Освітянам на замітку

Наукові роботи викладачів і студентів

Славська Яніна Анатоліївна,

викладачка кафедри «Соціально-гуманітарні дисципліни» Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки, аспірантка кафедри «Педагогіка» Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. 2014

Висвітлено умови, котрі сприяли розвитку естетичного виховання в другій половині ХХ – на початку ХХІ століть. Здійснено історико-педагогічний аналіз тенденцій шкільного естетичного виховання в контексті ідей сталого розвитку. Визначено основні етапи його розвитку; здійснено науково-теоретичне обґрунтування сучасної парадигми естетичного виховання. На основі системного аналізу виявлено загальні тенденції у визначенні теоретико-методологічних засад естетичної освіти. Визначено головні підходи до диференціації естетичної освіти. Узагальнено досвід відображення естетичного компоненту в змісті виховної роботи. Показано шляхи удосконалення та підвищення якості естетичної підготовки студентської молоді. У подальших дослідженнях можлива розробка питань забезпечення неперервності естетичної освіти та виховання.

Ключові слова: естетичне виховання, естетична освіта, сталий розвиток.

There were determined conditions that initiated development of aesthetic education in the second half of XX – beginning of XXI century in context of sustainaible development. There was made historical-educational analysis of tendencies in school aesthetic education, major stages of its development were determined. There was made scientific-theoretical argumentation of modern paradigm of aesthetic education. Based on systematic analysis there were revealed common tendencies in determination of theoretical-methodological bases of aesthetic education. There were determined major approaches towards differenciation of aesthetic education by functional characteristics in accordance with periods of nature defensive movement. There was summarized experience of aesthetic component reflection within the school educational work. The ways of improvement and increasing the quality of aesthetic training of students were demonstrated. In further researches development of questions of providing of continuity of aesthetic education is possible during all term of teaching at school.

The key words: aesthetic upbringing, aesthetic education, sustainable development.

Формування естетичної культури у широких верств населення є загальновизнаною домінантою в сучасному русі різних країн. У зв’язку з цим особливого значення набувають естетичні імперативи, покликані здійснювати облагороджуючий вплив на людину, виховувати її в дусі гуманістичних ідеалів і цінностей, прищеплювати почуття відповідальності. Центральне місце при цьому відводиться сім’ї та школі, де отримує підготовку до життя переважна більшість дітей і молоді. Саме тут створені більш сприятливі умови для здійснення тривалого педагогічного впливу на молоде покоління в дусі сучасної естетичної парадигми. Об’єкт дослідження становить теорія та практика естетичного виховання.

Предметом дослідження є загальні тенденції розвитку естетичного виховання та їх актуалізація у навчально-виховному процесі. У зарубіжній і вітчизняній літературі досить поширеним є термін «освіта в галузі навколишнього середовища», що включає естетичне виховання. Її змістом є свідомий і планомірний неперервний процес оволодіння людиною знань про природне середовище протягом усього життя, метою якого є усвідомлення головних характеристик середовища життя, ставлення до природи, на основі чого людина прагне до збереження й покращення її з метою забезпечення існування людського роду нині та в майбутньому [1, 328].

За результатами аналізу наукових праць з проблем естетичного виховання [1; 2; 3], можна зробити висновок про те, що не існує прямої залежності між обсягом естетичних знань і формуванням відповідних рис особистості. Однією з головних причин низької ефективності традиційної системи естетичного виховання, на наш погляд, є суперечність, що виникає між неусвідомлюваним негативним байдужим ставленням до світу природи, низьким рівнем естетичної вихованості та необхідністю бачення сучасних взаємовідносин між природою та людиною. Виникає завдання сформувати вміння оцінювати і прогнозувати наслідки втручання людини в навколишнє природне середовище, здійснювати заходи для оздоровлення природи та самої людини. Розв’язання цієї суперечності можна здійснити різними шляхами.

