У контексті збереження та популяризації пам’яток матеріальної спадщини велике значення мають пам’ятки народного зодчества, народного будівництва.
Ідею створення експозиції просто неба вперше висунув швейцарський вчений Чарльз Бонстеттен у 1790 році. Він порадив у Королівському парку Копенгагена поставити житлові будинки, які характеризували б життя і побут селян. У 1867 році в Норвегії була зроблена спроба організувати такий музей в Осло на спеціальної ділянці. Шведський етнограф Артур Хазеліус у 1891 році створив великий парк-музей «скансен». Він вважається першим.
Термін «музей просто неба» – музей, у якому об’єкти архітектури трактуються як експонати і розміщені на відкритому просторі. Такі музеї у Європі називаються «скансенами», що у перекладі зі шведського означає «місцевість, зриту окопами», яка була пристосована в Стокгольмі для створення музею просто неба. За цим зразком впродовж першої половини XX ст. створено аналогічні музеї у багатьох країнах Європи. На 2022 рік у світі існує понад 600 великих музеїв просто неба, з яких найбільше у країнах Скандинавії.
Перший музей просто неба на території України було створено у 1964 р. у м. Переяслав-Хмельницький (Київська область). Ініціатором та ідейним подвижником виступив відомий український музейник Михайло Іванович Сікорський. Зараз в Україні музеї просто неба функціонують у Києві, Ужгороді, Львові, Переяслав-Хмельницькому, Чернівцях. Є декілька таких музеїв у складі державних історико-культурних заповідників (національні заповідники Давній Галич, Чигирин, Хортиця.
Появі скансенів в Україні передували виставки зразків народної архітектури у різних українських місцевостях.
Відкритий лист про необхідність створити в Україні національний музей народного будівництва та побуту просто неба у серпні 1965 р. опублікували у газеті «Літературна Україна» відомі українські вчені та культурні діячі за ініціативи архітектора Сергія Верговського. З роками, зусиллями академіка Петра Тронька Державний музей народної архітектури та побуту України став реальністю. Музей було засновано у 1969 році за постановою Ради Міністрів України від 6 лютого 1969 року. З 21 липня 2008 року відповідно до Указу Президента України музей отримав статус Національного (популярні назви, що походять від назви однойменного села: «Пирогів», «Музей просто неба в Пирогові»)
Для музею було виділено історичні землі на південній околиці Києва (колись належали Києво-Печерській лаврі) з унікальним етнографічним ландшафтом з розлогими долинами, байраками, каскадом старовинних ставків, давньоруськими курганами, старожитнім селом Пирогів, історичними урочищами.
Тематичним планом створення скансену передбачено показ народного будівництва з археологічного періоду й до сьогодення. Тут на конкретних пам’ятках можна простежити розвиток типів будівель, зокрема житла, – від куреня з відкритим вогнищем (тип житла, відомий людству з палеолітичної доби) до однокамерної курної хати, поширеної в пізньому середньовіччі, до розвиненого багатокамерного житла ХІХ ст. і самодіяльного сільського будівництва 60–70-х років ХХ ст. Найтиповіші пам’ятки традиційної архітектури – хати, комори, клуні, повітки, сажі, курники, погреби – сформовано в садиби. Серед архітектурних пам’яток є рідкісні залишки давньоруських зрубів ХІ ст., курна хата 1587 р. із Волинського Полісся, церква 1600 р. із Київщини, каплиця ХVІІ ст. із Рівненщини, церкви ХVІІІ ст. із Черкащини, Закарпаття, Полісся, а також виробничі будівлі: водяні млини, кузні, парня.
У будівлях розгорнуто відповідні етнографічні експозиції. В основу структури музею покладено історико-географічне районування України кінця ХІХ – початку ХХ ст., відповідно до нього створено експозиції: «Середня Наддніпрянщина», «Полтавщина і Слобожанщина», «Полісся», «Поділля», «Карпати» та «Південь України». У кожному етнографічному регіоні на той час була можливість придбати для музею унікальні предмети, які широко популяризуються в експозиції музею, на діючих виставках.
На початку комплектування музейного зібрання (з 1969 р.), проводили експедиції з яких науковці привезли від 300 до 700 предметів музейного значення.
Першу чергу експозиції музею відкрито для відвідувачів у липні 1976 року: Наддніпрянщина, Полтавщина і Слобожанщина, Поділля, Полісся – всього 140 будівель-пам’яток. Створення експозиції «Карпати» розпочалось у 1972 році, відкрито у 1976, експозиція «Південь України» – у 1983 році.
