чи ні, історики називають це лише фольклорним сюжетом, але з тих пір з’явилась у Києві Аскольдова могила, яка вважається місцем захоронення київського князя. З його іменем також пов’язують так званий «літопис Аскольда», а Православна церква України числить його як мученика.
Пізніше, у Х столітті княгиня Ольга, яка прийняла християнство і поширювала його в Русі, збудувала на цьому місці дерев’яну церкву Святого Миколая. За час свого існування храм кілька разів руйнували та відновлювали, а приблизно в XV столітті над Аскольдовою могилою виник Пустинний Свято-Миколаївський, або Микільський Пустинський монастир. Пізніше, у XVII ст., поширилася думка, що монастирська церква – це стародавня церква св. Миколая, поставлена над могилою князя Аскольда.
У 1786 році біля Аскольдової могили було влаштовано невеликий цвинтар, де спочатку ховали ченців. Пізніше на цвинтарі стали ховати також і відомих чи заможних киян: шляхтичів, купців, військових, меценатів, лікарів, письменників, інженерів, композиторів, акторів. Виникли численні мистецькі надгробки та склепи, некрополь став елітарним. На високому схилі Дніпра були поховані меценати Василь Симиренко та Микола Хряков, українофіли Олександр Лашкевич і Василь Тарновський, банкір Михайло Філіппов і лікар Франц Мерінг, богослов Василь Певницький і антрепренер Йосип Сєтов, актори Микола Соловцов і Марія Глєбова, ветерани війни 1812 року, учасники Кримської війни та Першої світової, зокрема відомий у свій час пілот Петро Нестеров. Загалом же близько 2000 осіб знайшли тут останній спочинок.
У 1809 році над Аскольдовою могилою збудовано кам’яний храм. Згодом, за проєктами головного архітектора Києва Андрія Меленського, його переобладнали на ротонду, прикрашену колонами. В свій час Тарас Шевченко полюбляв відвідувати це місце, про що свідчить його картина, на якій у 1846 році аквареллю намальована Аскольдова могила.
У часи української національної революції тут у братських могилах ховали загиблих у боях – як учасників українських визвольних змагань, так і червоногвардійців, які захоплювали Київ.
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? –
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! –
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. –
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
Мало хто знає цей вірш Павла Тичини, якого в радянські часи не «проходили» за шкільною програмою.
29 січня (16-го за ст. ст.) 1918 р. за 120 км від Києва, біля станції Крути на Чернігівщині, відбувся бій київських юнаків із Першої юнацької військової школи ім. Богдана Хмельницького та Студентської сотні помічного куреня Січових Стрільців із більшовиками, що наступали на Київ і яких очолював Михайло Муравйов. Серед 600 юнаків, окрім студентів, було близько тридцяти школярів-підлітків 14–16 років. Вони протрималися проти значно більшої кількості ворогів майже цілий день, давши можливість урядові УНР підтягти більші сили та домогтися міжнародного визнання України на переговорах у Бресті. Тоді Київ червоні не захопили.
Близько 100 юнаків загинуло в бою, а 35 із них потрапили в полон. Двадцятьох вісьмох полонених більшовики жорстоко катували, а потім розстріляли. Саме цих хлопчиків, яких перший президент України Михайло Грушевський назвав героями, і поховали в братській могилі. «На Аскольдовій могилі поховали їх…», – саме про них і написав вірш «Пам’яті тридцяти» Павло Тичина.
31 травня 1919 року радянська влада вирішила закрити цвинтар. У 1934 році почалося знесення могил і перетворення території на парк «Аскольдова Могила», було безжально знищено велику кількість склепів і надгробків, деякі поховання перенесли в інші місця. В 1936 році храм Святого Миколая переобладнали під ресторан, а в 1938 році, за планами архітектора Петра Юрченка, перебудували під парковий павільйон: замість плоскої бані в стилі ампір спорудили відкриту іонічну колонаду без даху.