Мета статті полягає у тому, щоб проаналізувати стан і визначити загальні тенденції розвитку естетичного виховання й узагальнити практичний досвід підготовки молоді, яка слугуватиме вдосконаленню даної галузі педагогічної теорії та практики в Україні.

У деяких університетах введено самостійну дисципліну – соціальну екологію, що ґрунтується на системному підході до соціальних проблем. Її основні методологічні посилання виходять з того, що концепція тотальної влади над природою є хибною. Шкода, яку людство наносить природі антропогенною діяльністю, є одночасно ударом по самій людині. Звідси актуалізується питання про рівень культури – один із найважливіших показників ступеня духовності та моральності як особистості, так і суспільства в цілому. Разом із тим, педагогічна теорія та практика показали, що естетичне виховання має три основних напрямки:

– засвоєння та розвиток природничо-наукових і технічних знань про взаємодію суспільства й природи;

– розвиток свідомості, формування ціннісного ставлення до світу людей і природи;

– розвиток потреби у спілкуванні з природою, бажання і вміння зберігати та примножувати її багатства.

Вивчення проблем естетичного виховання актуалізується з кінця 70-х років ХХ століття. Серед прогресивних тенденцій відзначено такі:

– визначення принципу міждисциплінарності та комплексного розкриття проблем;

– взаємозв’язок теоретичних знань із практичною діяльністю;

– концентрація естетичного змісту не тільки у фундаментальних, а й у спеціальних узагальнюючих темах та інтегрованих курсах, які розкривають взаємодію суспільства та природи;

– поєднання аудиторних занять із безпосередніми контактами у формі екскурсій, трудових практикумів, польових таборів;

– використання проблемних методів навчання у вигляді рольових ігор, екологічних клубів, поєднання різноманітних форм позакласної роботи.

У педагогічних дослідженнях, що проводилися у 70–80-ті роки ХХ століття було визначено мету, завдання та зміст навчально-виховної роботи з охорони навколишнього природного середовища та відповідно до них розроблено концепцію естетичного виховання. Вихідними положеннями естетичного виховання було визнано:

– актуалізацію естетичних стосунків у системі соціальних стосунків і зростання ролі відповідального ставлення індивіда до природи, зумовленого опорою на моральні й правові принципи;

– відповідальність за збереження природи як мету і результат естетичного виховання, визначеного на початку 80-х років ХХ століття як новий напрямок педагогіки в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, вищих навчальних закладах та інших навчально-виховних установах;

– надання естетичному вихованню статусу загальнодержавної політики;

– створення та розвиток системи естетичного виховання у зв’язку з необхідністю зміни застарілих понять і уявлень про невичерпність природних багатств і необмежені можливості біосфери до самовідновлення і самоочищення, подолання споживчого підходу, пов’язаного зі зневагою до суспільних потреб і майбутнього стану природи;

– визначення підсистем естетичного виховання в загальноосвітній школі: естетичне виховання в процесі вивчення окремих предметів, на міждисциплінарному рівні, в процесі поглибленого та диференційованого навчання, в позаурочній і позакласній роботі; принципи естетичного виховання.

Серед завдань естетичного виховання виділено:

– засвоєння провідних ідей, естетичних понять, на базі яких досягається оптимальний вплив людини на природу відповідно до її законів;

– розуміння різнобічної цінності природи як єдиного джерела розвитку виробництва та культури;

– оволодіння прикладними знаннями, уміннями та практичними навичками раціонального природокористування, розвиток спроможності оцінювати стан навколишнього середовища, приймати правильні рішення і не допускати негативного впливу на природу в суспільно-трудовій діяльності;

– свідоме дотримання норм, які виключають завдавання шкоди природі, забруднення і руйнацію природного середовища;

– розвиток духовної потреби людини спілкуватися з природою, усвідомлення впливу, що облагороджує її бажання пізнати закономірності природи;

– активізація діяльності з метою поліпшення природного і культивованого середовища, нетерпимого ставлення до дій людини, що приносять шкоду природі, пропаганда природоохоронних заходів.

Слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку людства переважна більшість завдань естетичного виховання, визначених видатними науковцями, ще достатньо не вирішена. В контексті нашого дослідження, окреслені завдання повинні бути акцентовані на розвиток позитивної мотивації до навчання шляхом включення до пізнавальної діяльності студентів консерваторії.

Загальним завданням естетичного виховання вчені вважають формування свідомості особистості. Воно конкретизується на рівні трьох основних завдань:

1. Формування адекватних уявлень;

2. Формування ставлення до природи;

3. Формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою.

Ми вважаємо, що після вирішення загальних завдань слід перейти до наступного етапу: формування переконань у необхідності природоохоронної діяльності, оскільки вони ґрунтуються на міцних знаннях, які тісно переплітаються з волею, становлять зміст мотивів діяльності, справляють істотний вплив на напрямок мислення та дій, внутрішньо зумовлюють лінію поведінки, формують настанови студентів. Аналіз сучасного стану естетичного виховання свідчить про високий рівень наукової обґрунтованості проблеми і, разом із тим, про необхідність створення системи естетичного виховання, основними напрямками якої є:

– естетизація змісту навчальних предметів, актуалізація в них проблеми збереження середовища, в якому ми живемо і без якого наше існування є неможливим;

– комплексне висвітлення проблем у науково-популярних виданнях, періодичній пресі, телебаченні, що сприятиме формуванню дбайливого ставлення до природи та усвідомленню її цінності;

– формування цілісної уяви про взаємодію суспільства та природи як основи світогляду особистості.

Слід зазначити, що увага до естетичного виховання посилювалася тим швидше, чим скоріше відбувалося усвідомлення незворотності змін у навколишньому середовищі, руйнування традиційних поглядів на вичерпність природних ресурсів, необхідність формування свідомого ставлення згідно з вимогами моралі.

Сучасна екологічна ситуація змушує по-новому оцінювати вплив господарської діяльності людини на природне середовище і вимагає перегляду багатьох чинників світоглядного, методологічного та соціального плану на комплекс «природа-суспільство». На сучасному етапі розвитку суспільства естетичне виховання має ґрунтуватися на єдності теоретичного і виробничого навчання, навчальної та позанавчальної діяльності студентів. Особливо важливим є таке поєднання в системі вищої музичної освіти.

Важливою подією на початку 90-х років ХХ ст. було створення нового підходу до естетичного виховання, згідно з яким воно почало розглядатися не як частина загальної освіти, а нова мета сучасного освітнього процесу, єдино можливий засіб збереження і розвитку людини та продовження людської цивілізації. З таким підходом ми погоджуємося, але вважаємо, що оптимальних результатів у здійсненні естетичного виховання можна домогтися за умов комплексного підходу до його реалізації, який передбачає врахування конкретних педагогічних умов для розвитку певних якостей особистості та науково-методичного забезпечення для їх створення.

Узагальнюючи вищеозначене, можна охарактеризувати головні підходи:

– підхід, при якому педагог виступає реалізатором, а за певних умов – ініціатором цілей естетичного виховання. При цьому він виконує роль організатора самостійної пізнавальної, творчої діяльності студентів;

– комплексний підхід, який передбачає чітке та всебічне змістове, психолого-педагогічне, методичне, дидактичне забезпечення процесу естетичного виховання; щодо створення теоретичної моделі та методики формування естетичної вихованості.

