Хрещення України-Русі

 

 

Понад тисячу років тому в Україні-Русі відбулася важлива подія, яка змінила хід історії, ціннісні орієнтири та визначила долю багатьох поколінь українців. Йдеться про хрещення Київської Русі.

 

Київський князь Аскольд, здійснивши похід на Візантію у 860 р., повернувся християнином. За князя Ігоря частина князівських дружинників прийняла християнство, відомо, що при укладанні договору у 944 р. із візантійцями одні присягалися за християнським обрядом, а другі – за язичницьким: на зброї, богами Перуном і Велесом. Нарешті, княгиня Ольга у 957 р. прийняла християнство. Можна припустити, що чимало християн було і в оточенні Святослава. За нього влада офіційно не підтримувала християнство, але й не переслідувала його послідовників.

 

Визначальним, проте, для подальшої долі й ідентичності Церкви на східнослов’янських землях стало прийняття християнства в східному обряді як державної релігії приблизно 988 року під час правління внука князя Ігоря та княгині Ольги – Володимира Великого (978–1015 рр.).

 

Прийшовши до влади, Володимир спробував провести релігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного бога – громовержця Перуна. Проте, навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам часу. Тому запровадження нової державної монотеїстичної релігії стало життєвою необхідністю. Вибір було зупинено на християнстві візантійського зразка. Єдине, що тривожило Володимира, – це реальна загроза через прийняття християнства потрапити в ідеологічну або ж навіть політичну залежність від Візантії.

 

Розв’язанню проблеми посприяв збіг обставин. У 986 р. візантійський імператор Василь II, проти якого виступили земельні магнати, попросив у Володимира військової допомоги для придушення заколотників. Київський князь погодився, але висунув вимогу – одруження із сестрою імператора Анною. Реальна загроза Константинополю змусила Василя II піти на поступки, водночас він сам висунув вимогу, щоб Володимир охрестився та запровадив християнство на Русі. Виконуючи умови русько-візантійської угоди, Володимир хрестився. 

Шеститисячне руське військо допомогло візантійському імператору розбити сили феодальної опозиції влітку 988 р. у битві під Хрисополем. Проте, опанувавши ситуацію, імператор зрікся своїх обіцянок і відмовив князеві віддати за нього сестру. Намагаючись досягти поставленої мети, Володимир здійснює блискавичний похід до Криму і захоплює важливий пункт візантійського панування на півострові, головну житницю імперії – Херсонес (Корсунь). Імператорові нічого не залишилось, як виконати умови угоди. Саме в Корсуні восени 989 р. Володимир узяв шлюб із Анною. Ця подія і стала точкою відліку процесу насадження християнства на Русі. 

 

Нова релігія запроваджувалася буквально в усі сфери соціального життя. Зміцнюючи феодальний устрій на Русі, християнство тим самим сприяло укріпленню Давньоруської держави та її політичної могутності. Рівною поміж рівних виступала Київська Русь у світовому оточенні. 

 

Хрещення Русі стало переломним моментом у житті народу. Під впливом Православної церкви зросли цивільна правоздатність і материнський авторитет української жінки; зміцнилася сім'я; став відновлюватися порушений князівськими міжусобицями лад. Історики відзначають, що «християнська церква підняла значення князівської влади в Києві на велику висоту і зміцнила зв'язок між частинами держави».

 

Хрещення суттєво вплинуло і на розвиток культурного життя Русі, на розвиток техніки, ремесел тощо. З Візантії Русь запозичила перші технології карбування монет.

 

Вважається, що саме з періодом хрещення Русі збігається поява грошової одиниці –гривня. У цей час у державі виник дефіцит грошей, тому почали активно відливати нові монети. За зразок для них послужили тогочасні гроші Візантії. На більшості монет Володимира зображено князя, що сидить на престолі, і розміщено напис: «Владімѣр' на столѣ» (Володимир на престолі). 

 

Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.

 

Однією з перших церков, які з’явилися у той час, була Десятинна – Володимир віддав на її зведення десяту частину своїх прибутків. Саме там і поховали князя та його християнську дружину Анну.

 

У 1001 році князь Володимир спорудив на березі річки Луги два храми та зимовий княжий терем. Від назви терему й пішла назва місцевості – Зимне. Згодом, у 1006 році, князь Володимир подарував сімейну святиню монастиреві в Зимному.

 

Велике значення в житті Руської Церкви відігравало чернецтво, головним осередком якого став Києво-Печерський монастир, започаткований подвижництвом Святого Антонія Печерського. У Лаврі творили ікони, писали літописи, перекладали та переписували інші богослужбові та духовні книги, справляючи вплив не лише на церковне, а й політичне життя Русі. 

Київська митрополія спочатку охоплювала землі всієї Русі – від Карпат до Білого моря. Вона була найбільша серед митрополій Вселенського патріархату. Після зруйнування Києва монголами київські митрополити перебралися до Владимира (Суздальського), а згодом – до Москви і звідти управляли митрополією. 

 

Зрештою, від Київської митрополії відкололася сама Москва. У 1461 році з’явився перший митрополит із титулом «Московський». Константинопольський патріархат тривалий час не визнавав московських митрополитів. Статус патріархату Московській митрополії надав константинопольський патріарх Єремія ІІ у 1589 році. 

 

Вселенський патріарх Діонісій IV зібрав синод, який підтримав рішення – надати московському патріарху дозвіл ставити митрополитів на київську кафедру. Грамоти з відповідною ухвалою патріарх вручив послам у Стамбулі. Це рішення дало привід Московському патріархату приєднати Київську митрополію та управляти нею як своєю власною.

 

Протягом найближчих десятиліть після входження до складу РПЦ Київська митрополія остаточно втратила свої єпархії. 

15 грудня 2018 року у соборі Святої Софії в Києві відбувся об’єднавчий Собор, на якому була створена помісна Православна церква України. Її предстоятелем обрали митрополита Епіфанія з тодішньої УПЦ КП. 6 січня наступного року в Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій урочисто вручив Епіфанію Томос про визнання канонічної автокефалії ПЦУ. 3 лютого відбулася інтронізація митрополита Епіфанія.

 

 

 

 

 

 

Бокієвський В.Ф. Історія хрещення Київської Русі.– Київ: Кондор, 2013.– 64 с.

Кралюк П. Прийняття і сприйняття християнства в Русі-Україні: монографія.– Київ: КНТ, 2018.– 134 с.

Піддубний С.В. Код України-Руси.– Голованівськ: УВПП, 2008.– 176 с.