У 1940 році парк отримав назву Аскольдів сад. Під час Другої світової війни німецькі загарбники влаштували на його території власний цвинтар, який кияни ліквідували в 1944 році після визволення столиці. Після 1945 року Аскольдова могила стала одним із місць поховань загиблих у війну солдатів і офіцерів, а 1957-го ці поховання перенесли до парку Вічної слави.
Після здобуття Україною незалежності на цьому історичному місці знову відбулися зміни. Спотворену церкву 26 квітня 1992 року передали для богослужіння Українській Греко-Католицькій громаді Києва. У 1997–1998 роках її реставрували, повернувши первісний вигляд. Освячення відновленого храму здійснив 22 травня 1998 р. екзарх Києво-Вишгородський УГКЦ Любомир (Гузар). У 2001 році костел відвідав Папа Іван Павло ІІ, про що на стіні є напис: «У цьому храмі Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі 23 червня 2001 р. Божого Святіший Отець Іван Павло ІІ в молитві перед Чудотворною іконою Зарваницької Богородиці віддав під Її покровительство свою Апостольську подорож Україною».
Після Революції Гідності, початку російсько-української війни, а особливо після 24 лютого 2022 року, серед громадськості поширилася думка про необхідність створити на Аскольдовій могилі національний Пантеон Героїв. Нині тут поховано четверо героїв незалежної України. Це: Олександр Клітинський (1988–2014) – громадський активіст, учасник Революції Гідності, один із Небесної Сотні. Герой України (2014); Дмитро Коцюбайло («Да Вінчі», 1995–2023) – доброволець, військовослужбовець, командир 1 ОМБ «Вовки Да Вінчі» ЗСУ. Герой України (2021).
Марко Паславський («Франко», 1959–2014) – солдат резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Загинув під час визволення Іловайська. Кавалер ордена Данила Галицького (посмертно).
Андрій Пільщиков (1993–2023) – український військовий льотчик, майор (посмертно) 40 БрТА Повітряних сил ЗСУ. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022).
Парк «Аскольдова могила» значно поступається іншим паркам Києва, але він розташований на схилі, звідки, з оглядового майданчика, відкривається приголомшлива панорама лівого берега міста.
Аскольдова могила – це одночасно і зелений куточок, і частка минулого, закладена в нас на віки. Відвідавши це місце, неможливо пройти повз його історію та не відчути атмосфери багатьох віків. Адже на території парку, крім відновленого в первісному вигляді храму Святого Миколая та масивних сходів, які ведуть до нього, можна побачити один зі збережених старовинних склепів, дзвіницю, скульптуру Діви Марії, пам’ятний знак «1100-ліття віднайдення угорцями своєї Батьківщини», пам’ятник героям Крут, пам’ятний знак Герою України отцю Августину Волошину. А ще в парку встановлено 14 хрестів із барельєфами, котрі символізують 14 молитовних циклів, у яких згадуються муки Христа. До святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка відкрито пам’ятний знак, присвячений етюду «Аскольдова могила», який поет намалював у 1846 році.
Аскольдова могила – місце, улюблене киянами, тут призначають побачення закохані, а випускники шкіл зустрічають світанки. І ще збереглося старе повір’я: хто обійде навколо церкви-ротонди над могилою Аскольда, тому всю ніч снитимуться лише гарні сни...
Радимо прочитати:
Аскольдова могила: українське християнство крізь віки / упоряд.: І. Онишкевич, Н. Пуряєва; фотоматеріали: І. Савицький, Л. Михайлюк.– Київ: Вид. дім Дмитра Бураго, 2015.
Історія Аскольдової Могили та Київського Пустинно-Микільського монастиря за публікаціями ХІХ – початку ХХ ст. з фондів відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського / Нац. акад. наук України, Нац. б-ка України ім. В І. Вернадського; уклад. І. С. Шекера.– Київ: Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, 2021.– 450 с.
Куць М.М. Аскольдова могила: поема.– Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2013.– 229 с.
Третяк К.О. Київ: Путівник по зруйнованому місту.– 2-ге вид., перероб. і доп.– Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001.– 200 с.
