Міф 4-6. Термін «Україна» означає окраїну російської держави.

фото. Україна-Русь // https://reporter.zt.ua/2018/11/rus-ukraina-otrymala-vid-moskovii-zamist-
vdiachnosti-za-vykorystannia-svoho-imeni-sanktsii/

Міф 4. Термін «Україна» означає окраїну російської держави. 

Цей міф сформувався в період окупації українських земель російською імперією у ХІХ ст. Насамперед, використовувалася суголосність терміну «Україна» та російського слова «окраина». Оскільки українські землі й справді лежали на захід і південь від центральної частини росії, то здавалося очевидним фактом, що ці землі розташовані на околиці, тобто «окраїні» російської імперії. Цей факт, зокрема, використовувався і для того, аби показати неповноцінність української державності на тлі «величної» росії! Ще за часів Речі Посполитої землі Південної Київщини, Східного Поділля, Запорожжя, що лежали на межі з татарським світом, називалися Україною на відміну від Волині, Галичини, Північної Київщини, які називалися Руссю. Але поляки не надавали поняттю «Україна» ідеологічного забарвлення.

Термін «Україна» згадується задовго до появи терміну «росія». В руському літописі під 1187 роком згадується смерть переяславського князя Володимира Глібовича – «За ним Україна багато тужила». Місто Переяслав до окраїн Русі не належав. В даному разі під «Україною» мався на увазі наділ князя, який йому належав, тобто був відкраяний / виділений.

У XVI–XVII ст. термін «Україна» став застосовуватися до більшості колишніх земель Русі. Зокрема, козацький гетьман Іван Куцевич у 1602 р. так окреслює територію від Полісся до Чорного моря: «Почавши від Могилева, усі України аж до Дніпрового гирла, що все є, власне, приставства наші».

В європейських країнах уявлення про Україну як про територію розселення українців стало поширюватися наприкінці XVII ст. завдяки праці Г.Л. де Боплана «Опис України» (1652).

У XVIII ст. Пилип Орлик, який боровся за відновлення української державності, прагнув стати гетьманом «неподільної України». Назва «Україна» тут вживалася у значенні «Гетьманщина».

У ХІХ ст. нова українська еліта використовувала термін «Україна» як самоназву всіх українських земель і тим самим у нових умовах відродила давні традиції еліти Гетьманщини. Тож землі, на яких нині розташовується українська держава, називались Україною вже з ХІІ ст. і вживалися водночас із терміном «Русь» задовго до появи російської держави на мапі світу.

Міф 5. Росія, а не Україна єдина спадкоємиця Русі / Київської Русі

За цим міфом саме російська федерація є прямим і безпосереднім спадкоємцем всієї спадщини давньоукраїнської держави Русі з центром у Києві. Ще наприкінці XV ст. була сконструйована так звана династична теорія, згідно з якою князі московські як спадкоємці руської династії Рюриковичів, нібито, мали право на «київську (руську) спадщину», тобто на землі, які колись входили до складу Русі / Київської Русі. У другій половини XVI ст. цю теорію підсилили концепцією «москва – другий Київ».

Протягом XVIII–ХІХ ст. була вироблена нова схема російської історії, згідно з якою держава Русь, яку стали називати Київською Руссю, отримала своє продовження в так званій Володимиро-Суздальській Русі, а згодом у московській русі, яка, своєю чергою, у 1721 р. стала російською імперією. Така схема за своєю суттю є антинауковою, ґрунтується на ідеологемах і маніпуляціях та відвертій пропаганді (тобто брехні).

Насамперед, ядро Руської держави (Київської Русі) сформувалося на землях полян, сіверян, деревлян та інших племен на території сучасних Київщини, Чернігівщини, Поділля, Волині, Прикарпаття тощо. Цей факт неможливо заперечити, але московський історик М. Погодін у 1830-х роках висунув химерну теорію про переселення «росіян» з Київщини на московщину внаслідок монгольської навали. Цю теорію спростували ще у ХІХ ст. українські історики М. Максимόвич і В. Антонόвич.

Російський етнос, а згодом і держава формувалися у межиріччі Волги й Оки в ХІ–ХІІІ ст., де мешкали угро-фінські племена меря, мурома, ерзя та інші. Ця територія увійшла до складу Русі в Х–ХІ ст. унаслідок завоювань Святослава Хороброго, Володимира Великого та Ярослава Мудрого і тривалий час називалася Заліссям!

Після монгольської навали московські князі, а згодом царі від Івана ІІІ погано уявляли собі історію Київської доби і ще менше претендували на те, аби бути її спадкоємцями. Більше того, протягом другої половини ХІІІ–XV ст. московське князівство було органічною частиною Монгольської імперії, а московські князі призначалися монгольськими ханами на княжіння. Навіть в символіці московська держава суттєво відрізнялася, а родовий знак київських князів – тризуб вважався чужим для московських / «російських» керманичів.

Фрагмент макету Києва. X–XIII ст. Частина Гори з краєвидом Подолу. Авт. Дінора Мазюкевич, 1968. Державний історико-архітектурний заповідник «Софійський музей» //https://www.pslava.info/Kyiv_019,150627.htmlМосковський Кремль за князя І. Калити (початок XIV ст.) А. Васнецова // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Moskovskiy_Kreml_pri_Ivane_Kalite.jpg

Водночас землі, які увійшли до складу Галицько-Волинської держави до середини XIV ст., називалися Королівством Руським на чолі з представниками старшої гілки династії Рюриковичів – королями Данилом, Левом, Юрієм та іншими.