У 1978–1979 році музей перейшов на безперервну роботу протягом року. У його експозиції налічувалось понад 200 архітектурних, а в фондах – понад 25 тис. етнографічних експонатів. Штат музею складали 300 осіб, в їх числі 100 науковців. Лише за 1976–1985 рр. з експонатами музею ознайомилися близько 1,5 млн туристів.
Сьогодні архітектура всіх регіонів України представлена в таких експозиціях музею: «Середня Наддніпрянщина», «Полтавщина і Слобожанщина», «Полісся», «Поділля», «Південь України», «Карпати», «Вітряки», «Ярмаркове поле» та «Українське село 60–70-х років ХХ століття». На території музею зосереджено 275 архітектурних експонатів народного будівництва XVI–XX століть. Садиби з сільськими хатами та господарськими будівлями сформовано з документальною достовірністю і згруповано відповідно до особливостей планування поселень того чи іншого історико-етнографічного регіону. Згідно з концепцією музею візуалізація регіональної культури України кін. ХVII – поч. ХХ ст. відбувається у 64-х автентичних архітектурних об’єктах і складає 8264 музейних експонати.
Культура українського села 1960–1980 х рр. представлена в експозиції «Українське село середини ХХ століття». Кількість оригінальних музейних предметів тут – майже 10 тисяч. Ці дві експозиційні зони, поділені за часовим принципом, представляють ретроспективний розвиток народної архітектури та побуту України в достатньо широкому діапазоні з урахуванням регіональних особливостей Карпат, Поділля, Полісся, Полтавщини, Слобожанщини, Середньої Наддніпрянщини та Півдня України. Загальна кількість представлених в експозиції предметів більше ніж 18 тисяч, що складає приблизно 4,5% від загальної колекції. Більша частина музейного фонду розміщена поза зоною загального доступу. Ознайомлення з цією частиною музейного зібрання широкому загалу недоступне.
Фондосховища музею мають унікальну колекцію експонатів, зібраних науковцями у пошукових експедиціях з різних історико-етнографічних регіонів України протягом 1969–2022 рр. Ця колекція на сьогоднішній день нараховує понад 76 тисяч одиниць збереження. У фондах зберігаються унікальні та рідкісні предмети: ікони «Христос у славі», «Успіння» XVI ст., «Преображення» XVIІ ст., «Різдво Христове» поч. ХІХ ст.; справжні бібліографічні цінності – Острозька Біблія 1518 р., Звіт законів 1632 р., виданий у м. Кракові в 1632 р. у друкарні А. Піонтківського, Молитовник 1680 р.; колекція кахлів талановитого гуцульського майстра початку ХІХ ст. П. Гаврищіва – повний комплекс печі (32 розписні полив’яні кахлі).
Протягом свого існування Національний музей народної архітектури та побуту України збагатився святами; Колядки, Щедрівки, Великодні веснянки, Зелена неділя та інші. Також періодично музей демонструє обряди: «Перша борозна». «Вигін худоби в полонину», «Закладання хати», «Сінокос». У 1983 році у музеї започатковані етнографічні ярмарки, а також влаштовувались дні вишивальниці, ткалі, гончарів, майстрів народного розпису тощо. Деякі свята і обряди залишились у минулому, а окремі з них фрагментарно ще відбуваються.
Керівники музею: Тронько Петро Тимофійович (1969–). У 2016 році в Національному музеї народної архітектури та побуту України, на території експозиції «Українське село 60‒70-х рр. ХХ ст.», відкрито будинок-музей П.Т. Тронька;
Ходаківський Микола Степанович (1989–2006), в.о. Василенко Тамара Миколаївна (2006–2009), Федака Павло Михайлович (2009–2012), Заруба Дмитро Васильович (2012–2015), Бойко Юрій Анатолійович (2015–2017), Повякель Оксана Теодозіївна (2017–).
Радимо прочитати:
Орел Л. Україна на схилах Дніпра: Національний музей народної архітектури та побуту України / за ред. Анатолія Серикова.– Київ: Видавничий дім журналу «Пам’ятки України», 2021.– 608 с.
Крук О. Створення етнографічних комплексів та експозицій як один з напрямів розвитку українського музейництва 1960-х – 1980-х років // Краєзнавство.– 2009.– №1/2.– С. 120–126
Музей народної архітектури та побуту України (путівник).− Київ, 2007.− 56 с., іл. // https://etnoua.info/novyny/putivnyk-nmnapu-kyiv-pyrogiv-2007/
Русінова Т., Назаренко Л. Етнографічні скарби фондового зібрання Національного музею народної архітектури та побуту України// https://www.pyrohiv.com/activities/etnografichni-skarbi-fondovogo-zibrannya.html