Для пошуків нових ефективних шляхів удосконалення естетичного виховання нами було здійснено аналіз існуючого досвіду естетичного виховання за кордоном. Учені Великої Британії та США визначили, що головними напрямками освітньої політики розвинутих країн світу є:

– демократизація та гуманізація освіти; поєднання ролі держави та громадської і приватної ініціативи;

– свобода вибору вчителями методів і засобів навчання; увага до матеріального забезпечення реалізації освіти, залучення до освітніх потреб сучасних досягнень науки і техніки (комп’ютерної техніки, відеозапису, телебачення тощо);

– зацікавленість економічної сфери (концернів, фірм, трестів) у вдосконаленні освіти (створенні освітніх фондів і програм Форда, Карнегі, Сороса та інших);

– координація діяльності освітніх закладів із релігійними, культурно-мистецькими та іншими громадськими об’єднаннями;

– дотримання всіма ланками освітньої системи встановлених у державі норм законодавства, а також історичних національних традицій.

Дослідниками зарубіжного досвіду виявлено тенденції, характерні для естетичної освіти та виховання у зарубіжних країнах: недостатнє усвідомлення людиною її взаємозв’язку з природою є основною причиною погіршення існуючого критичного стану природного середовища; зміщення акцентів естетичної освіти та виховання у площину практичної реалізації.

Провідні вчені відзначають, що підвищення естетичної грамотності населення у більшості держав здійснюється в системі формальної (школи, коледжі, університети, курси підвищення кваліфікації) та неформальної освіти (установи, що забезпечують підготовку на громадських засадах: громадські рухи, клуби, фонди, музеї, засоби масової інформації тощо). Як особливу категорію виділено спеціальні форми освіти для працівників охоронних територій (курси персоналу, освітні центри). Природоохоронну та позашкільну діяльність учнів забезпечують табори, шкільні клуби, центри вивчення навколишнього середовища, молодіжні секції наукових товариств, окремі групи ентузіастів, громадські, релігійні, політичні, молодіжні об’єднання і групування, організовуючи свою діяльність відповідно до сучасної концепції сталого розвитку.

Висновки та перспективи:

1. Встановлено, що теоретичні засади естетичного виховання за більшістю ознак є спільними для багатьох країн, але рівень його організації та практичного впровадження визначається соціально-економічними умовами конкретної держави.

2. Естетичне виховання визначено як особистісно орієнтований процес формування естетичної вихованості особистості, яка усвідомлює цілі та функції діяльності.

3. Доведено, що поняття «естетичне виховання» й «естетична вихованість» є взаємопов’язаними, і дозволяють виявити такі показники естетичної вихованості:

– здатність усвідомлювати духовну та матеріальну цінність природи для усього суспільства взагалі й окремої особистості зокрема;

– рівень засвоєння ключових понять, законів, принципів, наукових фактів, які дозволяють визначити оптимальний влив на навколишнє середовище в процесі діяльності та в повсякденному житті;

– уміння передбачати можливі наслідки своїх дій і упереджувати негативні впливи на навколишнє середовище в усіх видах діяльності;

– потребу в активній практичній діяльності для покращення стану довкілля;

– прагнення до професійного самовдосконалення та самопізнання.

У подальших дослідженнях можлива розробка питань забезпечення неперервності естетичної освіти.

Література:

1. Славська Я.А. Еколого-естетичне виховання учнівської молоді у Великобританії / Я.А. Славська // Педагогіка вищої та середньої школи : Зб. наук. праць / За ред. В.К. Буряка. – Вип. 20.– Кривий Ріг, 2008. – С. 327–331.

2. Славська Я.А. Психолого-педагогічні витоки розвитку фізичного виховання та спорту серед молоді Великої Британії у другій половині ХХ – на початку ХХI століть / Я.А. Славська, О.В. Шевяков // Теорія і практика фізичного виховання / За ред. О.Г. Кучерявого, С.I. Бєлих. – 2012. – № 1. – С. 112–118.

3. Славська Я.А. Естетика поведінки: теорія, методологія, практика / В.В. Сізов, Я.А. Славська. [Монографія]. – Дніпропетровськ, 2013. – 235 с.

4. Червонецький В.В. Загальні тенденції розвитку шкільної освіти в країнах євроатлантичного регіону у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть : дис.… доктора пед. наук : 13.00.01 / В.В. Червонецький. – Луганськ, 2007. – 489 с.