Руські князі часів Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, а потім нова козацька еліта, чітко ідентифікували себе з елітою часів Київської Русі та продовжувачами її традицій. Зокрема, ігумен київського Золотоверхого монастиря Феодосій Софонόвич у своїй хроніці 1672 р. проводив пряму лінію від княжих часів до Гетьманщини (Війська Запорозького).

У Європі до ХІХ ст. Руссю називали українські землі, а мешканців Галичини, Закарпаття і Буковини до ХХ ст. називали русинами (рутенами).
Тож саме сучасна Україна є спадкоємцем державницьких (політичних), соціально-економічних, історичних і культурних традицій Русі / Київської Русі. Тому існування незалежної України серйозно підважує право рф на руську (українську) історію, руських (українських) князів, руську (українську) культуру і є постійним нагадування про фальсифікацію росіянами власної та й української історії.

Міф 6. «Русь» – давня назва росії

З XVIII ст. російські історики на догоду російським монархам намагалися вибудувати схему розвитку російської держави від давньоукраїнської держави Русі, а всіх її князів оголошували російськими керманичами.

Активно використовується співзвучність термінів «Русь» і «Росія», «руський» і «русский». Грецька назва Русі – Ρωσία з XV ст. маніпулятивно та спекулятивно використовується московськими царями, потім імператорами і нині президентами. Єдиною метою цих маніпуляцій була демонстрація обсягу своїх територіальних претензій на українські й білоруські землі. Сучасна назва «росія» лицемірно переноситься в XI–XVII ст.,хоча тоді в Ромейській імперії (Візантії) та Європі під «Росією» розуміли не державу з центром у москві, а українські та частково білоруські землі, або – Русь.

За межами московії Руссю називали землі Київщини, Чернігівщини, Поділля, Галичини, Волині. Коли українські землі опинилися під владою польської корони у XIV ст., Галичина мала назву – Руське воєводство. У XV ст., коли більшість українських земель взяв від контроль князь литовський, держава мала назву Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Під час укладання Гадяцької унії 1658 р. між Річчю Посполитою та Військом Запорозьким планувалося утворити конфедерацію трьох народів, серед яких мало утворитися Велике князівство Руське.

Мапа з позначенням українських і московських земель у XV ст. //http://www.golos.com.ua/article/306727

На московії термін «россия» став приживатися із середини XV ст. У 1547 р. Івана IV вінчали на царство з претензійною назвою «російське царство». Після Переяславської ради й укладання Березневих статей 1654 р., коли українські землі перейшли під протекцію московського царя, цар Олексій Михайлович став називатися «Великої і Малої і Білої Русії самодержцем». Втім лише на початку XVIII ст. термін «Россия» входить у широкий вжиток. За іронією долі, натхненником перейменування московського царства на російську імперію у 1721 році був український богослов і філософ Феофан Прокопόвич. Він же розробив концепцію «росії» як «вітчизни» для всіх підданих царя.

Від Русі-України похідними є поняття «руський» – «руська земля», «руські люди», а мешканці Русі звалися русинами або рутенами (від лат. Rutheni). В московії став вживатися термін «русский» або «российский», а мешканці стали називатися «русскими» або «россиянами». Таким чином, відбулася підміна понять. Наприклад, «Володимир – руський князь», в росії читається як «Владимир – российский князь».

Український історик Я. Дашкевич зазначив: «Московщина по суті загарбала назву Русь, яка своїм питомим змістом – етнічним, географічним, устроєвим – цілком відповідає сучасному термінові Україна… Це дало Московщині хоча й підроблений, але, все ж таки, блиск культурної, цивілізованої держави з давньою історичною традицією, з візантійсько-київською церковною метрикою». Отже, в останні 300 років, коли українські землі були окуповані московитами, загарбники не лише привласнили (попросту вкрали) землі, але й історію та навіть назву нашої держави. При підготовці матеріалу використано інформацію з відкритих джерел та цитати з книги Брехуненко В. Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле.‒ К., 2017 ‒ 280 с.

 

Ігор Кочергін, доктор історичних наук, начальник
Південно-східного міжрегіонального відділу Управління
забезпечення реалізації політки національної пам’яті в
регіонах Українського інституту національної пам’яті,
голова Правління Дніпропетровської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України, капітан ЗСУ

Радимо прочитати:

Білінський В.Б. Україна-Русь: історичне дослідження: у 3-х кн. Кн. 1. Споконвічна земля.– Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2018.– 384 с.: іл.
Гаврилів І. Україна – Росія: протиборство европейської та евразійської цивілізацій.– Львів: Левада, 2018.– 107 с.: 3 л. карт.
Галушко К. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: наук.-популярне видання.– Київ, 2013.– 143 с.
Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордони України.– Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017.– 352 с.: карти.– (Історія без цензури).
Семененко В.І. Хто такі українці? Що таке Україна?.– Харків: Школа, 2010.– 160 с.– (Історичний архів. Маленькі таємниці великої історії).